17 вересня Переяслав поринув у вир української культури завдяки проєкту Українського ПЕН «Мереживо. Літературні читання в містечках України». В університеті зібралися містяни, студенти, викладачі та бібліотекарі, щоб поспілкуватися з письменником і журналістом Олегом Криштопою, перекладачкою та літературною критикинею Роксоляною Свято та письменницею, художницею й кураторкою культурних проєктів Оленою Павловою, яка модерувала подію. Глибоким діалогом про українську ідентичність, історію та джерела натхнення в часи війни проникався і журналіст Proslav.
Проєкт «Мереживо», започаткований у 2019 році за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»
Задум покликаний популяризувати сучасну українську літературу, підвищувати престиж читання та зміцнювати національну ідентичність. За роки існування письменники відвідали 54 містечка України, подарувавши бібліотекам понад 200 книжок і залучивши до діалогу тисячі читачів. Переяслав, місто з багатою історією, пов’язане з іменами Григорія Сковороди та Тараса Шевченка, стало ідеальним місцем для такої події.
«Подорожі малими містами, як Переяслав, відкривають Україну заново. Це діалог, який збагачує і письменників, і читачів. Я мрію, щоб обов’язкові подорожі стали частиною шкільної та університетської програм – вони розширюють горизонт і є опором пропаганді», – підкреслила на початку зустрічі Олена Павлова.
Серед іншого письменники говорили про Шевченка – від символу до живої людини
Розмова розпочалася з постаті Тараса Шевченка, чия творчість залишається джерелом натхнення в часи боротьби за свободу. Олег Криштопа поділився особистими роздумами:
«У 90-ті, коли я був студентом, історія здавалася нудною. Викладач, який раніше навчав марксизму-ленінізму, просто писав на дошці дати про Шевченка, і ми сміялися, плутаючи його з Андрієм Шевченком. Але саме через переосмислення Тараса я зрозумів, що історія – це живий процес, який формує нас. Мій перший випуск на YouTube-каналі «Історія для дорослих» був про нього – живого, не з постаменту. Шевченко любив, малював автопортрети, намагався бути щасливим. Його біографія – як наша: від низів до пророка».
Роксоляна Свято додала: «Шевченко з’явився в моєму житті ще в дитинстві, через вірші, які читала мама – «Садок вишневий», «Зоря моя вечірняя». Але справжнє його відкриття сталося в Могилянці, коли я читала дослідження Оксани Забужко та Григорія Грабовича. Він – не просто символ, а людина, яка з кріпака стала голосом нації. Я мрію про сучасну біографію Шевченка, повну фактів, про його успіх і любовні переживання, які зробили б його ближчим до нас».
Олена Павлова розповіла про Шевченка як символ боротьби: «Він був з нами на Майдані і зараз на війні. У моїй опері «ТГШ. Подорож у часі» він – богемний художник, рок-зірка, яка з’являється на білборді в звільненій Балаклії з гаслом «Борітеся – поборете!». Це про те, що Шевченко з нами, він за нас».
Автори презентували нові книги – історії боротьби та ідентичності
Олег Криштопа презентував свої нові книги – «Останні українці: історії депортованих родин у Польщі після акції «Вісла» (2025) та «Радіо «Афродіта» (2025). «Це історії про боротьбу за ідентичність, про українців, які вигризали право бути собою в чужому середовищі. «Останні українці» – про депортації, концтабори, як Явожно, де утримували дітей. Це про дім без дому, про біль поколінь, але й про те, як вони стали більшими українцями, ніж ми», при – зазначив автор. Він розповів про складність написання: «Ця книга болюча не лише для тих, про кого я пишу, а й для мене. Вона актуальна, бо війна – це не лише про сьогодення, а й про нашу історію».
Роксоляна Свято поділилася досвідом перекладу біографій Франца Кафки та Германа Гессе: «Перекладачу недостатньо знати мову. Треба відчути настрій, стиль і емоції автора. Ці біографії – портрети на тлі епохи, спосіб наблизити класику. Читати їх – це як дивитися кіно про людину, яка творила в складні часи». Надалі перекладачка розповіла про любов до мов: «Вивчення іноземної мови – це як вікно в інший світ. Я почала вчити німецьку через юнацьке кохання, але вона залишилася зі мною назавжди. Лайфхак: читати, дивитися серіали, занурюватися в середовище. Мови – це спосіб зрозуміти інших і себе».
Олена Павлова зачарувала слухачів віршем «Каштан»: «Місто – це священне письмо із апокрифами від таксистів, параграфами блокпостів та епіграфами мостів. Кожне місто – як мова, але краще, щоби навчав носій». Поетеса представила проєкт «Другий вінок» – антологію феміністичної поезії, що об’єднала 50 сучасних українських поеток: «Це сильні вірші про жіночий досвід – від материнства до війни. Жіночність – це і ніжність Мар’яни Савки, і сила амазонки, як у вірші Галини Петросаняк про тендітність лома каменю. Це не «жіноча література», а література, де жінка в фокусі».
Натхнення в часи війни: роздуми гостей
Журналіст нашого сайту, рефлексуючи на виступи промовців, запитав у гостей про те, де вони черпають натхнення у ці складні часи. Відповіді стали справжнім одкровенням, що відображає силу українців і плинність історії.
Олена Павлова: «Натхнення – з подорожей і людей. Вчора Богуслав вразив нас своєю красою, архітектурою, людьми. Але головне – від діалогу. З 22-го року я переосмислила: все має сенс, коли є відгук з іншими. Зустрічі, як сьогодні, – це про живу енергію, яка дає сили творити. Ми живемо в епоху Нового Відродження, коли попри війну з’являються великі культурні проєкти».
Роксоляна Свято: «Натхнення – від людей і відгуку з ними. У 22-му я не могла читати, слова втратили значення. Але перші тексти, які повернули мене до життя, – історичні есе Івана Лисяка-Рудницького про XIX століття. Ми виживали тоді – виживемо й зараз. Натхнення – від нашого війська, від українців, яких можна загрібати лопатою. Це про силу життя, про те, як видавці повертаються до проєктів, як-от роман Фонтане, навіть у війну».
Олег Криштопа: «Натхнення – від людей і плинності історії. У «Радіо «Афродіта» є бельгієць-диктор, і раптом посол Канади пише, що вона його внучка. Або історія писаря Петлюри: лист 50-х років, знайдений перед окупацією Олешок, дійшов до мене в 2025-му. Це моторошно, але надихає розповідати далі. Історія не вмирає – вона наша, вона дає сили».
Письменники відвідали багато локацій у Переяславі
За день гості побували в бібліотеці Університету Григорія Сковороди в Переяславі, публічній бібліотеці нашої громали та затишній кав’ярні-бібліотеці в центрі міста, де залишили в дар цінні видання. За свідченням бібліотекарів, вони стануть цінним надбанням для місцевих читачів і надихатимуть нові покоління.
«Ви плетете українське мереживо своїм талантом і сміливістю. Переяслав – це пуп української ідентичності, і ми раді, що ви обрали наше місто». Гості пообіцяли повернутися, щоб відкрити для себе ще більше переяславських скарбів.
Місцева жителька Людмила Леляк, керівниця Народного театру КЗ «Переяславський ЦКМ» Людмила Леляк слушно додала:
«Переяслав – це духовна скарбниця України. Такі події, як «Мереживо», наповнюють наше місто новою енергією. Ми запрошуємо всіх на літературні зібрання, адже спілкування з авторами – це спосіб живити українство».
Напередодні свята нашого міста нам ще важливіше засвідчувати, що Переяслав – це місце, де культура оживає, надихає і єднає. Це визнають і відомі літератори.
А тим часом учора зустріч «Поетичний Переяслав» згуртувала митців краю навколо слова про любов, війну і надію
