Під час прощальної церемонії з переяславцем Олексієм Рибкою виступив капелан 13-го окремого десантно-штурмового батальйону 95-ї ОДШБр, у якій служив захисник. Отець Олег нагадав про обов’язок громадян – гідно проводжати Героїв, які віддали життя за Батьківщину, повідомляє Proslav.
Отець Олег багато спілкується з бійцями на передовій, надає їм духовну підтримку та допомогу в найнеобхіднішому.
– Молоді хлопці виходять на злагодження на місяць і йдуть на штурмові дії. Так не має бути, але часу немає, бо ворог поряд. Це, насправді, дуже важко. Наші діти, наші воїни вмотивовані – вони знають, чого і куди вони йдуть. Йдуть звільняти Богом дану землю від ворога, який ніколи нам не був братом. Гинуть діти, яким 18, 19, 20 років. Я, будучи поміж них, маю можливість усіх побачити на полігоні, коли вони проходять злагодження. Знаєте, вони всі, мов намальовані, як ангели. У повсякденному житті все видається інакшим. А там вони як діти – згуртовані, мов сім’я. Нам бракує того єднання, братерства, родинного єднання, яке є в них там.
Отець Олег наголосив, що, навіть не знаючи Героя особисто, прийти на прощання – це найменший вираз вдячності та поваги до його вчинку.
– Я хочу, щоб ви розуміли і переказали одне одному: найголовніше – це наші традиції, мова, віра. Це те, за що існує держава. Не буде держави – ми будемо рабами, а ми не раби. Ми маємо завдячувати цим дітям, які йдуть в Царство небесне, прийти і щиро підтримати маму, бабусю загиблого і пам’ятати молитвою, що ці воїни для нас зробили.
Насамперед, зазначив отець Олег, побачивши траурний процес, варто зупинитися:
– Коли йде процесія, учасникам дорожнього руху необхідно дати дорогу траурному кортежу. Водії мають зупинитися і вийти з автомобіля – це повага, бо завдяки цій дитині ви їдете, п’єте каву і можете обійняти своїх дітей. Ви це повинні пам’ятати як Отче наш. Я хочу, щоб ви почули і мали повагу, шану, любов одне до одного, а насамперед до воїнів.
Капелан подякував кожному, хто прийшов вшанувати Героя – небайдужим жителям громади, представникам місцевої влади.
– Будучи на Закарпатті, в Харкові, Ужгороді, я розповідав те саме, там того немає взагалі. Воїн віддав життя – найцінніше, що в нього було! І, повірте, якщо ми не навчимося, як має бути, нас не буде як нації. Не кошти, не влада, не статус мають бути на першому місці, а повага і любов один до одного. Нашим воїнам дуже важко зараз: вони під обстрілами, у спеку більше 40 градусів, але вони стоять. Дуже важко, коли воїн перед виходом телефонує дружині й каже: «Я не повернуся, поховай мене біля мами». Прошу, будьте єдиним тилом. Вчимося бути сильними і люблячими.
Нагадаємо, у Переяславі попрощалися з 33-річним воїном Олексієм Рибкою.
