На тлі переходу церков Переяславської громади до лона Православної церкви України Proslav запитав у міського голови Вячеслава Саулка про важливість такого кроку, погрози й образи прихильників УПЦ (в народі – мп), а також перспективи того, чи «українізується» найближчим часом й Михайлівська церква, яка наразі залишається останнім форпостом «проросійської» церкви у нашому місті.
Спілкування з мером відбувалося 16 липня, ще до рішення Господарського суду міста Києва щодо вищезгаданої святині. Детальніше – у попередній публікації.
Чому був важливим перехід усіх церков Переяславської громади до лона ПЦУ?
«Хотів би вже не вперше нагадати, що церкви т.зв. «московського патріархату» у ході повномасштабного вторгнення російських військ на територію України проявили себе у якості зброї окупантів. Ми бачили як в багатьох громадах, як саме отці московського патріархату зустрічали «з хлібом-сіллю» росіян, благословляли їх і надавали всіляку підтримку. І це не десь далеко – мені відомі факти із окупованого навесні 2022 року села Перемога, яке знаходиться геть неподалік від нас, де священники УПЦ (МП) були пособниками рашистів. Я б сказав, що питання «українізації» церкви у Переяславській громаді було надважливим, і, мабуть, ніде так в Україні про це не турбувалися як ми тут. Поясню чому. Як ви знаєте, для росії оцей от історичний міф про «возз’єднання України з росією у Переяславі» є актуальним, і великою запорукою цього процесу була і лишається духовна складова», – зазначив Вячеслав Саулко та додав, що за радянський період фактично всі основні святині на Переяславщині служили «московській церкві», москві та росії в цілому – так чи інакше, вони проводили тут свою «підривну» роботу.
«Не буду вже вкотре зупинятися на факті того, як московський патріарх кіріл благословляв командувачів російської армії, дарував їм ікони з їх зображеннями чи те, що донедавна відбувалося і, в якій мірі, продовжує відбуватися в Києво-Печерській лаврі, що тривалий час була т.зв. «резиденцією російського духу». Зважаючи на усе те, про що я сказав вище, Переяславська громада прийняла відповідне рішення, і депутати рекомендували (а не заборонили щось, наголошую! – прим.авт.) перейти до лона ПЦУ на тлі подій які відбувалися і ставили остаточну крапку у т.зв. «релігійному питанні». Ми тоді відчули шалений супротив з боку священників УПЦ мп в Переяславі. Не діяли навіть півтисячні зібрання де отців, буквально, вмовляли перейти до справді української, за духом і змістом, церкви. Служити Богу й Україні, а не ідолам і царям. Вони категорично відмовлялися з однієї причини – мали тиск, мали страх, боялися гніву «промосковських» попів, верхівки церкви – антонія, онуфрія, кіріла. Ми це бачили, відчували. Були ті отці які хотіли перейти одразу, проте мали оці от всі перепони. Коли одумалися було вже надто пізно. І нині ми, мабуть, єдина громада в Україні, не кажучи вже про Київщину, де усі 8 релігійних громад до єдиної перейшли до лона Православної церкви України», – додає очільник громади з гордістю констатуючи, що нині Переяславська громада, фактично, очистилася від «страшного зла – московського іга», стала вільною та незалежною. Вперше за дуже багато років в більшості храмів громади залунала україномовна молитва і проповідь. Підкреслює, що переходи відбулися надзвичайно гуманно – за волею і духом самих людей, попри скепсис, кепкування і нарікання з цього приводу на адресу голови громади.
«Ложка дьогтю», або що там з Михайлівською церквою?
Стосовно долі Михайлівської церкви, міський голова нагадав, що це приміщення перебуває у юрисдикції та на балансі Міністерства культури та інформаційної політики України й, як місцевого розпорядника, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». «Наразі ж офіційно там перебуває Музей одягу Середньої Наддніпрянщини, проте у 2010 році, ще за правління Януковича, його насильно, угодою, передано на безкоштовне, безстрокове користування. Це мене вразило. І фактично це рейдерство, бо вони звідки викинули музейне майно, не допустили туди музейників, згорнули культурну діяльність. Більше того, там побудували якесь окреме приміщення без дозволу, назвавши його чоловічим монастирем, до якого нині в нас немає доступу. Також є певні свідчення того, що вже під час повномасштабної окупації, там перебували певні групи озброєних людей – проте я не можу повноцінно підтвердити цю інформацію, це радше розмови які мені доводилося кількаразово чути. Можу говорити про те, що саме звідти здійснювалося управління «промосковськими» церквами нашої громади, здійснювався вплив на священників. Зокрема Антоній (Пономаренко) (про якого вже неодноразово писав наш сайт – прим.авт.) відкрито погрожував й мені фізичною розправою, не кажучи вже про деяких священників. Я можу припускати, що він персонально підтримує усю цю московську й промосковську «релігійну еліту»», – зазначає та підкреслює, що, зважаючи на укладений договір, м’яч нині на полі МКіП та НІЕЗ «Переяслав», яким належить його розірвати та послати попів які там туди, «куди подівся воєнний корабль». Переяславська міська рада рекомендувала цим інституціям зробити це відповідними листами. Наразі називає це «ложкою дьогтю» у великій справі «українізації церков у Переяславській громаді».
Нагадаємо, днями суд зобов’язав УПЦ звільнити приміщення Михайлівської церкви у Переяславі.