21 січня у Переяславській публічній бібліотеці відбувся вечір пам’яті Володимира Федоровича Воловика – видатного фотографа, музейника та громадського діяча, який усе своє життя присвятив збереженню історичної та культурної спадщини Переяслава. Зустріч ініціювали його друзі, колеги та однодумці, аби вшанувати пам’ять про людину, чиє ім’я стало невід’ємною частиною історії міста, повідомляє Proslav.
Володимир Федорович народився 21 січня 1950 року в Переяславі в родині службовців: батько Федір Павлович був шкільним учителем, мати Ганна Трохимівна – ветлікарем. Уже в шкільні роки він захоплювався літературою, мистецтвом і спортом.
Після закінчення середньої школи №2 у 1967 році Володимир Воловик розпочав роботу в Переяслав-Хмельницькому державному історичному музеї, спершу як помічник реставратора, а згодом – наглядач та фотограф. Його фотографії стали невід’ємною частиною музейних колекцій, а сама праця – прикладом відданості справі збереження культурної спадщини.
За роки своєї професійної діяльності Володимир Воловик створив численні серії світлин, путівників, буклетів та фотовиставок, присвячених місту та його музеям. Він документував пам’ятки народної архітектури, фіксував сільські краєвиди, які згодом були затоплені Канівським водосховищем, та активно працював у фотолабораторіях Києва. Його панорамні знімки Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, особливо церков та вітряків, залишилися не лише у фондах музею, а й були надруковані у популярних виданнях.
Близький друг, поет, член Національної спілки письменників України та почесний громадянин Переяслава Олег Коломієць розповів, що вони познайомилися ще підлітками, у 1965 році, й разом відкривали для себе українську літературу, яка за радянських часів обмежувалася цензурою. Олег Радіонович продемонстрував книги авторів, знайомство з якими формувало у них національну свідомість: Пантелеймона Куліша, Дмитра Яворницького, Володимира Винниченка, Василя Симоненка, Володимира Сосюри, Марко Вовчок та інших.
«Ми ці книжки читали, знайомилися, просвічувалися. Спочатку вдвох з Павлом Васильовичем Колесником, а згодом уже втрьох із Володимиром Федоровичем. Віддавали перевагу письменникам, які були поза шкільною програмою, і одне одному відкривали культурні надбання – він мені, я йому. Володя відкрив для мене творчість Пантелеймона Куліша, дав читати «Чорну раду», вірші й інші твори. Нас дуже дивувало, що вчителі часто або не знали цих письменників, або оцінювали їх негативно. Такі були часи», – розповів Олег Радіонович.
Поет поділився спогадами про їхні юнацькі захоплення:
«У Володі був маленький любительський фотоапарат, він і мене фотографував. Він дуже серйозно ставився до цієї справи. Я навіть згадав, що він намагався вступити на факультет журналістики, але, на жаль, не вдалося. Володя писав веселі, жартівливі вірші та приколи, а я – романтизовані, здебільшого на козацькі теми. Я віддавав йому свої листочки, і він їх дбайливо зберігав. Близько 15 років тому він повернув мені їх як згадку про молодість. Тут є і його куплети».
Володимир Воловик активно займався громадською діяльністю: був членом товариства «Просвіта», Всеукраїнського комітету охорони прав людини, очолював місцеві осередки «Конгресу національно-демократичних сил» та Української республіканської партії, сприяв розвитку національної свідомості переяславців.
Завдяки невтомній енергії та увазі до деталей Володимир Федорович залишив по собі багатий культурний спадок. Він брав участь у численних археологічних та етнографічних експедиціях, демонтажі та перевезенні пам’яток архітектури, оформленні музейних виставок, фотопроєктах із видавництвом «Мистецтво». У 1989 році створив фотокооператив «Кадр», що надавав послуги населенню, і протягом п’яти років керував ним, не залишаючи роботи в музеї.
Володимир Воловик пішов із життя 30 серпня 2025 року. Його глибокі знання історії та культурних процесів Переяслава мали виняткову цінність для музейників, а результати його фотофіксації пам’яток народної архітектури та культурних подій стали невід’ємною частиною музейних фондів і наукових публікацій.