Його контент балансує між самоіронією, абсурдним гумором, спостереженнями за життям молоді, стосунками, гедонізмом і легким тролінгом реальності. Популярний український блогер, комік і контент-креатор Саша Потупа (@potupoid) народився у Переяславі, а нині тримає менталку десятків тисяч своїх підписників у Instagram та TikTok.
Соціальні мережі давно стали простором, де формуються думки, тренди й спільноти. У спецпроєкті «З Переяслава – в тренди» Proslav розповідає про блогерів з нашого міста, які створюють цікавий контент та охоплюють широкі аудиторії.
На початку січня, приїхавши додому, Саша відгукнувся на запрошення Proslav та відверто розповів про своє життя та те, як завдяки автентичній харизмі та наполегливості став одним із яскравих голосів українського інфлюенс-середовища та перетворив хобі у заробіток.
Принагідно, за час нашої прогулянки, земляк наочно продемонстрував, що контент – від ідеї до публікації – з’являється буквально «на ходу». Неодмінно дочитайте матеріал до кінця, аби побачити відео зняте нашим журналістом у ролі оператора, яке «залетіло» на майже 200 000 переглядів у Instagram.
Від баристи до сотень тисяч переглядів
– Саша, з приїздом! Як би ти представився людям, які з тобою знайомляться?
– Я блогер комедійного спрямування. Іноді кажу «комедійний діяч», але крім «відосів» в інтернеті я поки що нічого не роблю. Будучи студентом, три роки (до початку повномасштабного вторгнення) був стенд-ап коміком, п’ять – баристою. Потім забив на це, якийсь час не займався просто нічим. Згодом випадково почав знімати приколи, і вони почали «залітати» – наразі вже заробляю цим гроші, і це моя основна зайнятість.
– Практично у всіх своїх публічних проявах ти акцентуєш, що ти саме з Переяслава. Розкажи про період свого зростання тут.
– Народився я в Дівичках, але в переяславському пологовому. Тато – колишній військовий, служив у Дівичківській артилерійській частині. Батьки розлучилися, коли я був зовсім маленьким, і я виріс без батька. Фактично мені його замінив мій дядько і хрещений. Ходив у садочок «Сонечко», вчився у першій школі. Був плюс-мінус компанійським, але й сором’язливим. Навіть таким собі «плаксуном», якого було легко образити. Ніде сильно не гуляв і не вештався, грав на комп’ютері і гарно вчився – до дев’ятого класу був круглим відмінником.
А вже в 10 класі почав грати в «танчики» на комп’ютері і знайшов дівчину, а тому трішки підзабив на навчання. З учителями «вивозив» за рахунок якоїсь комунікації – вони мені симпатизували, тому поступово мій язик почав «розв’язуватися» і я вже собі десь міг і пожартувати. Закінчив школу нормально, як казала мама «з горем пополам», але без катастрофічних оцінок. Зараз я, на жаль, приїзджаю додому дуже рідко, і коли за ці два місяці вийшло приїхати двічі, то це вже своєрідний рекорд.
– Переяслав якимось чином вплинув на твій талант?
– Мама працює в університеті, тому діставала нам квитки на КВК. Пригадую хлопця з Заходу України, Вітю Мельничука – я був у захопленні від його команди (ЛюКНаМ – прим.авт.) та їхньої гри. Згодом зрозумів, що багато чого вони «зрізали» десь. Але тоді це був для мене якийсь космічний рівень альтернативної комедії, і вони здавалися мені зірками. Тоді вперше подумав, що хотів би щось подібне робити, але сильно соромився і не наважувався собі це дозволити.
– А чому пішов вчитися на технолога-рибовода і нутриціолога?
– Це був не зовсім мій вибір – так мама разом із дядьком мені порадили. Дядько дуже любив рибалку і сказав: «Це крута професія, і в Переяславі буде робота. Можна буде піти працювати у водну поліцію». Я здав ЗНО досить добре – середній бал був 189, але без складених «англійської» та «математики» варіантів для вступу було мало. Вчився в університеті теж нормально, навіть брав якісь місця на студентських конференціях.
На практиці працював на рибній фермі в Трипіллі – жив у вагончику, вставав рано, годував рибу строго за графіком, ходив у забродах. Це була серйозна, фізично і розумово тяжка чоловіча робота, яка не достатньо гідно оплачується. Зрозумів, що у подальшій перспективі це точно не моє. Щодо нутриціології, то це теж було цікаво. Дипломну роботу писав про молоковмісні напої для спортсменів із додаванням грейпфрута. Але по цій спеціальності так і не працював.
Але знаєш, зараз я цим освітам навіть радий. Бо саме там я не тільки отримав «червоний» диплом, а й познайомився з найкращими друзями, зрозумів, як влаштоване студентське життя, як влаштований Київ – і це все в підсумку привело мене до того, чим я займаюся зараз. Дехто не вірить, коли я кажу, що маю таку освіту – кажуть: «ти це зараз придумав?».
Зайнявся творчістю під час навчання в університеті
– Як у твоє життя прийшла студентська «Ліга сміху»?
– Спочатку я пішов у студентський театр – мене туди відправили, бо не дотягував якийсь предмет і мені пообіцяли бали. Там я грав тільки комедійних персонажів. Потім був Кубок Гумору, потім КВК/Ліга Сміху – грали великою командою у десять людей, були дуже популярні в університеті.
Але коли ми потрапили на київську студентську Лігу Сміху, зрозуміли, що ми реально слабенькі, порівняно з топ-командами. На той момент це було боляче, і я вирішив піти в сольний стендап, бо решті з команди, думаю, був більш цікавим «двіж навколо» аніж сам гумор – переважна більшість не продовжила у цьому свій шлях, і нині працює за спеціальністю.
– Як склалося з сольним стенд-апом?
– Це був 2020 рік. Мені було 19 років, і я працював в «AROMA KAVA» – ідея заробити на канікулах розтягнулася на понад пів року. Написав стендап на нічній зміні, накидавши голосових у збережені в Telegram. Пішов з ним на відкритий мікрофон у «Бочка Паб». Тоді нині відомий «Бродячий стенд-ап» був ще більш андеграундним і «чорнушним». У залі було більше коміків, ніж глядачів – ще й літо, коли люди не охоче ходять на такі заходи в цілому.
Присутні сміялись з мого виступу, але одразу після нього я чомусь вирішив, що цей матеріал я вже «відкатав», і почав писати щось нове. А воно виявилося поганим. Але поступово навчився міксувати матеріал, все якось стало на «рейки». Також додам, що стенд-ап у мене з самого початку був україномовний – тоді це ще було рідкістю. Півтора року десь займався цим.
Наприкінці 2021 року, коли всі почали говорити про війну, я працював у своїй третій кав’ярні й якраз заробив свій перший серйозний гонорар як стендапер – 3000 гривень за 15-ти хвилинний виступ за квитками в ресторані на Подолі. Марив, що мій великий шлях коміка в стенд-апі якраз починається. Ще у той час я вперше записав свій виступ у «Бродячому стенд-апі» на відео для youtube-каналу, але він так і не вийшов. Не жалкую, бо і досить хороший матеріал дав «в тишу», та й деякі жарти з того виступу зараз сприймалися б геть недоречно.
З початком повномасштабного вторгнення я на кілька тижнів поїхав у Переяслав, а згодом повернувся до столиці – наша кав’ярня була однією з найперших, які повернулися до роботи і волонтерили. Прийшовши у досить подавленому емоційному стані на свій перший воєнний стендап, я досить невдало поімпровізував, і зрозумів, що беру паузу. А влітку у мережі TikTok «залетіло» моє перше відео, і поступово я почав займатися зйомками усе більше додаючи комедії і сюжетних ліній. І так почався вже мій шлях блогера-інфлюенсера.
– Пригадуєш відео, яке принесло успіх і впізнаваність?
– Перше відео було про Золоті ворота. Зняв його з другом-стендапером Єгором, який зараз у війську. Воно «залетіло», і ми почали знімати далі. Десь протягом року робили такі от локальні приколи про Золоті, а потім подумали, що треба якось розвиватися і потроху перейшли до рандомних ситуативів.
Складно сказати, через що я запам’ятовуюсь людям, адже досі мене плутають – називають якісь відео, які я не знімав. Зараз цього, звісно, менше, бо я трішки піднабрав у кілограмах і став більш колоритним таким «патлатим дядьком». А раніше часто плутали, бо я був такий от патлатий худий чувак, яких у Києві може бути й мільйон.
Зйомка відео – це не «дурістіка», а може приносити гроші
– Як пояснити матері, що зйомка відео – не «дурістіка», а те, що потенційно може приносити гроші? І як не соромитися, що подумають люди, якщо ти з маленького міста чи села?
– Мама по-справжньому повірила, коли я зареєстрував ФОП і він почав приносити нормальні гроші. Навіть коли раніше я їй називав розмір якогось свого гонорару, вона казала: «Ну невже тобі за це реально платять?». А зараз уже спокійно сприймає. Головне – показати результат і цифри. А якщо про загал, то людям просто апріорі слід легше ставитись один до одного – якщо хтось знімає «відосики», то він не дурник, а просто так самовиражається. Комусь близькі футбол чи вокал, а комусь – відео.
– Скільки часу займає повний цикл продакшну твоїх відео – від ідеї до публікації?
– Якщо ідея прийшла просто зараз – то десь через дві години ролик уже буде в мережі. Я майже не пишу сценаріїв, не роблю запасів. Ідеї приходять абсолютно рандомно: сиджу під генератором, кричу дівчині, бо нічого не чути через шум – і в голові клацає: «О, це ж можна зняти по темі «важливі переговори в Україні». Якщо ідей багато – я їх записую. Також часто працюю з оператором – він допомагає «добивати» ідею і «розганяти» прикол.
Головне – не покладати надію на те, що щось залетить більше. Вважаю, що якщо щось не залітає, то воно було не достатньо пропрацьованим. Слід щиро вкладати душу у контент, і тоді він точно знайде відгук.
«Попри те, що статистика може падати, я постійно поширюю збори для військових і сам збираю гроші»
– Які корективи вносить війна? У чому нині соціальна відповідальність блогера?
– Якщо в країні відбулися обстріли, то краще взагалі нічого не постити. Хіба якісь підбадьорливі речі, якщо ти відчуваєш, що те, що ти хочеш закинути, є саме таким. Але й надмірно грати на емоціях людей теж не варто.
Попри те, що статистика може падати (і її треба балансувати хорошими сторіз які «наберуть» і не ставити п’ять зборів підряд), я постійно поширюю збори для військових, і сам збираю гроші. Нещодавно ми закрили збір на 250 000 гривень на Mavic і на антену та ноути для дронів для хлопців із одного з підрозділів Національної Гвардії України.
Петиції поширюю рідко – розумію, що кожному болить, але не завжди розумію повний контекст. З усією повагою, я не хочу брати на себе відповідальність за чужі історії без впевненості.
– Які загальні теми у контенті є для тебе абсолютним табу?
– Військо у своїх відео я взагалі не чіпаю – не маю на це морального права. Смерті, зруйновані будинки, решта важких тригерів війни – ні. Відвертий сексизм, ксенофобія, гомофобія, жарти про хвороби – теж ні. Стараюся сміятися або з себе, або з реальних історій зі свого життя. Матюкаюсь у відео дуже рідко, хоч у звичайному житті – досить часто. Не маю табу на алкоголь і тютюн – одначе більшість п’є і курить.
– Як думаєш, чому твої відео з Переяслава залітають на великі перегляди?
– Я стараюся рідне місто не ображати. Коли знімаю про «тіпа з Рейтарської», то, скоріше, намагаюся саме його хейтити – це ж іронія з нього. З Переяслава було чотири чи п’ять відео – і у кожного в межах 200 000 переглядів.
Найбільше «залетів» відос з бабою – коли я їй сказав, що сумарно у мережах це відео набрало понад мільйон переглядів, вона була шокована. Я ще й забув взяти штатив тоді якраз, тому поставив три табуретки, банку «Fairy», на неї телефон і кажу – «Бабусю, роби так і так». Вона дуже чіткий виконавець, тому напрочуд швидко розібралася у тому, як вести себе в кадрі.
Для блогера-початківця важливо працювати над впізнаваністю
– Серед твоїх численних партнерських відео – колаборація з Святославом Вакарчуком. Міг би на цьому прикладі пояснити, як блогери та зірки знаходять одне одного для спільних відео?
– Почну з того, що зірки починають звертатися до тебе чи не з самого початку. Я знаю багато випадків, коли у когось залетіли три-чотири відео і до них вже приходили бренди. Зазвичай тобі пишуть якісь маркетингові інфлюенс-агенції – їх велика кількість: беруть участь у тендерах, збирають статистику блогерів і заключають з ними договори.
Загалом для блогера-початківця є два варіанти, як все буде далі. Не зрідка тебе можуть бачити як дуже дешеву робочу силу. Це значить, що коли ти візьмеш рекламу за маленькі гроші, то тим самим демпінгуєш себе. Тому, на мою думку, краще трішки більше попрацювати над своїм іменем і впізнаваністю спершу. А потім вже рекламуватися і встановити гідний прайс за свої послуги. На цьому рівні у тебе на місяць може бути вже від трьох хороших за всіма параметрами інтеграцій.
– А щодо Вакарчука. Знаєш, багато людей, які знають мене дуже давно і те, скільки всього й з якою кількістю людей я знімав, чомусь найбільше оцінили саме це спільне відео, і що, мовляв, «ну це вже рівень». Ще більше дивуються, коли дізнаються що з проханням про зйомку такого відео, зі своїм баченням, до мене прийшла сама команда Вакарчука.
Фактично це нічого не змінило в моєму житті крім того, що я пів години провів зі Святославом Івановичем. Більше того, прочитавши нашу задумку він сказав, що це не буде смішним. Заледве переконали, що буде навпаки – і співпраця справді вдалася.
Заробіток варіюється від 1 тис до 10 тис доларів
– Якщо вже ми обмовились про гроші, то привідкрий таємницю – скільки реально може заробляти блогер твого рівня?
– Дуже по-різному. Від 1000$ на місяць, коли зовсім скромно, і до 8-10 000$, коли йде дуже добре. Комфортний середній рівень – десь 2-5000$. Іноді перед святами може буде пік заробітку, а іноді не складається.
Звісно ж, якщо почати «лити казики» (активно рекламувати казино – прим.авт.), то теоретично можна стати мільйонером і за місяць. Але потім тебе забанять мережі, може засудити аудиторія і все для тебе, як для блогера, закінчиться.
Загалом мого заробітку мені вистачає на життя, і навіть дуже вистачає. Тому, коли мені пише якийсь бренд, я можу ставити ціну на свій розсуд – можливо, я хочу комусь допомогти. Приміром, якийсь переяславський заклад я можу прорекламувати за значно меншу ціну – тут зовсім інші гроші, тут зовсім по іншому заклади живуть.
– Чи є компанії, з якими ти точно не працюватимеш?
– Казино, ставки, чорний арбітраж, будь-який скам, сумнівні фінансові піраміди – це 100% не моя історія. Білий арбітраж може бути, але його дуже мало. І такі теми я, якщо й беру, то тільки через знайомих. Звісно ж, не співпрацюватиму з якимись навколо наркотичними темами.
Не скажу, що з кимось із брендів некомфортно – з ними комунікують агенції, через які ми й проговорюємо потрібні брифи. Не часто, але буває, що з тих брифів тобі здається, що хтось живе на іншій планеті і не знає, як краще подати свій продукт щоб це було органічно, і не виглядало як «та вони просто хочуть прорекламуватися». Найкраща реклама – коли продукт реально класний, а не навпаки. Тоді до тебе блогери самі ставатимуть в чергу аби про тебе щось зняти. Ми якось зняли ролик про шашличну з пацанами від душі – він набрав 800 тисяч переглядів. Коли я наступного разу прийшов туди, то мені сказали: «Дякуємо за рекламу, вся наша команда на тебе підписалась».
– А якщо поставити питання навпаки – чи маєш ти мрії щодо колаборацій з якимись зірками і брендами?
– У мене є мрія – зняти відео «Зеленський на Золотих воротах». Хоч у нього зараз не бракує хейтерів, але мені здається це був би дуже масштабний рофл. Загалом, зараз у мене є досяжність до більшості людей з українського шоу-бізу, чи блогерів – переважна більшість з них досить прості і доступні у комунікації і спілкуванні.
І загалом, зі своєю аудиторією треба бути досить простим – я навряд чи відмовлю, якщо мене попросять записати кружечок чиїйсь дівчині чи другу, чи чиїмось побратимам на фронті. На відміну від одної російської зірки яка, хоч і створює собі в мережі образ позитивної і доброї людини», мені колись, у подібній ситуації, відповіла «Я тебе что, обезьянка какая то?». Ну це ж частина твоєї роботи, певною мірою. Якщо й відмовляти, то тільки якимось агресивним і неадекватним людям.
– Є місце конкуренції серед українських блогерів – за зірок в кадрі, рекламодавців, аудиторію?
– Скоріше це стосується випадків, коли хтось із твоєї ніші блогерів (за підписками і переглядами – прим.авт.) валить низьку ціну за відео, і тому до нього йде більше рекламодавців. Часто ми зустрічаємося і обговорюємо свої прайси аби розуміти, хто і скільки бере за свої послуги.
Хтось дізнається, що можна заробляти більше, а хтось хизується надмірними заробітками – і його оце «надмірне» якраз і лишає когось без роботи. Найлегший заробіток – прийти до когось «в кадр» і відпрацювати без зайвої мороки.
«Колись у кавʼярні мене впізнав міністр Кулеба»
– Чи мав вже прикольні випадки, коли тебе впізнавали на вулиці?
– Кілька разів було – бували неадеквати, а бувало що така певна впізнаваність, навіть, виручала. Найцікавіший випадок, коли якось у кав’ярні мене впізнав колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Я заходжу, а він сидить з другом і такий «О, а я вас знаю!», а я відповідаю «Я вас теж». Запропонував познайомитись ближче, було приємно.
Загалом, до будь якої людини можна підійти без проблем. У 90% випадків це хороші люди.
Ще якось мене впізнав гравець Національної збірної України з волейболу – дуже високий був, запропонував сфотографуватися. Я потім в сторіз закликав вболівати за збірну, яка саме їхала на важливі змагання до Нової Зеландії.
Але що таке впізнаваність я пересвідчився якраз під час зйомок з Святославом Вакарчуком – нас знімав не тільки оператор, а ще й десь двадцять людей довкола. Навіщо це їм я не знаю.
– Що порадиш тим, хто тільки хоче почати знімати короткі відео, але шукає якісь відмовки? Чи справді так важливо те, чи маєш ти iPhone?
– По-перше, пораджу – починайте вже сьогодні. По-друге, iPhone реально важливий – він справді добре знімає. Інше питання чи потрібна повноцінна камера, бо, приміром, такий повсякденний формат як у мене все пробачає.
Також важливо почати знімати самому, а не проситися до якихось відомих людей одразу – у перших відео глядачі мають запам’ятати і звернути увагу саме на вас. І найголовніше – бути щирим у своїх приколах. Майже всі мої ролики – це реальні ситуації з мого життя. Люди дуже добре відчувають, коли контент «про них», коли він не постановочний.
– Я думаю, що скоро знову будуть дуже популярні короткі влоги і lifestyle-контент – людям набрид глянець і «успішний успіх». Вони хочуть бачити живих людей і таких собі «кентів», які такі ж, як і вони, і які живуть з ними у одному соціокультурному просторі і мають подібні особисті проблеми.
Загалом, я відкритий до зустрічей в закладах освіти аби передати якісь знання. Мав такий досвід нещодавно – читав лекцію вчителям про те, що таке TikTok, і ніхто з них не ставився до цього скептично.
«москва – це у всіх сенсах здоровєнна дура»
– Наскільки важливо змінювати оту стару мрію українців «про москву», на мрію «про Київ»?
– Повертаючись до тези про «успішний успіх», раніше усі жили трішки спокійніше і краще, дивилися на блогерів і думали «от я хочу так само жити, бути суперблогером із москви який їздить у Дубаї». Усі хотіли у москву, а треба аби хотіли у Київ. Але Київ – це не москва.
Хоч я ніколи не був у останній, але мені здається, що Київ супроти неї це більш причесаний і культурний пацан, а москва це у всіх сенсах здоровєнна дура. Київ такий собі хуліганистий інтелектуал – тут дуже багато розумних людей, але це не означає що вони будуть якимись снобами.
– Які плани на цей рік, на найближчий час?
– Нічого конкретного – усі інтеграції приходять раптово зазвичай. Щось відбувається, щось ні. Хочу працювати і покращувати якість свого контенту. Хотілося б в якомусь фільмі знятися, або масштабувати свій контент на інші платформи. Можливо, придбати собі якусь додаткову камеру ще.
– Що дивишся сам, і який контент за минулий рік для себе відзначив як найкращий?
– Подобаються проєкти, які робить Женя Янович – його шоу «20:23» чи «Протагоністи» завжди хороші. Подобається «Історія без міфів», яку робить Владлен Мараєв. Слідкую, що робить студія «Мамахихотала» – за трішки більше ніж минулий рік вони зняли кілька фільмів. Подобається, що всі рухаються у своєму темпі, хтось підріс за цей рік на близько 50 000 підписників.
Усі хто чимось займається, і робить український контент – молодці. Головне, що в нас з’являється своє. А кому щось там подобається, або не подобається це абсолютно його справи.
«Золоті ворота» Переяслава
– А на кого підписаний з переяславців?
– На Proslav. Підписаний у Telegram, і так склалося, що це єдине джерело інформації, звідки я черпаю новини нашого міста.
– Що б сказав собі молодшому на років десять, коли для тебе все тільки починалося і ти тільки планував і мріяв про все, що маєш зараз?
– Моя дівчина дуже вірить у афірмації і втілення думок. Ще маю друга, який підійшов і сказав «Не бійся мріяти, бо ти навіть не уявляєш наскільки це легко і правильно. Мрій про саме нереальне, і тоді всі дивуватимуться від того, а ти просто констатуватимеш які ці мрії збуваються». Головне не боятися мріяти. Бажаю всім, щоб все було добре, і всі були живі і здорові.
– І наостанок. На твою думку, де Золоті у Переяславі?
– Отут, біля Критого ринку і кав’ярні «Wake Cup Coffee» – тут спот, бо на цих столиках завжди тусуються самі різноманітні люди. Як у Києві на «Каштані». Я коли приїзджаю додому, то роблю два кола по місту і п’ю тут чотири кави. Якщо у «Пектораль» ходять їсти торти, то каву варто пити саме тут – це вам каже бариста з п’ятирічним стажем.
Від автора: У першій третині нашої розмови Саша запитав, чи не міг би я побути його оператором і допомогти йому зняти третю частину історії «той самий тіп з золотих приїхав додому», і я звісно ж погодився на цю «авантюру». Протягом розмови ми іноді спинялися у підходящих локаціях міста, де мій співрозмовник на ходу вигадував уривки майбутнього цілісного відео, яке вийшло у соцмережах у той же день, та (на момент виходу матеріалу) набрало майже 200 000 переглядів.