Сьогодні, 11 вересня, знову сумний та скорботний день у Переяславській громаді – «на щиті» назавжди додому повернувся воїн-захисник Володимир Каракула.
Володимир Олександрович Каракула народився 4 червня 1990 року в Переяславі. Навчався у місцевій школі №7 (нині – ліцей імені Володимира Мономаха). Згодом здобув фах тракториста у місцевому професійно-технічному училищі. До того, як стати на захист Батьківщини, Володимир багато трудився: працював у сфері дорожнього будівництва, пізніше – водієм на Старинській птахофабриці в селі Мирне та на підприємстві «Укрпромпостач» у Пристромах.
У лавах Збройних Сил Володимир ніс службу на посаді водія-електрика 1-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 2-го взводу ударних БпАК роти безпілотних авіаційних комплексів 3-го штурмового батальйону 210-го штурмового полку (військова частина А4122).
Захисник до останнього подиху залишався вірним військовій присязі та українському народові. Життя 36-річного Героя обірвалося 4 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Дружківка Краматорського району на Донеччині. Найстрашніша втрата спіткала батьків воїна, у яких Володимир був єдиним сином.
Церемонія прощання розпочалася біля родинного помешкання воїна, після чого процесія вирушила до Свято-Успенського собору, де відбулася заупокійна служба. Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, знайомі, представники влади та небайдужі жителі міста.
Зі скорботною промовою до присутніх звернувся священнослужитель ПЦУ, отець Іван Будняк. Він наголосив на величі подвигу загиблого, нагадавши біблійну істину про те, що немає більшої любові, ніж віддати життя за ближніх своїх:
«Ми сьогодні проводжаємо нашого Героя, який віддав найдорожче – своє життя за те, щоб жили ми. Фізична боротьба з ворогом, на відміну від духовної, видима всім. І коли ми бачимо це жертовне служіння на користь родині, нашому місту, нашій Україні, ми захоплюємося мужністю наших воїнів. Вони усвідомлюють, що є щось цінніше за тимчасове життя – це вічність. Наш священний обов’язок – не лише молитися і пам’ятати. Ми маємо вшановувати жертву Володимира, здійснюючи власні вчинки не з власної користі, а заради суспільства, заради рідних і близьких, які втратили свого найдорожчого захисника. Робимо добрі справи, розуміючи, що він віддав життя за нас із вами».
Під звуки Державного Гімну та трикратний військовий салют Володимира Каракулу з усіма почестями поховали на Андрушівському цвинтарі.
Висловлюємо найщиріші співчуття батькам, рідним, близьким та побратимам полеглого воїна. Вічна пам’ять Герою!
