З 20 по 30 жовтня у Саудівській Аравії відбулися Всесвітні ігри з єдиноборств-2023. Збірна України з сумо посіла перше загальнокомандне місце, здобувши 6 золотих медалей з 8 можливих, а також 5 срібних та 2 бронзові. У складі збірної виступила заслужений майстер спорту України, переяславка Вікторія Царук і виборола 5 місце серед 40 сумоїсток з усього світу. Відразу повернувшись додому, спортсменка завітала в гості до Proslav.
«У мене на меті ще перемогти на Всесвітніх іграх»
– Розкажіть, будь ласка, про підготовку та хід змагань. Що для Вас означала участь у Всесвітніх іграх?
– Ці Всесвітні ігри були для мене точкою, стартом, який не дав мені піти зі спорту. Минулого року я дуже засмутилася, коли стала п’ятою на Всесвітніх іграх в Америці. Потім було ще кілька змагань без особливої ініціативи. Але так сталося, що я виборола ліцензію на ці Всесвітні ігри і вирішила протриматися ще рік.
Паралельно була підготовка до інших стартів, був Чемпіонат Європи нещодавно, Чемпіонат Світу, тому, можна сказати, що участю у Всесвітніх іграх я продовжила свій спортивний вік ще на рік. Але, на жаль, так само повернулася з 5 місцем, і знову засмутилася. Доки летіла в літаку, вже думала: досить – якщо не виходить, то не виходить. А, прилетівши, зрозуміла, що не потрібно здаватися – ніхто нікого не повинен жаліти, це спорт. У мене на меті ще перемогти на Всесвітніх іграх. Не знаю, чи досягну цього, але буду прагнути.
– Настільки болісно Ви сприйняли 5 місце?
– Справа в тому, що коли змагаєшся з 40 спортсменами, (а ми виступали в 2 дні), у перший день з 16 чоловік я стала сьомою. І коли виграєш в кращих японок різних вагових категорій, ти заводишся і думаєш, що сьогоднішній день буде результативний.
До того ж, оскільки це був прямий ефір, організатори розрахували час, коли ми мали виходити на пів фінали. І ти ходиш у цих паузах, переживаєш, їсти не можеш, пити не молжеш… Емоційно я згоріла. Якби виграла ще одну сутичку, посіла б друге місце. Емоційно я не справилась. Це насправді великий комплекс і емоційної складової, і спортивної підготовки, над цим треба працювати, бо досвід боротьби ще не настільки великий, як хотілося б.
– Яка нагорода чекає на переможця Всесвітніх ігор? Чи є сенс для спортсменів їхати туди, аби позмагатися за призовий фонд?
– На ці змагання не так просто потрапити, там представлено 16 видів бойових мистецтв і передусім потрібно отримати ліцензію на участь. З фінансової точки зору, наскільки мені відомо, винагорода за перше місце – 75 тисяч гривень, за друге – 50 тисяч, за третє – 25.
«У півфіналі з шести спортсменок було чотири українки»
– Зі спортсменками з яких країн у вас були сутички?
– Мені боротися на міжнародних стартах все одно що на Чемпіонаті України. На Чемпіонаті світу в Токіо українці з 12 можливих виграли 8 золотих медалей. Тобто в моїй категорії змагаються світові лідери. Це не випадкові люди, які сьогодні виграли, а завтра програли. І мені з ними доводиться боротися що на Чемпіонаті України, що на чемпіонаті Європи. І відповідно на Всесвітніх іграх я програла українкам. У півфіналі з шести спортсменок було чотири українки.
– В Україні триває повномасштабна війна, і нам здається, що ця тема надалі у всіх на слуху. Чи запитували у Вас колеги-спортсмени з інших країн про війну в Україні?
– Звісно, до України прикуто багато уваги і під час міжнародних перельотів відразу всі помічали наше екіпірування. Надзвичайно багато українців по всьому світу, як виявилося. В «Макдональдс» у Варшаві заходиш, і тобі люди кажуть: «Ми вами так пишаємося». І презентики дарували, і фотографувалися. Нас поважають, до нас прислухаються, видно, що люди переживають, висловлюють підтримку. Спортсменки, з якими боролася, дивуються, як нам вдається ці півтора року війни тренуватися, ставати ще сильнішими. Можливо, ця незламність –дійсно наш генетичний код.
Дуже підтримувала нас грузинська збірна. Дехто казав, що сам є переселенцем, тому розуміє, у чому саме підтримує українців і що нам доводиться переживати.
«Зі спорту йти не збираюся, боротимуся далі»
– Для Вас ця осінь видалася плідною на здобутки. На початку жовтня Ви повернулися з Чемпіонату світу з сумо серед юніорів та дорослих, де вибороли бронзу в абсолютній категорії та золото в команді. І виконали норматив заслуженого майстра спорту України. Розкажіть, що для Вас означає ця нагорода.
– Чемпіонату світу я очікувала ще з минулого року. Планувала туди їхати в якості судді. Це мав бути мій перший суддівський міжнародний старт. Але одна зі спортсменок, яка мала їхати в основному складі, не поїхала через проблеми зі здоров’ям. А в мене вже була готова віза. Ось так мені випала змога поборотися. Я не думала, що боротимуся в особистому заліку.
Ця перемога для мене була надважлива. Я припустилася помилки і у півфіналі програла норвежці, в якої за тиждень до того виграла на Чемпіонаті Європи. Я розуміла: якщо втретє стану призером світу, маю виконати норматив заслуженого майстра спорту. Це звання важливе, бо це найвище спортивне досягнення в Україні. Коли я починала, це було настільки недосяжно для мене. Я тоді раділа, отримавши майстра спорту, і думала, що вище нічого бути не може.
– Ви являєтесь старшою викладачкою кафедри спортивних дисциплін та туризму університету Григорія Сковороди у Переяславі. Чи плануєте й далі працювати зі студентами?
– Мені подобається моя робота. І колектив, і керівництво – дякую, що йдуть назустріч, відпускають на змагання, підлаштовуючи навчальний процес. Вони кажуть: «Для нас за честь». І зараз, загалом, я єдиний викладач, який виконав норматив заслуженого майстра спорту. Не знаю, чи ще є в Україні діючі спортсмени, члени національної збірної, які водночас ще й викладачі.
Зі студентами мені подобається працювати, бо я бачу їхню зацікавленість. Це стабільна робота, я можу працювати з перспективою кар’єрного зростання, бо спорт рано чи пізно закінчується. Щороку спортсмен стоїть перед вибором – залишатися або йти. Минулого року я вже з усіма попрощалася, цього року не буду. Я залишаюся, я боротимуся далі. Я хочу «золото» в особистому заліку на Чемпіонаті світу. Можливо, і у Всесвітніх іграх, але їх проводять раз у три роки, тому доведеться почекати. Але планів ще дуже багато.