Ранок 20 вересня Переяслав зустрів щемкою і важливою подією. О 8:45 на Борисоглібській площі розпочалася мовчазна акція на підтримку зниклих безвісти та полонених захисників України. На ній зібралися десятки родин героїв та небайдужих до долі полонених і тих, чиї долі наразі залишаються невідомими. На місці події були і кореспонденти Proslav.
О пів на дев’яту ранку люди почали збиратися і з кожною хвилиною учасників акції помітно більшало. На Борисоглібську площу сходилися і мами з маленькими дітьми, і люди похилого віку, представники міської влади та активісти. Учасники акції вишикувалися в шеренгу, що простяглася від краю до краю площі, тримаючи в руках прапори з іменами та назвами підрозділів захисників, а також плакати з написами: «Повернись живим», «Вшануй героїв», «Замість твоєї руки я тримаю надію», «Поверніть мені тата». Кожен прапор і кожна табличка з написом символізували долю, історію, звитягу та чин конкретної людини.
Серед іншого учасники акції закликали водіїв проїжджаючих автівок підтримати їх сигналами. Спочатку сигналили несміливо – кілька водіїв зізналися, що здалеку було складно роздивитися зміст плакату. Але коли кілька машин підряд подавали гудки, водії слідом за ними активніше підхоплювали ініціативу.
Мовчазний формат акції у Переяславі обрали вперше
Юлія Мурзаєва, співорганізаторка акції, фахівчиня із супроводу ветеранів Переяславської громади, голова ГО «Емоційний інтелект» поділилася, що раніше у Переяславі вже відбувалися мирні акції, які об’єднували родини навіть з інших куточків Київщини та України. А от формат мовчазної акції у Переяславі вперше.
За останній час вони з’явилися фактично у всіх українських містах для того, аби люди, недотичні до родин зниклих безвісти та військовополонених, прониклися їхнім болем.
«Я працюю з багатьма категоріями людей, але ця, як на мене, найбільш вразлива. Бо вони не мають статусу, вони «між небом і землею» – чекають і не знають, якими будуть новини про їхніх рідних. Разом з тим вони мають багато проблем, їм не бракує клопотів від людей, які іноді не розуміють їхнього психологічного стану. Не розуміють, як це – коли твій чоловік, брат, син чи тато ані живий Герой, ані загиблий. Його просто немає. А особливо складно дітям, тому цьогоріч ми будемо просити навчальні заклади ввести для школярів уроки толерантності – не тільки до ветеранів, а й до родин зниклих безвісти. Будь-які гідні прояви, акції й увага справді допомагають: ці родини бачать і чують, їх запрошують на зустрічі – й не тільки в Координаційний штаб чи МВС, а й у Женеву чи на прийом до Папи Римського. Часто після такого спілкування збільшуються можливості посприяти тому, аби додому швидше повернули полонених. І, мабуть, найголовніше те, що ці родини не залишаються наодинці зі своїм горем»
За словами Юлії Мурзаєвої, об’єднання родин зниклих безвісти з Переяславщини бере участь у всіх загальнонаціональних заходах, тримається разом з іншими українськими родинами. У Переяславській громаді здійснюють психологічний супровід цих родин, підтримують їх – особливо під час етапів репатріації тіл полеглих воїнів з рф, коли збільшується імовірність отримати ту саму страшну звістку.
О 9:00 учасники акції вийшли на проїжджу частину аби зупинити рух автівок і гідно провести загальнонаціональну хвилину мовчання. Усі завмерли, згадуючи своїх рідних, друзів, знайомих. Кожен думками був із тими, за кого прийшов молитися та сподіватися.
Історії очікування:
Історію свого очікування розповіла Наталія – донька зниклого у липні 2024 року на покровському напрямку захисника Романа «Брома» Бабренка:
«Мій тато почав свій шлях ще під час проведення АТО у 2016 році, а з початком повномасштабного вторгнення він знову пішов захищати Україну. Він дуже хоробрий, веселий, артистичний і дуже класний. Рік тому він зник безвісти, і в нас, на жаль, немає точної інформації, як це відбулося – куди б не зверталися, у всіх різні версії. І це дуже складно – жити, коли ти не знаєш, де він і як він. Ми впевнені, що він живий і повернеться – можливо, він у полоні. Я дуже співчуваю усім, хто переживає нині таку ж ситуацію»
Тимофій Шевчук прийшов на акцію у футболці з зображенням свого тата. Його бабуся пані Ніна поділилася:
«Мій син був в ТРО у Сумах, потім Черкасах, після чого вони поїхали на Запорізький напрямок. 27 липня 2024 року він зник безвісти, і донині ми не маємо жодної інформації про нього. З його сином, моїм внуком, їздимо на всі акції й віримо що він живий…»
На Борисоглібські площі вже формується Народний меморіал: згодом тут може з’явитися символічне коване дерево
Серед іншого у ході розмови з нашим журналістом Юлія Мурзаєва розповіла про ідею створення символічного кованого дерева, на яке родини зниклих безвісти та полонених могли б кріпити медальйони чи замочки.
«Не всі родини хочуть показувати чи лишати фото свого чоловіка, батька, сина. Ви можете навіть на нашій акції помітити, що дехто з людей просто тримає прапори – без імен, фото, інших даних. Тому зійшлися на ідеї жетонів, які зніматимуть наші живі герої, які були в полоні чи вважались зниклими безвісти, на знак свого повернення», – ділиться пані Юлія.
За задумом, ці замочки знімали б захисники, повертаючись додому, як символ возз’єднання з рідними. Таке дерево планують встановити саме на Борисоглібській площі, яку певний час тому обрали для зустрічі захисників які повертаються з полону.
До слова, пані Юлія помітила, що коли полонені повертаються до рідного міста, вони, серед іншого, їдуть на Алею Героїв вшанувати пам’ять полеглих – відтак вона не вважає, що ці історії варто поєднувати в одній локації. У народі Борисоглібську площу вже називають «тихим місцем чекання», тому ця історія має бути про надію на повернення, а не підтверджені втрати.
Натомість переяславка Світлана Шевченко ще 23 серпня, за прикладом Народного меморіалу на Майдані Незалежності у Києві, встановила на площі перший прапор – символ надії на повернення її колеги та друга Володимира Рубана, який боронив Україну на Покровському напрямку в лавах 41 ОСБ.
Ще в липні минулого року пані Світлана виходила з ним на зв’язок, а 23 серпня родину захисника сповістили про те, що він зник безвісти. На гірку річницю цієї звістки, з дозволу родини, вона разом з однодумцями розмістила на Борисоглібській площі прапор з портретом колеги. Таким кроком вшанували всіх, хто захищає Україну та закликали охочих переяславців долучатися до такої акції.
«Мабуть, це навіть гірше, ніж коли Героя оплакали і поховали. Така от невизначеність, яка розтягнуте в часі горе. Постійно проїжджаючи тут, згадую про Вову – так воно і має працювати. Хочеться, аби цю ініціативу підтримали. Знаю, що у планах деяких родин це зробити, вони вже замовили прапори. Як на мене, треба вшановувати пам’ять про цих людей не чекаючи, що хтось за тебе щось зробить в цьому напрямку. І хай цей мій порив був ні з ким не погоджений особливо, але я б подивилася на людину, яка захоче цей прапор звідси прибрати. Встановлення таких прапорів – це тенденція, яку нині підтримують у всіх куточках нашої Батьківщини. І ми теж повинні мати такий осередок пам’яті про тих, на чиї повернення так чекаємо», – розповідає Світлана Шевченко.
Акція завершилася обіймами під акомпонемент сирени
Акція тривала до 9:30, але навіть після її завершення учасники не поспішали розходитися. Родичі захисників обіймалися, спілкувалися з міським головою, ділилися переживаннями та підтримували одне одного. Символічно, що за лічені хвилини після завершення акції на Бориспільщині оголосили повітряну тривогу. Учасники розходилися під звуки сирени, але кожен ніс із собою надію на завершення війни та повернення своїх рідних.
Наразі такі акції планують проводити двічі на місяць, щоб продовжувати нагадувати про зниклих безвісти та полонених захисників і підтримувати їхні родини, привертати увагу до їх проблем. Не виключають, що за певний час проведуть таку акцію і в форматі автопробігу. Віримо, з кожним новим разом такі акції розумітиме та підтримуватиме все більше містян, а все більше автівок відгукуватимуться клаксонами в знак солідарності.
Не маємо права ігнорувати і зупинятися в цьому доти, доки не стане відомо про долю останнього безвісти зниклого, поки останній переяславець і українець не повернеться з ворожого полону.
А тим часом у Переяславі рідні Героїв отримали їхні посмертні відзнаки «Почесний житель громади»