Рідні зниклих безвісти та полонених воїнів з Переяславщини завершили створення «Рушника надії». У межах Всеукраїнської акції кожен регіон вишиває свій етнічний рушник – загальнонаціональний символ очікування та віри. Кульмінацією проєкту стане виставка витворів з усіх куточків країни, яка відбудеться в Києві 1 жовтня – до Дня захисників і захисниць України, повідомляє Proslav.
Всеукраїнська акція «Рушник надії» стартувала 15 липня у Києві. Її ініціювали ГО «Народжені вільними 2024» та об’єднання родин захисників «Жінки ТРО» та «Жінки ЗСУ» у складі ГО «Жінки Роду». Матері, сестри, дружини і доньки військовополонених і зниклих безвісти збираються у своїх громадах і долучаються до вишивання колективного рушника.
У Переяславі до акції приєдналися вже наступного дня. Жінки, які чекають звістки з фронту про своїх синів, чоловіків, братів і батьків, збиралися разом, вишивали з молитвою та вірою в їхнє повернення, водночас відроджуючи давню українську сакральну традицію. Досвідчені рукодільниці навчали початківців технікам вишивки – хрестику та гладі.
Для рушника обрали орнамент, який побутував на теренах Переяславщини – пишні бутони троянд. У центрі полотна, поміж автентичних етномотивів, майстрині вишили герб об’єднання родин зниклих безвісти й полонених – стрічку, яку тримають у дзьобах два птахи. За умовами акції, орнамент та кольорова гама – на розсуд учасниць, проте кожен регіон прагне відобразити власні традиційні символи.
Візерунки переяславського рушника виконані у кольорах прапора об’єднання – чорному, синьому й блакитному. Розмір полотна, як і в інших містах, становить 2,5 метри завдовжки та 40 сантиметрів завширшки.
Менш ніж за два місяці роботи жінки зібралися разом, щоб презентувати готовий рушник, поділитися враженнями та планами. Презентація відбулася у Меморіальному музеї Григорія Сковороди – осередку, де традиційно проводять мистецькі вишивальні зустрічі під керівництвом завідувачки музею Тетяни Радіоненко.
– Вишивка займає дуже важливе місце в житті українців. Рушники супроводжували людину від народження до смерті, у всі значущі моменти. Вишивка – це код нації, це наша ідентичність. Візерунки, які передаються з покоління в покоління, – це наші обереги. Велика вдячність вам за те, що відтворюєте цю традицію, популяризуєте її й вкладаєте частинку душі та молитви. Сподіваємося, що вони будуть почуті, і воїни, доля яких невідома, повернуться. Бажаю, щоб усі, про кого ви думали під час вишивки, повернулися живими та здоровими. В Україні жінки вишивали завжди – і в добрі часи, і у важкі. У нашому музеї ми також створюємо «Рушник зцілення» – це один із проєктів заповідника. Його вишивають рідні воїнів, що віддали життя за незалежність України, – зазначила Тетяна Радіоненко.
Захоплення роботою жінок висловила і заступниця міського голови Оксана Степаненко:
– Кажуть, що лицьова сторона рушника – для людей, а зворотня – для Бога. Я завжди захоплююсь майстринями, у яких і лицьова, і виворітна сторони однаково гарні. Дивлюсь на ваш рушник і бачу в ньому всі очікування, сподівання й любов. Дякую вашим рукам. Нехай повернуться всі, на кого ви чекаєте.
Начальниця Центру соціальних служб Юлія Лялька звернула увагу на особливу символіку кольорів:
– Синій колір такий глибокий – аж очі вбирають. Саме його найбільше на нашій планеті. Синього кольору мирне небо, волошки в житі, очі коханої людини. І саме синім, за легендою, цвіте квітка папороті, яку всі шукають і ніхто не може знайти. Бажаю, щоб усі жінки, які чекають своїх чоловіків, синів, батьків і братів, обов’язково дочекалися.
Юлія Мурзаєва, фахівчиня із супроводу ветеранів та голова ГО «Емоційний інтелект», розповіла про символічні знаки, які супроводжували процес роботи над рушником і додавали віри у правильність цього шляху:
– Коли надійшла звістка про акцію, ми навіть не вагалися – робити чи не робити. А тепер усе в цьому рушнику видається символічним. Квіти – це символ нашої громади. Стрічка – символ нашого об’єднання. А найбільш знаковим стало те, що першою рушник почала вишивати вагітна дівчина, у якої рідний зник безвісти. Вона вже народила хлопчика. Для нас це світлий знак: усі повернуться. На початку ми не знали, як усе буде, але коли дівчата приходили, кожна брала голку, клала свій хрестик – і все вдавалося.
Перші стібки на полотні зробила молода жінка при надії, а завершила рушник декоративними торочками досвідчена майстриня Світлана Степаненко. Її родина також постраждала від війни: чоловік племінниці зник безвісти пів року тому після трьох років служби.
– Коли мене попросили зробити бахрому для рушника, я одразу погодилася. Хотілося якомога швидше побачити рушник завершеним. Затим я понесла його в церкву і полотно навіть переночувало в храмі. Там його благословив священник, – розповіла Світлана Геннадіївна.
Мати зниклого безвісти військового Ніна Шевчук прийшла на презентацію разом із онуком Тимофієм. На футболці у хлопчика – фото з татом і напис: «Папа, я тебе люблю і чекаю».
– Уже два роки я чекаю сина з війни. 14 липня в нього був день народження, а 27 липня 2023 року він зник безвісти на запорізькому напрямку. Відтоді нічого не знаємо. У ці хрестики я вклала бажання, щоб син повернувся додому і щоб усі наші діти повернулися живими, – сказала пані Ніна.
До створення рушника долучилася і дружина зниклого безвісти воїна Марина Хондошко разом із донькою Іринкою. Дворічна дівчинка, яка приходила на зустрічі разом із мамою, завжди викликала зворушення й усмішки замилування. На День Прапора вони підняли на центральній площі Прапор Надії – чорно-білий стяг, який символізує пам’ять про українських захисників, що перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти, а також боротьбу за їхнє повернення.
Акція «Рушник надії» є не лише творчою ініціативою, а й важливим соціальним проєктом, який об’єднує родини військових і нагадує суспільству: полон убиває, а мовчання – теж. Створені рушники стануть символами пам’яті, надії та підтримки для тих, хто чекає на своїх рідних.
Всеукраїнська акція триватиме до 15 вересня. Після завершення роботи рушники з усіх регіонів зберуть воєдино. Вони стануть експонатами національної пам’яті: їх показуватимуть на виставках в Україні та за кордоном, у співпраці з українською діаспорою. Згодом рушники передадуть до одного з музеїв Києва.
Нагадаємо, Поет і почесний громадянин Переяслава Олег Коломієць відзначив 75-річчя: відбувся творчий вечір ювіляра.
