Страшна війна забрала життя ще одного нашого земляка, який боронив українську землю від російського окупанта. У Переяславській громаді 30 серпня попрощалися з Героєм-захисником Романом Шаповалом, повідомляє Proslav.
У Храмі Святого Володимира в Переяславі священнослужителі відспівали загиблого на війні лейтенанта Збройних Сил України Романа Шаповала.
Роман Миколайович народився 28 вересня 1993 року. Закінчив факультет фінансово-економічної і професійної освіти Університету Григорія Сковороди в Переяславі.
Оборонець захищав країну ще від початку АТО і, коли почалася повномасштабна війна, без вагань взяв до рук зброю. Служив командиром механізованої роти механізованого батальйону.
Минулого року кадрового офіцера 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, піхотинця Романа Шаповала нагородили нагрудним знаком «Срібний хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України.
А 13 травня 2024 року Указом Президента України №322 Роман Миколайович був удостоєний орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
Свій останній бій мужній захисник прийняв в районі населеного пункту Петропавлівка Куп’янського району Харківської області. Його життя обірвалося 27 серпня 2024 року внаслідок удару FPV-дрона та артилерійського обстрілу.
До спільної молитви за упокій душі спочилого воїна разом з рідними, друзями, військовослужбовцями та небайдужими громадянами долучився міський голова Вячеслав Саулко:
– Дуже важко знову говорити слова прощання з нашим Героєм. Біль у серці й ком у горлі, коли поруч сльози, розпач, вбита горем матір, батько, який обіймає свого сина, кохана жінка. Всі вірили, що він повернеться. Він любив свою Батьківщину і до останнього подиху боровся за неї. Дорогі батьки, дякую за героїчний подвиг вашого сина, сумуємо разом з вами, низько схиляємо голови у скорботі. Пам’ять про нього завжди житиме у наших серцях.
Після панахиди траурний кортеж вирушив на малу батьківщину Героя – у село Гланишів, де живим коридором, схиливши коліна й встеливши дорогу живими квітами, його востаннє зустріли односельці.
– Всі ми знаємо його, нашого рідного Ромчика, – крізь сльози промовила староста села Світлана Кондратенко. – Він назавжди залишиться в нашій пам’яті. Схиляю коліна перед рідними… Його вже не можна повернути. Дякую воїну за захист! Дякую за те, що ви всі зібралися провести його в останню дорогу, бо він того заслуговує як ніхто. Благаю вас, дорогі наші захисники, бережіть себе для своїх рідних, бо це пережити дуже важко, розривається серце від болю!..
Спогадами про Романа Шаповала поділився його бойовий побратим:
– Ми з Романом служили в одному підрозділі з 2019 року. Я знаю його як командира відділення, потім командира взводу і командиром роти він, на жаль, закінчив свій шлях. Хочу щоб ви всі знали, що він був офіцером з великої букви, який завжди йшов з людьми. Люди вірили йому, бо він був принциповий. Усі штурми, всі бойові дії, які ми виконували, він завжди був з людьми. Для нього найголовнішим були люди і збереження особового складу. Весь підрозділ у скорботі. Шануймо пам’ять Романа. Допомагайте живим і пам’ятайте полеглих.
За дорученням І відділу Бориспільського РТЦК та СП до присутніх звернувся представник ДФТГ-2 Олександр Молоткін:
– Стоячи біля свіжої козацької могили, розумієш, що всі слова втрачають сенс, бо не існує слів, здатних полегшити біль рідних. Немає слів, щоб описати горе й біль утрати, тому що сьогодні у рідних і батьків просто вирвали серце, і в усіх нас душу. Для сотень тисяч дочок і синів України, які сьогодні обороняють її від ворога, слова «Батьківщина», «сила», «честь воїна» – це не просто звуки. Ці поняття спонукають їх іти туди, не витримує метал і рушиться бетон, і стояти на смерть.
Вічний спокій захисник знайшов на місцевому кладовищі рідного села Гланишів.
