29 вересня – День пам’яті трагедії Бабиного Яру. Це один із найстрашніших символів Голокосту та нацистських злочинів проти людяності. На Заальтицькому кладовищі біля могили, у якій поховані 800 переяславських євреїв, розстріляних у жовтні 1941 року, відбувся мітинг-реквієм, повідомляє Proslav.
Бабин Яр: жива памʼять, незагоєна рана
29–30 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали масові розстріли єврейського населення Києва. Людей примушували роздягатися, відбирали особисті речі, а потім групами вели до яру, де кулеметники розстрілювали їх, а тіла скидали в глибокі рови. Жертвами ставали не лише дорослі, а й діти.
У серпні 1943 року, напередодні відступу, нацисти намагалися приховати сліди злочину. Полонених змушували викопувати тіла та спалювати їх у печах, збудованих із надгробків єврейського кладовища. Рештки перемелювали та розсипали по яру. Людей, які виконували цю роботу, вбили останніми.
На Нюрнберзькому процесі у 1946 році назвали орієнтовну кількість – загалом у Бабиному Яру нацисти знищили близько ста тисяч осіб різних національностей і соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими». У різних джерелах загальна кількість жертв коливається від 70 до 200 тисяч.
Переяславська земля памʼятає крики розстріляних
Під час мітингу в Переяславі ведуча Людмила Леляк нагадала, що нацисти увійшли в місто 16 вересня 1941 року, а вже 4 жовтня провели масовий розстріл місцевих євреїв. Гинули тоді цілі родини: старі, жінки, діти, інваліди.
За свідченнями, зібраними у вересні 1943 року, було понад 600 людей, яких примусили танцювати, співати, знущатися одне з одного. Зрештою їх колоною відправили за місто до глиновища біля кладовища, де й розстріляли. Чоловіків і жінок убивали кулеметами, а дітей кидали живими до ям і присипали землею. Загалом тоді загинуло близько тисячі осіб.
«Тиша лягла над цими місцями, але земля памʼятає крики розстріляних, плач матерів, останні молитви дітей. Минуло вже 84 роки, але зло знову повернулося на українську землю. Російська армія чинить ті самі злочини, що й нацисти колись: масові розстріли, депортації, катівні, знищення мирних міст і сіл», – зазначила Людмила Леляк.
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять усіх невинних жертв – і тих, хто загинув у роки Другої світової війни, і тих, хто віддає життя сьогодні, захищаючи Україну від російської агресії.
«Нацисти виривали дітей з рук жінок»
Голова товариства єврейської культури у Переяславі Ірина Кучеренко наголосила, що у братській могилі на Заальтицькому цвинтарі лежать цілі покоління євреїв, які колись становили половину населення міста.
«Люди, які мешкали неподалік, згадували, як їх жахали звуки машин, на яких німці під’їжджали на місце розстрілу, як встановлювали кулемети й закривали їх тканиною, щоб не було видно. Як виривали дітей із рук жінок. Крик, стогін, плач стояли вдень і вночі.
Відомо, що двом чоловікам вдалося врятуватися з цієї могили. Двох маленьких дівчаток урятував начальник переяславської поліції: одну взяв додому, а іншу віддав місцевому мешканцеві. Він розумів, що на нього чекає переслідування з боку німців, але все одно ризикнув. Згодом виявилося, що він був розвідником партизанського загону імені Чапаєва.
Є багато спогадів про те, як євреїв вели на розстріл – від швейної фабрики до кладовища. По дорозі люди, які бачили цю страшну процесію, намагалися бодай якось допомогти: підходили до поліцаїв, давали їм горілку чи їжу, вихоплювали дітей і казали, що це українці, що вони випадково потрапили до цієї колони. Деяких дітей так і вдалося врятувати. У нашому міському архіві зберігаються фотографії розстрілів людей у ямах».
Член товариства єврейської культури Олександр Шевчук згадав історію 18-річної Басі Гольдштейн.
«Коли нацисти увійшли до міста, на парканах з’явилися оголошення, щоб євреї збиралися, взяли одяг та цінні речі – начебто їх будуть евакуювати. Люди зійшлися, але німці їх замкнули. Серед них була 18-річна дівчина Бася Гольдштейн, яка взяла з собою скрипку, бо дуже любила грати. День був похмурий, холодний, йшов дощ. Людей змусили роздягнутися до білизни, і почалися розстріли. Бася, у самій сорочці, стоячи на краю прірви, заграла на скрипці. Це була відома єврейська мелодія «Хава наґіла», що у перекладі означає «радість». Німці завмерли, ніхто цього не очікував. На мить навіть стих кулемет. Але вже за кілька секунд карателі прийшли до тями, і з подвоєною жорстокістю убили Басю».
Заступниця міського голови Оксана Степаненко зазначила, що головним завданням нині є збереження пам’яті про ці злочини для наступних поколінь:
«У першу чергу ця пам’ять має бути присутньою у свідомості наших ворогів, адже у них викривлене уявлення про перемогу, велич, здобутки, славу. Вони не згадують, якою страшною ціною на певний період прийшов мир. Сьогодні ми цінуємо цей мир як ніколи. І всі жертви тих, хто поліг у Другу світову війну, повинні бути вшановані. Я щиро сподіваюся, що наші молитви будуть почуті й ми зможемо сказати, що нарешті прийшов мир на нашу землю».
Масові розстріли у Переяславі відбувалися в жовтні 1941-го, червні 1942-го та травні 1943-го років. Загалом загинуло близько півтори тисячі осіб. Їхні імена вдалося відновити лише завдяки роботі ентузіастів.
«Ця трагедія – спільна для всіх, хто живе в нашому місті. Вона не має національних ознак чи терміну давності. Наш обов’язок – не лише вшанувати пам’ять, а й не дати забути молодому поколінню, скільки крові було пролито на цій землі. Адже лише пам’ятаючи історію, можна зрозуміти ціну життя і свободи», – підсумувала ведуча.
Нагадаємо, днями у Переяславі вшанували пам’ять Героя України Михайла Сікорського.