Рік тому у Переяславі відкрилася ветеранська кав’ярня «Тихе місце», що виросла з мрії, поєднаної з війною, волонтерством і пошуком нових сенсів після фронту. У розмові з Proslav її співзасновниця – співачка, волонтерка і дружина військового Анастасія Петрова розповіла, як грант став шансом не лише для неї, а й чоловіка-ветерана, чому шеврони на стінах – це більше, ніж декор, і як подружжя допомагає військовим знайти себе у мирному житті через громадську організацію.
Як бізнес-ідея в умовах вторгнення трансформувалася в франшизу для захисників і їх родин та лікує їх від жахів війни
Усе розпочалося з ініціативи Дмитра Мартиненка (позивний «Сокіл») та пані Оксани. Вони розробили концепцію та самостійно заснували першу невеличку кав’ярню. Згодом, коли держава почала надавати гранти на проєкти військових, вони подалися на конкурсну програму «Варто» й отримали 1 мільйон гривень, що дозволило розширити справу – вони почали безкоштовно надавати франшизу для побратимів-військових та їхніх сімей. Ідея полягала в тому, щоб, повернувшись з війни, військові могли розпочати власний бізнес, знайти себе, не стояти на місці.
«Власники франшизи надають повний супровід: консультації, контакти якісних постачальників, допомога з обладнанням, допомога у інших аспектах при створенні та розвитку кав’ярні. Як правило, започаткування закладу за франшизою коштує чималих грошей, відтак така можливість на безкоштовній основі – це великий шанс», – починає розповідь Анастасія.
Надалі розповідає, що коли її чоловік служив, вона й далі виступала для військових, допомагала як волонтерка. Але через війну, гіркі новини, постійні хвилювання, коли він не виходив на зв’язок тижнями, творчість поволі відійшла на другий план.
«Я задумалась, як бути корисною і чим ще займатися. Чоловік запропонував ідею кав’ярні, і я погодилася й подала заявку на грант. Спочатку отримала відмову, але після роботи над помилками мені затвердили фінансування. Це було неочікувано – я дізналася про це в прифронтовому місті, куди поїхала до чоловіка. Повернувшись, я пішла в банк, почала оформлення. Було страшно: чи вийде, чи впораюсь? Шукала приміщення, але стикалася з проблемами – висока орендна плата, невдалі місця, «темні» умови. Зрештою, ми орендували приміщення на автомийці. Я переживала з цього приводу, бо все було не досить так, як тоді мені хотілося. Але зараз я рада, що все склалося так, як воно нині є. Ми працюємо, до нас ходить багато військових – я щаслива коли вони заїздять до нас перед тим як їхати на завдання, а згодом повертаються живі і здорові виконавши його. Так ми пишемо свою історію, і такі історії тримають нас на плаву», – продовжує розповідь Петрова.
Також, за її словами, це й психологічна підтримка – захисники та їх рідні працюють і розвиваються, реабілітуються від всього жаху, який побачили й відчували в умовах війни.
«З власного досвіду скажу, що це дуже допомогло моєму чоловіку-ветерану – він відчував себе потрібним, був у русі й вирішував якісь завдання, хоч на трішки відволікався від постійних думок про побратимів, які лишилися продовжувати боронити нас на фронті – а це завжди складно», – зазначає власниця кав’ярні.
З чого почати військовим та ветеранам, які хочуть відкрити свою справу, та як податися на грантову програму?
За словами Анастасії Петрової, скласти грант – це виклик, особливо якщо у вас відсутній досвід ведення бухгалтерії. Треба прорахувати, як бізнес окупиться, які будуть витрати й доходи. Каже, це велика частина роботи, хоча, зазвичай, Державна служба зайнятості допомагає коригувати грантові заявки, пояснюють що не так.
«Також є спеціальні курси, але, наскільки мені відомо, вони не безкоштовні. Після отримання гранту проблем майже не було – «Ощадбанк», який надає ці кошти, дуже підтримує, а його працівники допомагають оформити все чітко. Там справді ставляться до тебе з повагою, зацікавлені у тому аби в тебе все вийшло. Умови грантів досить різні, у всіх свої умови. Приміром, за державним грантом «Дія» на 250 000 грн потрібно мати одного працівника, на 500 000 – двох, і за 3-7 років податками «відбити» грант. Якщо цього не зробити, частину суми доведеться повернути. Кожні пів року ти здаєш звітність де розповідаєш про свою діяльність за різними параметрами. З іншого боку, спершу проблеми можуть бути з логістикою – доставкою обладнання чи продуктів. Надважливо врахувати прибутковість своєї бізнес-ніші – обрати затребуваний напрям, який покриватиме податки», – ділиться досвідом та додає, що у вимірі сфер діяльності, які підходять для грантів, обмежень справді небагато. Багато важить бізнес-план, як основна умова надання гранту. І він має бути чітким – варто вказати інформацію про те, як бізнес допоможе громаді, державі, людям. Приміром, кав’ярня «Тихе місце» – це патріотичний заклад із ветеранською ідеєю, підтримкою сімей військових. Завжди варто обирати те, що має соціальну цінність і приносить радість.
Які труднощі де-факто виникають при відкритті кав’ярні в Переяславі?
З досвіду Анастасії та її чоловіка, найскладнішим було знайти приміщення. Вони обійшли багато місць, але стикалися з високими цінами, непрохідними локаціями чи відмовами орендодавців. Бувало, місце обіцяли, а потім там відкривали іншу кав’ярню. Та й, загалом, у один момент у місті кав’ярні почали з’являтися як «гриби після дощу».
«Це розчаровувало, але ми випадково знайшли це приміщення на автомийці. Зробили ремонт, замовили меблі й обладнання. 26 липня почали тестувати каву – вчитися на своїх помилках, а 1 серпня офіційно відкрилися. Я думала, що я не зможу, переживала що не справлюсь – але згодом почали з’являтися перші постійні клієнти, все почало працювати. І ось минув рік, і цей час сплинув дуже швидко. Дякую своєму чоловіку, бо через все це ми проходили разом», – говорить наша співрозмовниця.
Хронологію війни і гостей закладу відзеркалюють шеврони: кожен з них має свою історію
У закладі дійсно багато шевронів від військових – і діючих, і ветеранів, і навіть тих, кого, на жаль, уже з нами немає. Анастасія Петрова ділиться, що перший шеврон приніс її чоловік, потім вона додала свій – із волонтерського корпусу.
«Є шеврони від хлопців, які слухали наші концерти на передовій у прямій трансляції, наприклад, від підрозділу «Мисливці за москалями». Є унікальний шеврон із херсонським кавунчиком – символом боїв за Херсон. Кожен шеврон – це історія, приміром одного з командирів який, ідучи на підвищення, подарував побратимам придумані ним нашивки на яких відзеркалено усі події, через які вони пройшли. Є унікальний шеврон морської піхоти, якого я більш ніде не зустрічала – вбита акула на тризубі. Глибоко розчулюють історії, коли рідні і друзі приносять нам шеврони полеглих сюди, щоб зберегти пам’ять про них, а не залишити її в шухляді. Є й шеврони які приносять нині діючі військові, але історії багатьох із них я зможу переповісти тільки по завершенню війни. Такі подарунки – визнання, що ми рухаємося в правильному напрямку і маємо довіру військових», – додає та уточнює, що навмисне їх не рахує. Мріє, аби стіна була ними повністю заповнена. «Фішку» хочуть зберегти, навіть якщо відкриють ще одну кав’ярню.
Також закладу дарували й гільзи. Перед різдвяними і новорічними святами власниця робила новорічну ялинку у військовій тематиці у, подарованому військовими, великому квадратному тубусі. Наразі має плани розмалювати ще щось.
Нині Петрова та її чоловік працюють над локальною розбудовою ГО «Сини війни»
Не секрет, що у наш час військові перетинаються з багатьма проблемами при взаємодії зі структурами, які стоять на варті соціального захисту наших захисників і захисниць. ГО «Сини війни» створена ветеранами та діючими військовими, на базі Третьої штурмової бригади. Про неї, раніше, вже розповідав наш сайт.
«Ми допомагаємо вирішувати проблеми військових і їхніх сімей: юридичні консультації, оформлення документів, пільг, виплат. Усе на основі власного досвіду. Себто, вчимо і допомагаємо діяти задля того, аби захисники могли безперешкодно отримувати все те, що для них передбачено державою. Є й психологічна підтримка, мовні курси, плетіння сіток групою «Crazy Spiders». Також підтримуємо різні ветеранські бізнеси, розширюємо напрямки», – пояснює співрозмовниця нашому журналісту.
За її словами, відмінність цієї громадської організації полягає в тому, що її очолюють люди, які самі пройшли війну й розуміють ці проблеми. Хочуть, щоб ветерани та їхні сім’ї не відчували себе покинутими, мали підтримку й після війни. Усі, хто має бажання й досвід у різних сферах можуть заповнити анкету, а завдання членам організації розподіляють за їх навичками та місцем проживання. Кожна людина – важлива для розвитку організації.
Анастасія Петрова про чоловіка, творчі плани та побажання переяславцям
Сьогодні ти не зрідка згадувала про свою чоловіка. Чи могла б ти розповісти про нього, його життєвий і бойовий шлях та ваші стосунки?
Ми разом 12 років, познайомилися ще в школі. У 2014 році він пішов до зони АТО, і я його чекала. Тоді я ще не розуміла, що таке ПТСР, але з часом навчилася підтримувати його й інших. Під час повномасштабного вторгнення він воював у Силах спеціальних операцій, виконував складні завдання, зокрема при обороні Києва й секретних штурмів островів на воді. Десь між цим знайшли змогу одружитися, і це було справді складно – заїхав коли випала змога на кілька годин, ми розписалися і він поїхав. Без зайвої якоїсь романтики, жили від дзвінка до дзвінка.
Зараз він ветеран, після поранень і реабілітації. Він скромний, не любить розповідати про себе чи свою військову справу, зокрема подекуди й мені – береже мій психологічний стан. Для мене він Герой. Кав’ярня стала для нього способом залишатися в русі, відчувати себе потрібним. Він консультує інших ветеранів, допомагає з оформленням документів. Наша громадська організація – це продовження його прагнення підтримувати побратимів.
Чи впізнають тебе як співачку, чи діляться відгуками про твої авторські пісні, і які творчі плани маєш наразі?
Так, досі впізнають, хоч іноді і не кажуть про це. Було приємно, коли одна жінка сказала, що її донька слухає мої пісні в машині, просить їх вмикати. Зараз я дещо відійшла від творчості через кав’ярню та розбудову ГО «Сини війни». Є записана нова пісня, присвячена чоловікові, – «Закохалась в твої очі». Це ліричний поп-трек, але, хоч і багато просить вже її викласти, я вагаюсь із релізом через війну й останні новини. Даються в знаки і деякі негативні відгуки, які іноді чую з цього приводу. Сцена кличе, але поки що «не на часі». Можливо, скоро зберуся з силами.
Які плани маєте на осяжне майбутнє?
Хочу відкрити ще одну кав’ярню, ближче до центру міста, з урахуванням досвіду й помилок. Але я обережна з планами – війна вносить свої корективи. Ми стараємося тримати доступні ціни, бо розуміємо соціальну важливість. Наші клієнти – це і військові, і місцеві, які цінують якісну каву та атмосферу.
Що побажаєте переяславцям, військовим і тим, хто хоче відкрити свою справу?
Хочу побажати переяславцям перестати «з’їдати» одне одного в соцмережах, бути добрішими, поважати інших. Не вестись на фейки і дезінформацію й маніпуляції. Ми маємо бути єдиними, бо внутрішні конфлікти послаблюють нас. Військовим – здоров’я, наснаги й розуміння, що їх цінують, навіть якщо довкола є невдячні люди. Тим, хто хоче відкрити справу, – вірити в себе, бо все реально, якщо є бажання. А ще не проходьте повз колаборантів і проблем навколо. Підтримуйте військових – вони віддають здоров’я й життя за нас. Ми маємо працювати для них, розвиватися й творити добро. Ми разом – і це головне.
Нагадаємо, у 2022 році Анастасія Петрова під псевдонімом BANDERKA випустила кліп на дебютний сингл «Ванькам» – його відзняв ProSlav. Згодом він був в ротації каналів М1 та М2.