У дев’яті роковини смерті професора Ярослава Потапенка у стінах Університету Григорія Сковороди в Переяславі зібралася його родина, колеги, студенти та однодумці, передає Proslav, посилаючись на сайт університету.
Ярослав Потапенко об’єднав нас, став лідером переяславського майдану
До початку зібрання присутні вклонилися пам’яті Потапенка на місці його останнього земного припинку – Підварському кладовищі. Уже на місці події, в університеті, переглянули виставку «Україна – одна єдина й нероздільна», що з листопада у співпраці з НІЕЗ «Переяслав» експонується в закладі.
Нині цей виставковий проєкт, який стартував 10 років тому саме з подачі Ярослава Олександровича, наново розкриває етапи боротьби за незалежність та соборність України різних періодів. Зокрема, ознайомлює з науковою, громадською та волонтерською діяльністю патріота України Ярослава Потапенка.
Безпосередній круглий стіл відкрили спільним виконанням гімну України, після чого співініціаторка зібрання, старша наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав» Наталія Заїка зазначила, що головна ціль проведення цього зібрання – любов до України, яка гуртує переяславців з часів Революції Гідності й донині.
«Ярослав Потапенко об’єднав нас, став лідером переяславського майдану, нашим провідником і дороговказом. Ми йшли за ним, адже знали що ця людина честі і гідності зробить усе належне для того, щоб нас правильно скерувати», – закликала Наталія Любомирівна.
Спогадами про друга та колегу поділився ректор університету Віталій Коцур:
«90% подій Революції Гідності, про які я розповідаю, стосуються Ярослава Потапенка, бо більшу частину часу ми проводили разом. Він формувався у сім’ї інтелектуалів і педагогів, написав докторську дисертацію, мала глибокі філософські і культурологічні погляди, історичні знання. Ярослав чітко міг розрізняти процеси і прогнозувати багато речей. Він був одним із перших, з ким я почав спілкуватися, прийшовши сюди на роботу. Це спілкування тривало до його останнього земного дня. Кожен з нас знав його по-своєму – як викладача, спортсмена, майданівця й волонтера. Читаємо його книгу про «П’яту російсько-українську війну» – завжди намагаюся взяти з собою примірник, коли їду в міжнародні відрядження, аби лишити в бібліотеках, де її можуть прочитати сотні українців. Жаль, що вона недописана в тому вигляді, у якому він її бачив. Багато ще задумів лишилися нереалізованими. У його опублікованих цитатах та виступах ми й донині знаходимо для себе мотивацію. Ярослав Потапенко – це не просто постать. Це філософія, це ідеологія, про націю і утвердження нашої громадянської ідентичності»,– зазначив Віталій Вікторович.
Мав що сказати і батько, професор Олександр Потапенко, який прийшов разом з дружиною Ганною Іванівною.
«Я щодня молюсь за нього та за всіх наших воїнів. Цьогоріч Ярославу виповнилося б 50 років. Я переглядаю книгу пам’яті, яку підготувала його рідна кафедра – звідти я дізнався багато того, чого не знав про свого сина доти. Приємно, що рік чи два тому я почув на ректораті про те, що в репозитарії бібліотеки найбільше читають статтю Ярослава – близько тисячі відвідувань. Його слово, його праці живі. Я написав поезію, присвячену сину. Її покладено на музику. Я впевнений, що незабаром настане мир і перемога, бо є наші воїни і такі люди як ви. Вдячні вам з Ганною Іванівною за пам’ять», – сказав Олександр Іванович. Натомість присутні щиро подякували батькам за такого сина.
До слів попередніх промовців долучилася дружина Руслана Потапенко, які нині продовжує науковий та світоглядний шлях свого чоловіка:
«Я пишаюся тим, що він зробив. Мені не соромно за жоден його крок попри те, що багато хто намагався облити його брудом. Час розставив усе на місця. Його унікальність полягала в тому, що він єднав між собою досить різних людей. З усіма знаходив спільну мову, єднав усіх довкола раціонального зерна. З початком війни він дуже хотів читати лекції для військових безпосередньо у зоні бойових дій, хотів мотивувати хлопців. Частково ці думки він виклав у своїй книзі – це його маленький внесок, який він встиг зробити. Я цю книгу часто дарую військовим, надсилала її примірники на передову. Усі ці думки надзвичайно актуальні й донині. Я вважаю своїм обов’язком продовжувати цю справу. Спільно з колегами нині розробили і читаємо курси з утвердження національної та громадянської ідентичності. Вдячна, що поруч люди, які продовжують його справу, говорять про боротьбу, віру і перемогу», – додала Руслана Михайлівна.
Було що сказати і майданівцям, просвітянам, зокрема професорці Ганні Токмань, яка процитувала слова Ярослава Потапенка написані для його книги «Майдан: сторінка живої історії» та своєї монографії «П’ята російсько-українська війна: від Майдану до Східного фронту», поезій його тата які навічно будуть актуальними.
Надалі до її слів долучився просвітянин, кобзар Микола Товкайло, який пригадав історію державотворчих процесів з кінця 80-х у Переяславі в подіях і постатях, говорив про досвід і боротьбу Ярослава Потапенка, погляди якого він поділяє й донині.
Коли слово надали тодішнім членам ГО «Майдан Переяславщині» Світлані Шевченко й Олені Гичко та керівнику громадського формування «Самооборона Переяславщини», який продовжив справу покійного, Юрію Ходаківському, то вони пригадали сторінки своєї спільної діяльності від 2014 року та те, як усе це продовжують донині – вже в умовах повномасштабного вторгнення росіян на територію України, зокрема в лавах Добровольчого формування Переяславської громади №2 на рахунку якого, наразі, вже 18 збитих ворожих безпілотників типу «Shahed».
«Він дав нам силу повірити в себе – донині кожен намагається продовжувати робити свою справу, проявляти свою громадянську позицію, як вміє впливати на сьогодення та майбутнє України, робити щось своє – воювати, чи творити світоглядні речі. Він боровся і йшов до кінця, і дуже шкода що його немає. Ми продовжуємо нести його прапор», – говорили присутні та констатували, що завдяки Ярославу Олександровичу низка переяславців згуртувалася та стала справжньою українською родиною.
Вдячно про свого наставника говорили студенти Потапенка, нині науковці та викладачі й співробітники університету.
Леся Коцур зазначила, що він був одним із тих небагатьох викладачів, хто формував особистостей, які продовжують його справу – воюють, волонтерять чи світоглядно плекають нові уми. Натомість автор цих рядків, Максим Левченко, солідаризувався з цими словами та пригадав ту переламну, вогняну зиму 2013-2014 років, яка ближче зріднила юних істориків та політологів з Ярославом Олександровичем, тут і надалі згуртувала довкола ціннісно-правильних речей і дій. Пригадав і трагічний ранок, коли дізнався про цю втрату та сповістив своїм одногрупникам.
«Нині наше ключове завдання – продовжувати поширювати, примножувати й нести цю пам’ять. Щонайменше до 2022 року ми робили це за рахунок поступу Літературного товариства імені Ярослава Потапенка. Як його назва, так і вулиця імені Ярослава Олександровича в нашому місті спонукає замислитися, хто це такий, зайвий раз поцікавитися життям та діяльністю цієї непересічної постаті. У 2021 році ми їздили українськими фестивалями, і презентації наших альманахів стояли у програмі заходів поруч із дискусіями про український націоналізм, презентаціями романів історичної тематики, розмовами про патріотичне виховання молоді. Це цінно, що про Ярослава Олександровича ми говоримо в загальнонаціональному дискурсі і між тих тем, які його хвилювали і якими він опікувався. Це не має бути лише нашим внутрішнім, ми маємо говорити про Потапенка і всіх достойних переяславців й на загал – нести між люди їх слова і думки. Це лише наша відповідальність, і крім нас цього ніхто не зробить», – підкреслив Левченко.
Кожному з присутніх містян у цей день було що сказати про Ярослава Потапенка
Надалі про Потапенка згадували активний переяславець Олександр Ігнатенко та рухівець Микола Стеценко, а також член Головного штабу Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Джура» Тарас Рондзістий, який не знав Потапенка особисто, але, за підсумками зустрічі, висловив переконання, що на таких постатях як Ярослав мають формуватися нові покоління українців.
Своєю чергою, колеги по кафедрі історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін – доценти Оксана Тарапон і Людмила Хмельницька та завідувачка кафедри, професор Валентина Молоткіна. Говорили про його провідні наукові, особистісні та лідерські якості, згадували щемливі моменти про нього як сім’янина, колегу та українця. Усі зазначили, що донині він залишається орієнтиром для них.
Директорка бібліотеки університету Ольга Шкира ознайомила присутніх із набутками, завдяки яким книгозбірня знайомить своїх читачів та відвідувачів із науковою, артефактною спадщиною залишеною Ярославом Потапенком. Зазначає, вона користується чималою популярністю. Поза тим, поділилася особистими спогадами про нього.
Наостанок хвилиною мовчання присутні ще раз згадали невтомного земного та небесного вартового української нації та її інтересів та усіх, хто поліг на новітньому етапі нашої національно-визвольної боротьби. Будьмо гідними продовжувачами праведної справи, яку розпочали кращі сини та доньки нашої Батьківщини!
Нагадаємо, у Переяславі провели майстер-клас з надання першої домедичної допомоги