Олександр Підборіжний, наймолодший учасник АТО з Херсонщини, який загинув у 2022 році, рятуючи побратимів під Тетянівкою на Донеччині. У розмові з Proslav його батьки, Микола та Людмила, які виїхали з окупованих Олешок, діляться спогадами про сина і його бойовий шлях та закликають підтримати петицію про присвоєння Олександру звання «Герой України».
Дитинство в Олешках і юність у Переяславі: любов до тварин і історії
Микола та Людмила згадують Сашка як доброго, але впертого хлопця, який з дитинства мав чіткі принципи. «Він дуже любив тварин, особливо собак, – розповідає пан Микола, – Ми мали пса на прізвисько Граф, за якого він, маленький, готовий був битися і піклувався про нього як про одного з найголовніших членів нашої сім’ї. Той пес відповідав йому своєрідною взаємністю – якось Сашко поламав ногу, а Граф нікого до нього не підпускав, хіба тільки брата Дмитра»
У школі в Олешках Олександр захоплювався історією. «Він її любив найбільше, – додає батько захисника, – Математику тягнув добре, вигравав районні олімпіади. Але історія – це було дійсно його». Ця любов привела його до Університету Григорія Сковороди в Переяславі, куди він вступив на спеціальність «Політологія».
«Перше повідомлення про зарахування прийшло з Переяслава, – згадує Людмила, – Було кілька днів часу аби відвезти туди документи, а мали були на роботі. Пропозицію чекати ці дні відкинув, й одразу ж наступного дня поїхав туди з тіткою, особливо не чекаючи сповіщень від інших університетів – хоч у висновку вступив всюди де подавався. Уже пізніше додавав «Я у Переяславі таки залишусь»».
Забігаючи дещо наперед, батьки згадують, як з часом мрією Сашка стало реформувати армію, стати законотворцем. «Він казав: «Я не хочу, щоб солдати мели плац ломом у час, коли треба захищати країну», – розповідає Микола Підборіжний, – Він мав бачення того, якою має бути армія».
Від Майданів до передової
Сашко був не лише студентом, а й активістом. У 2013 році він брав участь у Революції Гідності, був серед побитих студентів у ніч на 30 листопада, але це лише загартувало його дух. «Ми дзвонила хазяйці квартири в Переяславі, питаюємо: «Де Сашка?» – пригадують батьки, – А вона: «Я не знаю, він нині не ночував вдома». Ми місця собі не знаходили». Він був активістом переяславського Майдану, членом Самооборони Переяславщини, брав участь у подальших подіях Революції Гідності. «Він витягав людей із палаючого Будинку профспілок, – згадують батьки, – як тоді так і пізніше не особливо любив ділитися з нами якимись деталями. «Я там був і все, колись прийде час, ви знатимете всі деталі».
Ще раніше, у другому класі, він побував на інавгурації третього президента Віктора Ющенка після Помаранчевої революції. «Він був малий, але гордий, що його охоронці поставили попереду, щоб усе бачив», – додає батько.
У 2015 році, у 19 років, Олександр став добровольцем батальйону імені Кульчицького, наймолодшим учасником АТО з Херсонщини. «Нам офіційно сказали, що він наймолодший учасник АТО в області на той час», – акцентують батьки.
«Він сам пішов, – згадує мати, – Ми питали: «Чому?» А він: «А чому не я? Хто, якщо не я?» Служив на Сході України, у Станиці Луганській і Кримському, потім підписав контракт із 36-ю бригадою морської піхоти. Був розвідником, інструктором, учасником навчань Sea Breeze. Фактично, усі ці віхи його бойового шляху відповідали тому девізу: «Ніхто, крім нас».
У родині Підборіжних військова традиція була не чужою. «Мій прадід воював, дійшов до Відня, був у розвідці, та й в дружини серед недалеких родичів є Герой Радянського Союзу. Слухаючи якось на гробки наші історії про них і накладаючи на свою долю він констатував «Я виходить, продовжую їх шлях – дійсно багато подібностей було», – продовжують оповідь батьки.
Подвиг і втрата
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році Олександр обороняв стратегічний об’єкт на Київщині, ловив диверсантів в аеропорту. «Він дзвонив напередодні вторгнення ввечері і говорив: «Я їду відпочивати», – пригадує батько, – А 24-го був вже при ділі, й коли вийшов на зв’язок спокійно так сказав «Ну хіба ж ви не зрозуміли, про що була мова?». У серпні його група перебазувалася на Донеччину. За словами побратимів, Сашко не любив чекати: «Він завжди хотів бути «при ділі»».
У липні він востаннє приїхав до Переяслава, допомагав у волонтерському штабі, гуляв із друзями, ніби передчуваючи. «Він ніколи не виключав і спокійно ставився до того, що може не повернутися, – ділився з батьками командир його групи Дмитро Воля, – Але завжди був там, де найгарячіше».
5 вересня 2022 року під Тетянівкою Олександр виявив ворожі позиції в Святогірську. Під артилерійським вогнем він передавав координати ворога, забезпечуючи взаємодію з артилерією ЗСУ. Того дня дрон-камікадзе влучив у його позицію. «Група відходила, перший дрон ми обійшли, а другий став фатальним, – згадував під час прощання Дмитро Воля, – Сашко отримав осколкове поранення в голову. Десять годин операції в Краматорську, потім Дніпро… Ми сподівалися, але 8 вересня його серце зупинилося».
Олександра поховали в Переяславі на Підварському кладовищі. Батьки, які залишалися в окупованих Олешках, прощалися з сином через відеозв’язок. «Усе залишилося там – фотографії, його речі, – тихо каже мама, – Ми згодом таки виїхали, але нічого з собою взяти не могли. З нами лише спогади». Батько додає: «Навіть окремі медалі його там, вдома надійно в двох місцях заховані. Якщо не згоріли, може, колись після деокупації дістанемо».
Їм досі важко говорити про втрату. «Ми не хочемо зайвого казати, тільки те, що підтверджено, – зазначають, – Але ми знаємо, що він робив. Він знав Аміну Окуєву, інших відомих військових. Не просто знав а й працював із ними, але тихо. Ніколи не кричав: «Я герой». Він не уявляв себе без військової справи. Але мріяв про сім’ю, про гідних дітей, які будуть свідомими українцями».
Нині на сайті Президента України можна підписати петицію про присвоєння Олександру звання «Герой України»:
З ініціативи батьків Олександра Підборіжного наприкінці вересня на сайті Президента України було подано петицію №253172, щоб Олександру присвоїли звання Героя України (посмертно).
«Я хочу, щоб пам’ять про мого сина залишилася в історії України, Херсонщини, – каже пан Микола, – Хочу, аби навіть коли нас не стане, нові покоління не забули про те, як він захищав Україну, був при справі і не ховався». Наразі петиція зібрала вже понад 2000 підписів з 25 000 необхідних, дедлайн збору підписів – середина грудня 2025 року.
«Боюся, що з’являться люди, які піаряться, а про справжніх героїв забудуть, – додає батько захисника, – Саша був із тих, хто тихо робив свою справу. Він не ховався, не тікав. Пішов у 19 років, коли не було ані зброї, ані армії. Такі, як він, зупинили ворога тоді, коли багато для кого ще не було війни. Був, при справі у ті роки, коли люди забували про те, що на Сході України є ворог».
Олександр Підборіжний – символ молодого покоління захисників, які не чекали призову, а йшли на фронт за покликом серця. Його історія – це про любов до України, яку він проніс від Помаранчевої революції до останнього бою.
Підтримати петицію про присвоєння йому звання Героя України (посмертно) можна за посиланням: https://petition.president.gov.ua/petition/253172
Кожен підпис – це крок до увічнення пам’яті тих, хто віддав життя за нашу свободу. Їхня жертовність – наша можливість жити нині у відносно вільній країні. Не зрадьмо їхньої пам’яті.
Нагадаємо, у Переяславі відзначили День захисників: військовим вручили відзнаки