У сучасному світі простір для творчості дедалі частіше зміщується з майстерень і сцен на екрани смартфонів. Цифрова епоха відкриває нові можливості для самовираження і розвитку власної справи – зокрема через блогінг та створення контенту.
Про шлях у цій сфері, роботу з бізнесом, реалізацію у маленькому місті Proslav поспілкувався з Людмилою Товкун – кріейтеркою та SMM-фахівчинею з Переяслава.
Соціальні мережі давно стали простором, де формуються думки, тренди й спільноти. У спецпроєкті «З Переяслава – в тренди» Proslav розповідає про блогерів з нашого міста, які створюють цікавий контент та охоплюють широкі аудиторії.
Робота стюардесою та перший блог про авіацію
– Чим ви займалися до роботи у сфері SMM?
– Ще під час навчання на магістратурі переяславського університету працювала у місцевій ЗОШ №4 – майже два роки була вчителькою англійської мови у старших класах. Я вдячна собі, що тоді погодилася на цю авантюру: підтягнула англійську і, найважливіше, навчилася працювати в колективі та стала більш стресостійкою, що допомогло згодом і в авіації, коли працювала бортпровідницею в МАУ.
У серпні 2017 року Людмила Товкун уперше спробувала реалізувати мрію дитинства, однак не пройшла співбесіду на фінальному етапі. За її словами, відповідно до встановлених правил вона подала заявку повторно через пів року і вже в січні 2018 року успішно пройшла всі етапи відбору. Після цього були медичний огляд та навчання, а до роботи вона приступила в червні того ж року.
– Чому вирішили змінити сферу діяльності?
– Все почалося з пандемії COVID-19 – нас скоротили. Певний час ми працювали в офісі, але я зрозуміла, що така робота взагалі не для мене. Коли пішла в декретну відпустку, почала активно займатися своїм Instagram, і «розкачала» акаунт до 10 тисяч підписників. Іноді думаю: «Ого, вже могла б мати мільйон», але мені той акаунт заблокували.
– Тобто ви почали вести особистий блог під час роботи стюардесою?
– Так. Тоді всім була цікава авіація, польоти. А для Переяслава це взагалі здавалося чимось дуже далеким і незвичним. Паралельно навчалася, проходила курси з SMM. Тоді інформації було значно менше, ніж зараз. Мої перші відео були дуже смішні. Було складно просто поставити камеру і почати говорити. Але я не зупинялася – і поступово це стало роботою.
«Коли у тебе є дитина, маєш думати не лише про себе»
Хоча льотні документи Людмили залишалися чинними до 2023 року, плани повернутися до роботи бортпровідницею зруйнувало повномасштабне вторгнення.
– Щоб працювати в цій сфері під час війни, потрібно жити за кордоном: місяць там, кілька тижнів удома. Якщо чесно, ще трохи – і я, можливо, наважилася б повернутися до польотів.
Але на початку 2024 року в житті Людмили відбулися серйозні зміни.
– Я розлучилася і ми з донькою Євою залишилися вдвох. Я зрозуміла, що моя постійна відсутність буде для неї дуже болісною. Тому свої бажання я відклала.
Втім вона зізнається, що все ж дуже сумує за авіацією.
– Я б хотіла ще раз це відчути. Але коли в тебе є дитина, ти маєш думати не лише про себе… Але авіація – це не життєва необхідність. Я ж зараз живу без цього.
Близькі дивувалися: «Ти що, хочеш бути блогером?»
– Чи підтримали ваше захоплення веденням блогу близькі, друзі, знайомі?
– У нас дуже дружна сім’я. Ми постійно спілкуємося, обговорюємо все і підтримуємо одне одного. Для мене схвалення і підтримка – це важливо. Спершу всі сміялися. І я їх дуже добре розумію. Це виглядало награно, дивно, смішно. Постійно чула: «Ти що, хочеш бути блогером?».
Тоді цим майже ніхто не займався. Це був перехідний момент: ще були телепрограми по телевізору, YouTube в Україні не був настільки популярним, а Instagram узагалі сприймався як платформа для фото. Блогерство як явище тільки формувалося – тоді це було щось абсолютно нове.
– Ви болісніше сприймали критику?
– Так. Перший хейт сприймала дуже близько до серця: якщо писали щось про зовнішність, одразу думала, що треба щось у собі змінювати. Але коли ти цим займаєшся роками, ростеш і розвиваєшся, то стає простіше. На сторонніх людей уже байдуже. А з рідними завжди можна поговорити, пояснити, якщо їм щось не подобається.
А тепер батьки й самі просять знятися у відео, каже Людмила.
– Батьки, брат завжди були поруч. А зараз моя мама взагалі знімається у відео, якщо потрібно. У мене був смішний TikTok з нею – реклама кави. Ми зняли його в трендах, і відео добре «зайшло». А після інтерв’ю з мамою для реклами щоденника, тато сказав: «А чого тільки з мамою? Я теж хочу, щоб ти мене опублікувала».
Пізніше мені написав бізнес із пропозицією зняти відео ще й з татом. Ми записали інтерв’ю, він передивлявся його безліч разів, усім показував. Я виклала готовий матеріал в Instagram і додатково у Facebook. Він був дуже задоволений.
– Для батьків це теж новий досвід публічності?
– Так, вони обоє – фізики, займаються приладами, пишуть наукові роботи, захищають їх, отримують призові місця. І багато хто навіть не знав, що вони цим займаються. Тому їм це було навіть приємно і вони залюбки мені допомагають.
До речі, брат Людмили – Ігор Товкун – професійний фотограф.
– Я у будь-який момент можу звернутися до нього за порадою щодо світла чи обробки. Хоч ми займаємося різними речами, але якщо мені потрібна допомога – він завжди відгукується.
Захоплення фотографією передалося від тата
– Складається враження, що у вас справжня сім’я кріейторів.
– Так і є. Наш тато – учитель-фізик, але його хобі – це фото. У нього було багато камер, він сам проявляв плівки. Тому в нас дуже багато фотографій і альбомів. Це захоплення передалося й нам з братом. Я досі друкую знімки й зберігаю їх у альбомах, так само і брат. А на сімейних подіях Ігор ставить штатив і каже: «Так, зараз фотографуємося».
– Це справді унікальна традиція. Можна сказати, що ваш тато був першим лайфстайл-блогером у сім’ї – просто без інтернету.
– Абсолютно. У нього залишилося багато дерев’яних штативів і плівок ще з молодості. До слова, у 2019 році він почав сам конструювати трактор. І кожен етап знімав: ставив штатив і фільмував процес. Я тоді сказала: «Давайте зробимо вам канал. Людям буде цікаво дивитися, як ви це робите». Тому не дивно, що я веду Instagram, а брат фотографує. А це ж усе в крові!
«Неважливо, де ти живеш, блогери з маленьких міст – серед найцікавіших»
– Як ви вважаєте, чи є різниця між блогерами з маленьких міст і тими, хто живе в містах-мільйонниках?
– Насправді неважливо, де ти живеш. Важливо, ким ти є. Я дивлюся різні блоги, бо мені це потрібно для роботи: я маю розуміти, який контент зараз актуальний. І серед найцікавіших – дуже багато блогерів із маленьких міст і навіть із сіл. Їхній контент дуже затишний, спокійний, теплий, він дає людям можливість відпочити. Такі блоги викликають усмішку і думку: «О, у мене ж так само».
Мені здається, у маленькому місті навпаки легше. Тебе всі знають. Якщо ти створюєш якісний контент і подобаєшся людям, це дуже швидко підхоплюють. Як блогер ти можеш вирости локально, а потім масштабуватися на більші міста.
«Краще менше проєктів, але якісно»
– Як виглядає ваш стандартний робочий день?
– Мій день – це постійний рух. Побут з дитиною забирає багато часу, тому задач завжди багато. Але головний плюс – кожен день різний. Це не офісна рутина, де все однаково.
Робочий день починається близько 9:00, після того, як відвожу донечку в садочок. Сніданок – обов’язковий ритуал, а далі робота над проєктами: звіти, контент-плани, монтаж. Частину задач роблю з ноутбука, частину – з телефону, залежно від формату.
Я завжди знаю, що маю зробити за день. Якщо є зйомка, підлаштовую інші задачі так, щоб встигнути все до 17:00-18:00, поки Єва в садочку. Ввечері намагаюся вже не працювати.
– Встигаєте поєднувати роботу і особисте життя?
– Був період, коли я не зупинялась взагалі: без вихідних, без відпусток, навіть під час хвороби працювала. Після одного дуже важкого літа я зрозуміла, що так не може продовжуватися. Було багато зйомок, у тому числі весільних. Це великі навантаження, відповідальність і дедлайни «на вчора». Я зрозуміла, що так довго не витягну.
Тому чітко вирішила: субота й неділя – вихідні. Я можу не відповідати на повідомлення, не брати зйомки, навіть якщо це цікаві проєкти. Навчилась казати «ні», якщо розумію, що не хочу або не можу. Найважливіше для мене – робити якісно й без вигорання. Краще менше проєктів, але з результатом – і для клієнтів, і для мене.
Які послуги надає контент-кріейтор?
– Які послуги ви надаєте бізнесу?
– Для бізнесу це, в першу чергу, SMM-ведення. Сюди входить стратегія, контент-план, просування і реалізація контенту. Я можу не тільки планувати, а й сама знімати контент.
Дуже часто SMM-фахівці займаються тільки стратегією й текстами. А відео й фото клієнт шукає окремо: фотографів, відеографів, дизайнерів. Контент-кріейтор – це окрема професія, і я намагаюся чітко це розмежовувати. Бо особливо в маленьких містах часто думають, що SMM і контент-кріейтор – це одна людина за одну ціну. Типу: «Ти ж SMM – то зроби нам усе». Але це різна робота і різні бюджети. Плюс окремо має бути бюджет на рекламу.
– Що саме може входити в SMM-ведення?
– Стратегія, створення контенту, просування. Це може бути таргетинг, підбір блогерів для реклами, різні формати просування – залежно від бізнесу.
Людмила Товкун співпрацює з низкою брендів і надає їм послуги, серед яких: «Варенотека» – магазин напівфабрикатів у Переяславі, OkPsy Pharma – виробник сертифікованих БАДів, ФотоЛАВ – сервіс фотодруку (картини, альбоми тощо), а також Synychka.books – книги для дітей та батьків.
– А якщо клієнт хоче сам вести сторінку?
– Таке теж буває. Я можу підготувати контент і рекомендації, а людина сама публікує. Але мені це не дуже подобається, бо іноді його викладають не дуже вдало, а це ж і моя репутація.
– Добре, а щодо взаємодії з особистими блогами?
– Це консультації по Instagram: як вести сторінку, як просуватися, що і як публікувати. Але за годину неможливо розповісти все – це не навчання, а саме напрямок і структура.
Також дуже популярні консультації по відеозйомці. Люди кажуть: «Я хочу красиво фотографувати, але не вмію». Ми розбираємо налаштування камери, світло, ракурси.
– Це для блогерів чи для бізнесу?
– І для тих, і для тих. Часто це люди, які хочуть вести Instagram, але не мають бюджету на знімальну команду. Вони хочуть навчитися робити якісний контент самі – і це реально.
«Реалізовуємося і масштабуємося на ширшу аудиторію»
– Якою ви бачите себе через кілька років?
– Нещодавно побачила в TikTok промт для ChatGPT: описуєш свою рутину, день, життя, бажання – і він прогнозує, ким ти будеш через 5-10 років. Я так і зробила. Словом, маленьке місто, сім’я, чоловік, дитина вже доросліша, займається танцями. А я – делегувала частину роботи, створила щось на кшталт агенції, найняла людей і більше займаюся менеджментом і контролем, а не всім одразу. Я спокійна, нікуди не лечу, маю час для дитини, для себе, для спорту, для подорожей. Робота при цьому не зникла – вона просто стала масштабнішою.
– Що для вас найважливіше у цьому уявному майбутньому?
– Відчуття безпеки й спокою. Бути за чоловічим плечем, не переживати за базові речі – за себе і за дитину. Коли ти працюєш не бо «треба», а з кайфом. Коли заробляєш, але не вигораєш.
«Якщо є бажання творити – реалізуй себе»
– Які поради ви дали б початківцям, які хочуть зайти в блогінг або у сферу створення контенту?
– Перша порада – нікого не слухати, крім себе. Якщо є бажання це робити – його треба реалізовувати. Не варто дозволяти думці оточення впливати на рішення. Часто можна почути: «Таких уже багато», «А що ти там будеш знімати?» тощо. По-друге – дуже важливо бути собою. Коли людина намагається грати роль або видавати себе за когось іншого, це одразу впливає на довіру аудиторії.
– Часто початківців зупиняє відсутність якісної техніки. Наскільки вона важлива?
– На старті професійна техніка взагалі не обов’язкова. Можна починати з будь-якого телефону. Головне – бажання і внутрішній запал. Важливіше не камера, а бачення. Можна мати дорогу камеру і не вміти зробити кадр, а можна з простим телефоном створювати дуже сильний контент.
Тут важлива «надивленість». Якщо ти хочеш створювати красивий контент – його потрібно споживати. Формувати в голові уявлення, як це може виглядати.
Раджу не гнатися за ілюзією «люксового життя», а вчитися бачити просту, реальну естетику. Навчання, спостереження, аналіз – усе це доступно навіть без вкладень. Навіть стара квартира чи маленький простір – не перешкода. Завжди можна знайти кут із білою стіною й зробити його красивим у кадрі.
Водночас нагадуємо за інтерв’ю з учителем та головою Ради ВПО Переяслава Денисом Скрипцем про життя під окупацією, адаптація у новій громаді та ставлення до переселенців.