У середу, 28 січня, у Переяславі провели в останню путь Олександра Зіброва – пожежного-рятувальника, який зазнав тяжких поранень під час ліквідації наслідків ворожого обстрілу Києва. Разом із побратимами він потрапив під повторний російський удар під час виконання службового обов’язку.
Ніч проти 9 січня 2026 року стала надзвичайно важкою для жителів столиці. Російські війська здійснили комбінований обстріл Києва. Внаслідок атаки загинули четверо людей, серед яких був медичний працівник. Ще п’ятеро рятувальників 24-ї державної пожежно-рятувальної частини зазнали поранень. Вони працювали у Дарницькому районі, ліквідовуючи наслідки влучання, коли по локації було завдано повторного удару безпілотником. Під час другої атаки під вогнем опинилися автомобілі медиків і пожежників.
Переяславця Олександра Зіброва з тяжкими травмами доправили до столичної лікарні. Протягом 18 днів лікарі боролися за його життя, однак врятувати рятувальника не вдалося. Його серце зупинилося 26 січня.
«Моє життя… Такий, як ти, один на весь світ, таких більше не існує… Мій сенс буття… Мій Всесвіт… Не витримав, не впорався… Які ж муки ти витримав… Я вірю, що тобі на хмаринках добре, я вірю, що ти нас оберігаєш з небес», – написала дружина Олександра на особистій сторінці.
Олександр Зібров народився 10 липня 1989 року в Переяславі. Навчався у міській школі № 7, яка нині є ліцеєм імені Володимира Мономаха. Вищу освіту здобув в Університеті Григорія Сковороди у Переяславі. Його мама, пані Людмила, багато років працювала вчителем математики у Переяславському військово-спортивному ліцеї «Патріот».
Понад десять років Олександр жив у щасливому шлюбі з дружиною Олександрою. Разом вони виховували двох синів – 10-річного Романа та 5-річного Максимка.
Усі, хто знав Олександра, згадують його як спокійну, добру, щиру й безвідмовну людину, яка завжди була готова прийти на допомогу у складну хвилину. Саме це бажання підтримувати й рятувати інших і привело його у професію пожежного-рятувальника.
У мирному житті Олександр займався ремеслом – виготовляв вироби з металу. З початком повномасштабного вторгнення російської федерації він у перші дні долучився до облаштування блокпостів. Згодом свідомо обрав шлях служіння людям і вступив до лав рятувальників.
Брат дружини Олександра, Сергій Юртеєв, розповів, що мрія стати пожежником супроводжувала його з дитинства. І вже під час повномасштабної війни Олександр пройшов навчання та складний відбір і був зарахований на службу до 24-ї державної пожежно-рятувальної частини міста Києва.
– До війни він був звичайною цивільною людиною. Але завжди мріяв стати пожежником. Розповідав, що вступні випробування були дуже складними – і з математики, і на логіку, і з фізичної підготовки. Багатьох кандидатів відсіяли, але його взяли, – згадує Сергій.
Понад два роки Олександр працював у зоні підвищеної небезпеки, виконуючи завдання з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. Він неодноразово брав участь у гасінні масштабних пожеж, реагував на наслідки ракетних і дронових ударів, був прикладом професіоналізму та відповідальності для колег.
– Він продовжував жити у Переяславі й їздив на службу до Києва. У його бригаді були колеги з Броварів. У них не було фіксованого графіка – у разі обстрілів столиці їх піднімали по тривозі, і він мерщій їхав на роботу, – розповідає Сергій.
Так сталося і в той фатальний день, коли російська армія вкотре завдала цинічного удару по Києву. Підрозділ Олександра викликали для ліквідації пожежі у багатоповерховому будинку в Дарницькому районі.
– У їхнього підрозділу була єдина на весь Київ пожежна машина з такою висотною драбиною. Олександр не боявся висоти. Вони виконали завдання, загасили пожежу й уже збирали спорядження, щоб переміщатися на іншу локацію, коли стався повторний приліт дрона, – згадує Сергій.
На місці загинув медик, усі п’ятеро рятувальників отримали поранення. За словами родича, Олександр був у захисному спорядженні – касці та бронежилеті, однак вибухова хвиля й уламки дрона спричинили вкрай тяжкі травми хребта і майже всіх внутрішніх органів.
– Його доправили до лікарні, але через відсутність електроенергії медики змушені були працювати в надскладних умовах – генератор запрацював не одразу, операцію розпочали з затримкою. Лікарі боролися за нього до останнього, – розповідає Сергій.
Олександр переніс кілька складних операцій, його стан залишався критичним. Попри короткочасні ознаки покращення, згодом розвинулися тяжкі ускладнення. Лікарі до останнього намагалися врятувати життя рятувальника, чотири рази його реанімували після зупинки серця. Однак організм не витримав. Причиною смерті став сепсис.
Попрощатися з Героєм у Свято-Успенський собор у Переяславі прийшли сотні людей – рідні, колеги-рятувальники, друзі, знайомі та мешканці громади. Люди не стримували сліз і болю, відкрито говорили про ненависть до російських окупантів, які забирають життя найкращих синів України.
– Олександр вибрав захищати нас. І тоді прийшов, щоб захищати чиєсь життя, бо ворог закидав бомбами, почали горіти будинки, почали заживо люди горіти. Він приїхав на допомогу, їх рятувати. Але ворог спеціально зробив так, що ця бомба прилетіла на тих, хто рятує нас. Вона зранила уламками тіло і душу. Багато днів боролися за життя лікарі, і сім’я сподівалась, що сьогодні-завтра Олександр встане і буде далі нам допомагати, буде спасати наші життя. Але Господь Бог забрав його до себе, залишивши його навіки для нас усіх героєм. Саме за всіх нас віддав своє життя Олександр. Віддав, щоб ми жили в мирній країні. Він там із небес буде споглядати за нами, як світлий ангел, який пішов до Бога, щоб там служити йому, – сказав священнослужитель ПЦУ Іван Поліжак.
Проводжали Олександра в останню путь під звук пожежної сирени – символ служби, якій він віддав себе без залишку. Його мужність, відданість професії та самопожертва назавжди залишаться прикладом для колег і всіх українців.
Поховали Олександра Зіброва на Альтицькому кладовищі у Переяславі. Вічна пам’ять Герою.