У Переяславі сьогодні, 17 січня, в останню земну дорогу провели полеглого на війні 37-річного Героя Ігоря Марʼяша. За свободу та незалежність України він заплатив найдорожчою ціною – власним життям, повідомляє Proslav.
Прощання з Ігорем Марʼяшем розпочалося біля його рідної оселі у Переяславі. Священники відспівали спочилого воїна у Храмі Воскресіння Христового. До спільної молитви за упокій душі долучилися родичі, друзі, побратими, представники влади та жителі громади.
Ігор Олександрович Марʼяш народився 24 квітня 1987 року. На військову службу був призваний 10 травня 2024 року. Служив оператором відділення управління командира батареї артилерійської батареї аеромобільного батальйону.
Життя воїна обірвалося 8 січня 2025 року поблизу н.п. Погребки Суджанського району Курської області внаслідок артилерійського обстрілу.
Найболючіша ця втрата для батьків Героя, для сестри Яни. На жаль, чоловік не встиг створити власну сім’ю та лишити нащадків на цій землі. Однак у серцях всіх, хто знав і любив Ігоря, залишиться світла пам’ять про його щиру вдачу та подвиг в ім’я України.
Переяславська волонтерка Інна Марченко була однією з останніх, хто бачив Ігоря живим. У її пам’яті він назавжди залишиться доброю, чуйною, щирою, порядною людиною. Інна розповідає, що вони з Ігорем познайомилися у 2017 році й почали товаришувати.
– Коли Ігор уперше прийшов до нашого волонтерського штабу, попросив сфотографуватися разом. Допомагав чим міг, приносив для хлопців дуже корисні речі – то кавоварку, то ноутбук. Бувало, заходить з оберемком квітів – от просто так, нарвав і приніс для настрою. Він був дуже добрим і позитивним. Все жартував: «Якби ти була моєю жінкою, я б тебе туди не пустив», – зі світлою печаллю згадує Інна Марченко.
Коли Ігоря мобілізували, волонтерка запитала земляка, які є потреби. «Нічого не треба, все є», – відповідав боєць. Тільки перед Новим роком, коли Інна з командою вчергове зібралася на фронт, провідати захисників на Курському напрямку й доправити допомогу, попросив пральну машинку «малютку». Волонтери привезли хлопцям і пралку, і ще багато гостинців до свята.
– На знак вдячності Ігор подарував нам прапор і міцно мене обійняв. Сказав: «Ти перша, кого обіймаю за ці вісім місяців, що я на службі». Дуже боляче пригадувати останні моменти зустрічі з людиною, знаючи, що її більше немає…
Інна згадує, що 29 грудня Ігор пішов на бойове завдання на нульові позиції, де разом з побратимами мав перебувати аж 20 днів. Більше на зв’язок захисник не вийшов. Під час артилерійського обстрілу 8 січня він отримав поранення, несумісні з життям. 13 січня матері повідомили, що тіло її загиблого сина вдалося забрати з передової лінії і днями доправлять до рідного дому.
Після завершення богослужіння траурний кортеж рушив центральною площею міста та попрямував до місця спочинку воїна, на Заальтицьке кладовище. Зі словами співчуття до близьких воїна звернулися представник Добровольчого формування територіальної громади №2 Олександр Молоткін та секретарка міської ради Лідія Оверчук.
Присутні дякували близьким за те, що Ігор виріс гідним українцем, мужнім патріотом своєї Батьківщини. Під звуки гімну України і залпи військового салюту тіло Героя віддали землі.
Нагадаємо, нещодавно у Переяславі попрощалися з Героєм Артуром Сивашем.