У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, 27 січня, у межах кіноклубу DOCUDAYS UA при ГО «Академія розвитку громадянського суспільства» у Переяславській публічній бібліотеці переглянули та обговорили документальну стрічку «Бабин Яр: у пошуках пам’яті» від режисера Володимира Чеппеля, розповідає Proslav.
Модератор кіноклубу Денис Скрипець нагадав глядачам історію проєкту та зазначив, що мета показу та обговорення стрічки – осмислення нацистських злочинів в Україні, зокрема й Голокосту, на прикладі пам’яті про жертв Бабиного Яру.
Слід зауважити, що відповідна угода про створення кіноклубу була підписана з ГО «Докудейз» у вересні 2024 року. З відповідним обладнанням цього разу допоміг соціально-гуманітарний відділ Університету Григорія Сковороди в Переяславі, фахівцем якого є Денис Скрипець.
Стрічку присвячено аналізу основних проблем меморіалізації жертв Бабиного Яру
Документальний фільм «Бабин Яр: у пошуках пам’яті» знятий у 2017 році та присвячений аналізу основних проблем меморіалізації жертв Бабиного Яру. Варто зауважити, що фільм рясніє великою кількістю унікальних документальних кінохронік та цитат із першоджерел. Це доповнюється коментарями експертів з історії Голокосту й питань політики пам’яті та громадських активістів.
Фільм створений за підтримки Благодійної ініціативи «Українсько-єврейська зустріч», Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, Музею історії міста Києва, Українського інституту національної пам’яті, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного, Центру дослідження історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА.
Після перегляду розпочалося жваве обговорення, до якого активно долучилися переяславці. Серед них Ірина Кучеренко – голова Товариства єврейської культури міста Переяслав, Лариса Жарко – завідувач відділом обслуговування та Лідія Верещук – провідний бібліотекар організаційно-методичного відділу КЗ «Переяславська публічна бібліотека», а також очільниця спілки «Мистецтво життя» Алла Літкова.
Голова Товариства єврейської культури міста Переяслав поділилася історією розстрілів євреїв у Переяславі
Ірина Кучеренко розповіла, що у Переяславі, на відміну від чи не всіх інших міст, де теж є міські єврейські організації, є свій «Бабин Яр». Так склалося, бо до початку ХХ століття наше містечко було єврейським штетлом (у перекладі з івриту – «єврейське містечко»), де проживало 53% євреїв.
«На місці, де нині бібліотека, був єврейський куток – тут йшла вулиця Старокиївська. Тут були будиночки батька Шолом-Алейхема й скрипаля Бендицького, який пізніше заснував у нашому місті фотосалон. У цьому парку під землею є великі єврейські підвали. Завдяки книзі Цілі Гехтман «Євреї Переяславщини» збереглися відомості, проте не всі документи є. Нині я цим займаюся, і виникають все нові й нові епізоди цього жахливого розстрілу з боку німців», – почала свій екскурс в історію Ірина Ігорівна.
Надалі Кучеренко акцентувала увагу на тому, що німці зайшли у Переяслав 16 вересня, а вже 3 жовтня почалися розстріли євреїв. Є різні свідчення науковців, але, насправді, за її словами, німці одразу ж мали списки, де хто живе, у кого яка сім’я і скільки у кого дітей.
«3 жовтня євреїв зібрали під приводом «евакуації» – вони взяли з собою теплі та якісь найцінніші для себе речі. 600 чоловік закрили на подвір’ї швейної фабрики. Вранці було холодно, дощило – усіх зібрали і повели до старого глинища, неподалік від нинішнього Заальтицького кладовища, де вже було викопано яму. Дівчина 1922 року народження Бася Аденберг, з багатої єврейської багатодітної сім’ї, взяла з собою скрипку, на якій дуже гарно грала. Вона вже знала, що їх ведуть на смерть – на місці був замаскований гілками кулемет. Людям сказали окремо скласти речі, роздягнутися і підійти до цієї ями. Спереду чоловіки, ззаду – жінки з дітьми. Почав працювати кулемет. Зверху літав літак, аби приглушити постріли, але людські крики одначе було чути. Коли дійшло до жінок, то Бася взяла в руки скрипку й заграла «Хаву Нагілу» – хотіла цим показати спротив, наостанок насолодитися єврейською музикою. Мелодія злітала високо в небо, а кулемет прошив її кулями. Історію своїм листом до равина розповів хлопчик, якого люди випадково заживо штовхнули у викопану яму. Він виліз і втік, ховався за мацейвами, вночі виходячи на пошуки їжі. Сталося диво – цей лист тоді дійшов, а нині знаходиться у США в книгосховищі. Зараз працюю над тим, аби нам хоча б надіслали ксерокопію цього листа», – розповіла історію голова Товариства єврейської культури міста.
Додала, що радянська влада теж залишила недобрий слід для євреїв – приміром, коли розбудовували музей під відкритим небом бульдозер навіки зруйнував місця останнього спочинку Шолом-Алейхема і предків Ентоні Блінкена. Пам’ять залишилася закидана землею.
Надалі говорили про основні проблеми меморіалізації жертв Голокосту в Україні, яка частково почалася за часів президентства Віктора Ющенка, наводили вдалі й не дуже приклади інших українських міст і світових держав чи навіть апелювали до питань духовності і виховання сучасних політиків.
Зійшлися на тому, що треба впроваджувати цілеспрямовану політику меморіалізації на державному рівні
На думку однієї з учасниць обговорення, усе має починатися з того, що о дев’ятій ранку кожен, включаючи водіїв громадського транспорту, мають на хвилину зупинитися і вшанувати хвилиною мовчання полеглих у горнилі російсько-української війни. Наразі традиція вже існує в деяких супермаркетах та школах нашого міста, зазначили учасники зібрання.
Наостанок модератор Денис Скрипець підсумував зустріч у коментарі для нашого видання:
«На жаль, місця пам’яті не викликають у нас думок про те, який глибинний сенс вони несуть. У нас відсутня культура пам’яті, й іноді такі локації сприймають просто як місця відпочинку. Цінно, що кожен із присутніх поділився своїми думками, усі мали що сказати. За доби СРСР робили усе для того, аби на місці тих же єврейських кладовищ ми мали парки і сквери – усе робилося для того, аби стерти, нівелювати ці сакральні місця. Люди завжди повинні пам’ятати про те, що їх права буквально написані кров’ю. Так склалося, що задумуємося лише у критичні моменти, переосмислюємо щось для того, аби надалі не робити помилок в історії. Насправді усе з часом стає не так гостро, і ми згадуємо про щось лише у дні пам’яті. Так не має бути»
Нагадаємо, що джури Переяславської гімназії №2 відзначили День Соборності у Молодіжному центрі «Зустріч»
