У Переяславі відбувся захід пам’яті відомого переяславського лікаря-отоларинголога, старшого лейтенанта медичної служби 72-ї ОМБр Остапа Левчука. Рівно чотири роки тому, 16 березня 2022-го, він загинув під час евакуації поранених біля села Мощун на Київщині. У приміщенні університету зібралися рідні, колеги, побратими та студенти, щоб поділитися спогадами про Героя. Спогади фіксував і журналіст Proslav.
Остап Левчук народився 30 серпня 1969 року на Вінниччині у сім’ї лікарів. Закінчив медичний університет імені Богомольця. З 1994 по 2005 роки працював у Переяславській районній лікарні, згодом розпочав приватну практику. Був активним учасником Помаранчевої революції та Революції Гідності.
Модератор зустрічі, незмінний ведучий заходів університету та доброволець Переяславського ДФТГ №2 Олександр Молоткін, відкриваючи захід, зазначив, що локація в укритті обрана не випадково – тут експонується виставка «Соборна українська держава – вільна і міцна» Національного заповідника «Переяслав», присвячена Революції Гідності та подіям новітнього етапу російсько-української війни.
«Ми часто чуємо від багатьох людей, що вони живуть з Україною в серці, але для багатьох це закінчується вербальною декларацією намірів. А є люди, які менше говорять, але коли приходить чорна година випробувань – не ховаються. 25 лютого 2022 року, на самому початку великої війни, Остап Михайлович пішов до війська. 16 березня він загинув, рятуючи життя побратимам. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня», – нагадав Олександр Молоткін, а присутні вшанували пам’ять Остапа Михайловича та ще тисяч тих, хто поліг у горнилі новітнього етапу національно-визвольної боротьби, хвилиною мовчання.
Віталій Коцур: «Своїх героїв треба знати в обличчя»
Ректор університету, доктор історичних наук, професор Віталій Коцур згадав про знайомство з Остапом Левчуком на Майдані, під час події Революції Гідності. Він підкреслював, що саме такі висококваліфіковані люди формували кістяк спротиву.
«На Майдані нас об’єднували спільні цінності та відчуття відповідальності за майбутнє держави. Поруч стояли лікарі, освітяни, підприємці — люди різних професій, але з однаковим розумінням того, за що вони борються. Саме такі люди формували моральний стрижень Революції Гідності. Тому надзвичайно важливо говорити про наших місцевих героїв і зберігати пам’ять про них для майбутніх поколінь. Загибель Остапа у 2022 році стала великим болем для всієї громади. Ця звістка глибоко вразила кожного з нас, але водночас стала ще одним нагадуванням про необхідність бути сильними та єдиними», – ствердив Віталій Вікторович.
Раїса Левчук: «Не всі можуть бути в штурмовій бригаді, але кожен має бути на своєму місці»
Мати Остапа, Раїса Сергіївна, розповіла присутнім про дитинство та становлення сина. Вона згадувала його як «філософа», який дуже любив читати та мав специфічне почуття гумору.
Вона розповіла історію про наполегливість Остапа у волейболі: він був шульгою, його перевчали на праву руку, що гальмувало фізичний розвиток, і він довго сидів на лаві запасних. Проте Остап не кидав тренування і зрештою став успішним «розпасовщиком», без якого команда не їздила на змагання, бо він ще й був талановитим організатором побуту.
Найбільш показовим став спогад про службу Остапа в армії (1987-1988 рр.) у Кишиневі. Він стояв у караулі на складі паливно-мастильних матеріалів.
«Під’їхала машина, в якій були офіцери. Він зробив попереджувальний постріл і змусив їх лягти на землю, бо вони намагалися пройти на об’єкт без дозволу. Його за це не покарали, а перевели в редакцію, бо зрозуміли – він діє за статутом. Так само було і в 2022-му. За два тижні до вторгнення він сказав: «Мамо, готуй дрова і воду, буде велика війна». Він пішов добровольцем свідомо», – поділилася мати.
Професорка Ганна Токмань нагадала про медичний майданівський подвиг Левчука у консерваторії
Професорка університету Ганна Токмань зачитала уривок зі своєї книги «Майдан: сторінка живої історії». Вона свідчила про те, що Остап провів найважчі дні лютого 2014 року під час Революції Гідності в будівлі консерваторії, яка в той час стала шпиталем.
«День і ніч 20-го лютого 2014-го на Майдані провів переяславський лікар Остап Левчук, у будівлі Консерваторії… він надавав допомогу пораненим. Ураження, з якими мав справу, були вогнепальними: у серце і в шию, а також від розривів гранат – розірвані кисть, стегно, інші частини тіла. Страшний потік закривавлених людей, живих і мертвих, болісні стогони і передсмертні погляди забути неможливо» (спогади Остапа з моєї книжки «Майдан: сторінка живої історії»). І добровольцем на війну пішов вранці 25 лютого 2022, воював як лікар у найважчий, найризикованіший час – ворог під Києвом. Поет-воїн Павло Вишебаба написав: «Ми билися як востаннє. Найкращі із нас померли». Остап Левчук був найкращим. Вічна пам’ять!», – згадала Ганна Леонідівна.
Ніна Вареня: спогади колеги-лікарки
Лікарка-стоматолог Ніна Вареня, яка роками працювала в одній будівлі з Левчуком, звернулася до присутніх у залі молодих курсантів КЗ КОР «Переяславський військово-спортивний ліцей «Патріот»:
«Ми з чоловіком працювали двері в двері з Остапом Михайловичем. Це була людина, яка несла позитивну енергію. Він не міг не любити пацієнта, не міг не допомагати. Вам, молодим, треба вибрати гідний шлях. Не кожен може піти на фронт, але кожен має мати позицію громадянина цієї країни. Остап – це приклад того, як треба жити і за що вмирати», – підкреслила Ніна Семенівна.
Олена Гичко та Наталія Заїка: «Його неможливо було змінити»
Волонтерка та майданівка Олена Гичко наголосила на толерантності Остапа:
«Він допомагав завжди, але робив це непафосно. Казав: «Я мимо проходив, ось візьміть». Нас з Майдану неможливо змінити – можна вбити, але не зламати. Його ненависть до тиранії давала йому силу боротися», – зазначила Олена Анатоліївна.
Наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав», майданівка та координаторка експозиції Наталія Заїка згадала революційну ніч з 19 на 20 лютого 2014 року:
«Ми їхали в одному автобусі на Майдан. Було темно, нас зупиняли люди з російським акцентом. На в’їзді до Києва нас розформували – дівчат відправили в монастир, а Остап з хлопцями поїхав прямо в епіцентр подій. Він ніколи не вважав себе особливим, казав: «Я робив те, що й усі». Але ці «усі» врятували країну», – згадала Наталія Любомирівна.
На завершення модератор зустрічі Олександр Молоткін навів гірку статистику – з початку повномасштабного вторгнення на Переяславщині (у межах старого району) вже загинуло понад 240 героїв.
«Коли несеш труну на руках, ти розумієш ціну. Ці люди не думали – вони встали і пішли. Наш обов’язок – не забути», – підсумував модератор.
Захід завершився вшануванням пам’яті Остапа Левчука біля експозиції з його фотографіями. Тепер у Переяславі його ім’ям названа вулиця, а його справа продовжується в пам’яті кожного, кому він врятував життя чи здоров’я.
А тим часом матері полеглого Героя Андрія Прокопенка вручили орден «За мужність», а Переяславщину спіткала ще одна втрата – на війні загинув захисник Володимир Соболь
