У п’ятницю, 31 липня, Переяславщина у глибокій скорботі попрощалася із захисником України Григорієм Віталійовичем Ребченком. Воїн, який віддав своє здоров’я заради порятунку побратимів та захисту Батьківщини, знайшов останній спочинок у селі Пристроми, передає Proslav.
Траурна процесія розпочала шлях із міста Переяслав, проїхавши через села Гребля, Гланишів та Вовчків. Дорогу до рідних Пристром земляки встелили квітами, зустрічаючи Захисника навколішках у «живому коридорі» шани.
Заупокійна літургія відбулася у місцевому храмі Святого Архистратига Божого Михаїла ПЦУ. Після спільної молитви процесія вирушила до родинного будинку, аби рідні та близькі могли востаннє попрощатися з найдорожчою людиною.
Тернистий, але гідний життєвий шлях
Григорій Ребченко народився 25 жовтня 1976 року в селі Новопетрівка на Миколаївщині у багатодітній родині. Він був наймолодшим із шести дітей. Дитинство було нелегким: родина часто переїжджала, шукаючи кращої долі, а згодом, через аварію на Чорнобильській АЕС, була змушена покинути свій дім на Поліссі та облаштовуватися з нуля у Чорнобильському масиві в селі Пристроми.
Через необхідність допомагати батькам Григорій закінчив лише 9 класів і пішов працювати. Проте, як згадують односельці, він мав справді «золоті» руки – самотужки опанував професію електрика, був вправним будівельником і разом із бригадами звів не один будинок на Київщині.
«Коли народжується дитина, Господь над її колискою розподіляє їй щастя і радість, проблеми та випробування, щоб зробити сильнішою, аби вона могла пройти свою дорогу і прислужитися світові саме на тому місці, де їй призначено. Усе його попереднє життя було великим і важким шляхом до виконання цієї ролі», – зазначають на сторінці Студениківської громади.
Позивний «Борсук»: той, хто рятував життя іншим
На захист України Григорій став 21 серпня 2024 року. Він ніс службу як номер обслуги першого мінометного взводу мінометної батареї І аеромобільного батальйону військової частини А 4350. Свій бойовий шлях пройшов через найгарячіші точки – воював на Запоріжжі, під Дніпром та Кураховим, за що був відзначений чотирма бойовими нагородами.
Побратими знали його під позивним «Борсук». Сестра Віта згадує слова брата: «Не переживай, я живучий, я виживу, я ж «Борсук». Якщо щось недобре, то я в нірку!». Проте насправді, як розповідають товариші по зброї, Григорій ніколи не ховався. Він ліз у саме пекло, рятуючи інших навіть тоді, коли довкола все палало, а сам він був поранений. Для багатьох бійців він став справжнім янголом-охоронцем, за що ті називали його не просто братом, а Рятівником.
Якось зв’язок із ним зник на довгих три місяці. Рідні в розпачі шукали його серед безвісти зниклих, але Григорій знайшовся – після надзвичайно жорстоких боїв він отримав складне поранення і перебував у госпіталі. Про війну рідним говорив мало, найчастіше надсилаючи коротке: «Живий, люблю вас!».
Останній бій
Попри неймовірну жагу до життя, війна забрала у Григорія найцінніше – здоров’я. Наслідки поранень, важкі травми та пережите на фронті виснаження дали про себе знати. 22 липня 2026 року у госпіталі від серцевої недостатності його зболене серце зупинилося назавжди.
У Захисника залишилися двоє дітей – син В’ячеслав та донька Анастасія, а також дві сестри – Віта та Анна.
Голова Студениківської громади Марія Лях висловила глибокі співчуття родині Героя:
«У небі побільшало ще на одного Ангела, ще більше болю додалось нашій громаді. Неймовірний сум для рідних і близьких… Людина – це цілий світ переживань і почуттів, світ любові й жертовності. Усім своїм бойовим шляхом він підтвердив це, поклавши служіння людям, побратимам вище за особисту безпеку. Ми пам’ятатимемо Григорія Ребченка завжди. Нехай світлою буде його небесна дорога, сили та терпіння дітям і родині Звитяжця».
Світла пам’ять і вічна слава Герою!
