Подружжя наукових співробітників НІЕЗ «Переяслав» Сергій та Вікторія Вовкодави створили унікальний фотоальбом, присвячений святині нашого народу – українській хаті. На презентації творчого доробку побували й журналісти Proslav.
Альбом вміщує авторські фотографії автентичних українських господ, розташованих на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини або, як звикли переяславці, Музею просто неба.
На сторінках видання можна детально розглянути інтерʼєр вісімнадцяти осель, які належали різним верствам населення – від селянина-безземельника до заможного промисловця.
Світлини доповнені короткими описами й цитатами класиків української літератури, які підкреслюють особливість кожної хати. Цікаво, що автори впорядкували альбом відповідно до хронології встановлення споруд на території Музею просто неба.
Сергій Вовкодав розповів, що випуск альбому «Традиційна українська хата другої половини ХІХ – початку ХХ ст» приурочений до 60-річчя від заснування скансену великим зодчим музейної справи Михайлом Сікорським. Повага до справи, якій Михайло Іванович присвятив життя, та любов до української хати надихнули їх з дружиною на такий непересічний фотопроєкт.
– Хату називають колискою українського народу, архітектурною праматірʼю всього людського. Кожен українець, заходячи до традиційної хати, відчуває душевний спокій та водночас естетичне задоволення від її щирої простоти й лаконічності. Кожен, хто пам’ятає батьківську чи бабусину хату, переживає неймовірно теплі й добрі почуття і береже ті спогади в серці. Я сам провів у такій хаті все дитинство, – сказав Сергій Вовкодав.
Фотоальбом, створений переяславськими музейниками, покликаний увіковічнити те сокровенне, що несе в собі затишна українська хата. Навіть зі світлин вона випромінює тепло й немов оживає. В умовах повномасштабної війни й постійної загрози така форма збереження національної культурної спадщини набуває ще більшого значення.
Невипадково на початку презентації Сергій Вовкодав вивів на екран фотографії старих, занедбаних, майже зруйнованих хат на Переяславщині, які він зробив більше десяти років тому.
– Більшість з цих хат сьогодні вже не існує. Така ж трагічна доля спіткала б і ті обʼєкти, які нині експонуються у нашому музеї, якби не Михайло Сікорський, який вирішив захистити їх, зберегти для майбутніх поколінь. Я щиро дякую людям, які привезли їх до музею, які наповнили їх експонатами, які доглядали за ними колись і доглядають тепер. Доки ми будемо їх оберігати, ми робитимемо святу справу для нащадків. Дякую кожному, хто долучається до збереження памʼяток, – звернувся до колег Сергій Вовкодав.
Музей просто неба у Переяславі відтворює колорит мальовничого села столітньої давнини. Надихнувшись цією атмосферою, відвідувачі хочуть дізнатися більше про традиційне помешкання українців, розповідає історик.
– Люди часто цікавляться сувенірною або друкованою продукцією саме про українську хату. Формат фотоальбому якнайкраще передає цілісне уявлення про внутрішнє облаштування хат, адже під час екскурсії поза увагою можуть залишатися важливі деталі. Тому, фіксуючи інтерʼєр на фото, я намагався відшукати найцікавіший ракурс, який максимально створює ефект присутності, – ділиться автор.
Робота над наповненням альбому тривала близько пів року. Видання налічує 128 сторінок, на яких зібрані більше чотирьохсот фотографій. Альбом виданий власними силами і поки що вийшов накладом 100 примірників, утім за фінансової підтримки НІЕЗ «Переяслав» планується додрук, додав Сергій Михайлович.
На презентацію фотоальбому завітали чимало поважних гостей. На адресу авторів та усіх причетних до його підготовки лунали численні вітання від друзів та колег.
З особливим теплом подружжя Вовкодавів вітала Лариса Годліна, заслужена працівниця культури України, ветеран музейної справи на Переяславщині.
– Душа радіє, коли дивлюся на ці прекрасні світлини. У наш надскладний час такі видання просто необхідні, вони дарують щастя, вони зворушують до глибини душі. Я згадую бабусину хату, наскільки там було затишно, радісно!.. Наші квартири дещо віддалили нас від щирої людської громади. Раніше у селі гуртом ділили клопоти, радощі, смуток. Це видання духовно повертає у чисту душевну прадідівську хату. Вона має жити у світлинах, у книгах і єднати нас.
Ганна Козій була однією з тих, хто розбудовували Музей просто неба. У вітальній промові Ганна Іванівна зазначила, що й сама народилася у такій затишній хаті в селі Мазінки:
– Наша хата була побудована близько 1920 року. У ній були піч, піл, лави, покуття, лампадка біля образів, обрамлених рушниками. У памʼяті оживає перша ялинка в нашій хаті. Мені було років шість, братику – на рік менше. Батько приніс ялинку, ми прикрасили її яблучками, горішками. Коли ввечері хтось ходив по хаті, вогник лампадки мерехтів туди-сюди – це була казка. Неймовірні почуття чогось близького й рідного викликають фото з цього альбому. Пригадую, як туристи ходили музеєм і дивувалися: «У цих хатах живуть чи що?» Доглянуті квітники, городи й подвірʼя біля хат створювало відчуття, що в них вирує життя! Їхні доглядачі самі виросли в таких хатах, тому для них це була не робота, а справжнє життя.
Спогадами про етнографічні експедиції поділилася і Ніна Захарчук, яка пропрацювала в заповіднику більше тридцяти років.
– Я родом з затопленого села Вʼюнище. Це було прекрасне село. Звідти – пʼята частина споруд у Музеї просто неба. Часто згадую наші експедиції: Полтавщину, Черкащину ми пройшли уздовж і впоперек, заходили до кожної хати, збирали пам’ятки для наших експозицій. Коли люди чули історію Михайла Івановича Сікорського, який поклав життя, щоб зберегти нашу історію, їхні серця мов танули, й вони залюбки шукали цікаві речі, ділилися ними. Чудово, що ми продовжуємо зберігати ці надбання. Чим далі, тим складніше це зберігати. Але ми таким чином показуємо все найкраще, що є в Україні.
Придбати альбом «Традиційна українська хата другої половини ХІХ – початку ХХ століття» можна у сувенірній крамниці на території Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини або на сторінках заповідника у соцмережах. Вартість – 600 гривень.
Нагадаємо, як на Переяславщині готувалися до весілля: сватання, запросини, бгання короваю, дівич-вечір.
