У п’ятницю, 9 січня, Переяславська громада провела в останню путь полеглого Захисника України Віталія Романа. Воїн загинув у запеклих боях за незалежність нашої держави на Донеччині. Йому назавжди залишиться 36 років.
Роман Віталій Олексійович народився 21 червня 1989 року. Навчався у Переяславській гімназії, нині – Переяславському академічному ліцеї імені Івана Мазепи. Після завершення школи навчався у місцевому професійно-технічному училищі.
Переяславка Олександра Гресь, яка знала Віталія змалечку, згадує його як щирого, веселого й активного хлопця. З дитинства він вирізнявся добротою та життєрадісністю, а з роками змужнів, став відповідальним і працьовитим. Віталій опанував фах механіка, працював у провідних столичних станціях технічного обслуговування, де його цінували за професіоналізм і сумлінність.
За кілька років до повномасштабного вторгнення чоловік поїхав на заробітки до Польщі. Проте з початком великої війни ухвалив для себе безкомпромісне рішення – повернутися додому, щоб стати на захист Батьківщини. Рідні намагалися відмовити його від цього кроку, однак Віталій був твердим у своїх переконаннях. Він ніколи не шукав легких шляхів і свідомо обрав дорогу служіння Україні. Прагнув стати до лав саме Третьої штурмової бригади, яку вважав однією з найбоєздатніших та найвідданіших справі захисту держави.
У липні 2024 року Віталій став до лав Збройних Сил України. Обіймав посаду командира екіпажу безпілотних літальних комплексів – командира 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу роти ударних БпАК військової частини А5127.
Волонтерка Інна Марченко згадує, що близько трьох тижнів тому, незадовго до чергового виїзду на передову, Віталій заїжджав до волонтерського штабу, передав шеврон та отримав необхідну допомогу. Він був сповнений оптимізму й віри у перемогу.
Але жорстока, несправедлива війна безжально обірвала його молоде життя. Захисник загинув 4 січня 2026 року поблизу населеного пункту Лиман Краматорського району Донецької області. Ще одна мати втратила сина, ще одна родина зазнала болю, який неможливо виміряти словами. У Віталія залишилася кохана дружина Анна. Хоча він не мав власних дітей, безмежно любив племінників – дітей рідної сестри Аліни – піклувався про них і був для них прикладом.
Попрощатися з Героєм у Храмі Воскресіння Христового в Переяславі прийшли рідні, друзі, побратими, мешканці громади. Священнослужитель ПЦУ отець Михайло у своїй промові наголосив, що український народ уже багато років змушений боронити свою землю від жорстокого ворога, який прагне знищити нашу націю. Віталій узяв до рук зброю, щоб захистити мирне життя українців, і виконав цей обов’язок до кінця.
Міський голова Переяслава Вячеслав Саулко висловив щирі співчуття родині загиблого. Він підкреслив, що Віталій Роман був воїном честі та обов’язку, людиною незламної волі й великої мужності, який до останнього залишався вірним присязі та своїм побратимам.
Поховали Захисника на Ярмарковому кладовищі. Світла пам’ять про Героя житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і всієї громади, у вдячності кожного, хто сьогодні має змогу жити та працювати під мирним небом. Важко змиритися з тим, що найкращі сини й доньки України відходять у Небесне військо, але їхній подвиг назавжди закарбований в історії нашої держави.
Вічна пам’ять і слава Герою.