Крізь глибину століть та випробування часом Переяслав гордо несе звання одного з найдавніших міст України. Традиційно у третю суботу вересня жителі громади об’єднуються, аби відзначити день народження своєї малої батьківщини. Цьогоріч наше славетне місто перегортає 1119-ту сторінку від часу першої літописної згадки. Сьогодні, в умовах воєнного сьогодення, це свято набуло особливого змісту: воно стало днем шани та подяки тим, хто своєю невтомною працею, мужністю і талантом щодня засвідчує безмежну любов до рідного краю. Як проходили урочистості та кому дякувало місто цьогоріч – розповідає Proslav.
Церемонію в залі Центру культури і мистецтв розпочав проникливий відеоесей – візуальна присвята, що майстерно переплела тисячолітню велич минулого із сьогоденням Переяслава.
– Ми живемо у місті-вартовому, місті-музеї, місті, з якого проростає наше коріння. І скільки б років не минало, гортаючи цей альбом, ми знаємо напевно: Переяслав – це наш дім, наша фортеця духу і наше майбутнє. З Днем народження, рідне місто! – пролунали зі сцени слова ведучої Влади Черненко.
Після спільного виконання Державного гімну присутні у скорботній тиші схилили голови, вшановуючи пам’ять 275 захисників Переяславщини, які повернулися додому «на щиті».
Патріотичного тону святковій програмі задав Народний аматорський ансамбль української пісні «Веселка» клубу мікрорайону «Борисівка» під керівництвом Тетяни Мисан, виконавши композицію «Вперед, соколи».
«Переяслав славетний у віках, але його найбільша гордість – це люди»
З вітальною промовою до громади звернувся міський голова Вячеслав Саулко:
– Чи є ще такі міста в Україні, які мають таку величну славу, славу історії нашої держави? Переяслав – це Київська Русь, це наша фортеця. Це місто музеїв, культури та освіти, славетне у віках. Його велич – це плеяда видатних постатей: наших гетьманів, козаків Богдана Хмельницького, Володимира Мономаха, Івана Мазепи. Це ті, хто творив Україну, хто творив Переяслав. Але найбільше наше місто сьогодні славиться своїми жителями та гостями. На превеликий жаль, свято нашого рідного Переяслава нині огорнуте глибоким скорботним болем, а не лише радістю. Щойно зі сцени пролунала цифра – 275 наших земляків віддали найдорожче, своє життя, за свободу та незалежність України. Ми віримо, що ця проклята війна обов’язково закінчиться і в кожній оселі запанує мир. Ми завжди пам’ятатимемо кожного нашого захисника і чекаємо на їхнє повернення. Тож я бажаю Переяславу процвітання, а всім нам – бути єдиними, незламними та нескореними у боротьбі з ворогом. Вічна пам’ять нашим Героям. Слава нашому Переяславу, слава Україні!
Після виступу очільника громади розпочалася церемонія нагородження переяславців, які своєю працею, талантом, відданістю та ініціативою допомагають розвивати громаду, зберігають культурну спадщину, підтримують освіту, медицину, спорт і волонтерський рух.
Почесною грамотою міської ради та цінними подарунками відзначили:
- Аврамич Тетяну Володимирівну, фахівця відділу персоналу Центру зв’язку та управління ДСНС України;
- Астаф’єва Сергія Дмитровича, сержанта служби цивільного захисту, пожежного рятувальника 27 ДПРЧ 6 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Київській області;
- Бутнік Тетяну Петрівну, старшого машиніста котлів КП «Переяслав-тепло»;
- Даценко Вікторію Валеріївну, провідного фахівця Центру надання соціальних послуг;
- Демків Ларису Володимирівну, завідувачку гінекологічним відділенням КНП «Переяславська БЛІЛ»;
- Зубера Віктора Івановича, майстра КП «ВУЖКГ»;
- Карнауха Олега Васильовича, електромонтера КП «Переяслав-тепло»;
- Кас’яна Андрія Миколайовича, озеленювача цеху «Благоустрій» КП ВУКГ;
- Кобзара В’ячеслава Васильовича, водія КП «ВУЖКГ»;
- Корзун Наталію Володимирівну, заступника директора з навчально-виховної роботи Дем’янецької гімназії;
- Коцура Віталія Вікторовича, ректора Університету Григорія Сковороди в Переяславі;
- Кривобока Володимира Петровича, вантажника цеху «Благоустрій» КП ВУКГ;
- Криворучко Ірину Іванівну, сімейну медичну сестру Великокаратульської амбулаторії;
- Любченко Христину Михайлівну, сімейного лікаря міської амбулаторії;
- Мартинову Тетяну Євгеніївну, члена ГО «Волонтерське Об’єднання Переяслав»;
- Марченка Володимира Миколайовича, начальника управління соціального захисту населення міської ради;
- Матвієнка Валентина Вікторовича, озеленювача цеху «Благоустрій» КП ВУКГ;
- Матову Любомиру Миколаївну, т.в.о. директора КП «Переяславський міський ринок»;
- Моспан Галину Володимирівну, вчителя української мови і літератури Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи;
- М’ягкого Олега Івановича, фізичну особу-підприємця;
- Отцевич Софію Максимівну, майстра спорту України міжнародного класу, чемпіонку зі спортивно-бальних танців;
- Павлюк Наталію Миколаївну, фізичну особу-підприємця;
- Пагер Олександру Іванівну, старшого фельдшера Переяславської станції екстреної медичної допомоги;
- Порала Григорія Степановича, депутата міської ради VIII скликання;
- Римара Михайла Анатолійовича, начальника Центру технічної експлуатації № 2 КП «Укрспецзв’язок»;
- Семенка Олександра Антоновича, головного інженера КП «Переяслав-тепло»;
- Стрикуна Григорія Миколайовича, лікаря-хірурга травматологічного відділення КНП «Переяславська БЛІЛ»;
- Тонконог Наталію Василівну, лікаря-невропатолога неврологічного відділення КНП «Переяславська БЛІЛ»;
- Чуприну Олега Анатолійовича, тесляра Центру зв’язку та управління ДСНС України;
- Юхименко Наталію Олександрівну, старшого наукового співробітника НІЕЗ «Переяслав»;
- Ярмоленка Романа Володимировича, фізичну особу-підприємця.
Подякою міської ради та грошовою винагородою відзначили волонтерок:
- Дейнегу Тетяну Іванівну, в’язальницю маскувальних сіток клубу мікрорайону «Карань»;
- Дяченко Людмилу Петрівну, члена ГО «Нескорені»;
- Журавську Валентину Василівну, в’язальницю маскувальних сіток із с. Гланишів.
Стійкість як історична риса переяславців
До вітань приєднався ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур:
– З історичної точки зору Переяслав – це потужний політичний центр часів Київської Русі. На жаль, у 1239 році він був зруйнований монголо-татарською навалою, але згодом відродився і навіть здобув Магдебурзьке право. Так само відродяться й усі ті наші міста, які сьогодні зруйновані російською навалою. Адже ми, українці, кардинально відрізняємося від наших сусідів-варварів. У нас інша ментальність: ми – люди землі, люди свободи і волі. І наша переяславська земля завжди цим відзначалася. Про нас знають в усьому світі як про місто просвітянське, місто-університет, де формується сучасна молодь. Хочеться побажати всім нам зберігати стійкість та єдність у цей складний час. Маємо докладати максимум зусиль, аби наші Збройні Сили здобули перемогу і витіснили ворога з української землі назавжди.
Продовжив мистецьку частину свята хореографічний колектив «Фаворит» під керівнитвом Анни Чирко, який подарував глядачам проникливу постановку «Крила волі».
Людмила Набок – Почесний житель Переяславської громади
Присвоєння звання «Почесного жителя Переяславської громади» – це визначна традиція міста, започаткована ще у 1983 році (тоді першим лауреатом став видатний Михайло Сікорський). Цього року депутати міської ради одноголосно ухвалили рішення удостоїти цим званням Людмилу Миколаївну Набок.
Під гучні овації зали видатна історикиня, краєзнавиця та старша наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав» піднялася на сцену. Понад сорок років свого життя Людмила Миколаївна присвятила збереженню історичної пам’яті нашого краю. Вона є авторкою та співавторкою фундаментальних наукових праць, дослідницею сакральної архітектури, давніх храмів і видатних діячів Переяславщини. Саме вона розшифровувала унікальні архівні документи та виборювала повернення історичних топонімів місту.
Отримуючи відзнаку, краєзнавиця звернулася до земляків:
– Насправді, якби не переяславці, я б, мабуть, уже пішла на заслужений відпочинок, вирощувала б квіти і насолоджувалася спокоєм. Але у 2019 році я опублікувала пост у соціальних мережах про одну з наших історичних будівель. Те, як відреагували мешканці міста, мене вразило. Я побачила, наскільки наші люди є патріотами свого міста, як вони люблять його усією душею – і ті, хто живе тут з діда-прадіда, і ті, хто приїхав сюди нещодавно. Це неймовірне щастя – усвідомлювати, що ти не одна. Це надихнуло мене активно вести сторінку у Facebook і розповідати про нашу історію загалу. Ви мене надихаєте, переяславці! Я щиро вдячна за те, що ви відгукуєтеся на мої дописи, які часом збирають до 30 тисяч переглядів. Це дає сили працювати далі.
Музичним подарунком для лауреатки та всіх присутніх став виступ Народного аматорського вокального ансамблю «Вербиченька» під керівництвом Ганни Мельник із піснею «Голос країни».
На завершення концертної програми проникливу присвяту рідному місту – композицію «Моє місто» – виконали вокальний дует «Дівчата», Валентин Шуткевич та зразковий акробатично-хореографічний колектив «Міраж» під керівництвом Олени Левченко.
– Дякуємо нашим Збройним Силам України за можливість стояти на цій землі, говорити рідною мовою, співати своїх пісень і відзначати День нашого рідного міста! Низький уклін кожному захиснику й захисниці, шана нашим ветеранам, вічна пам’ять усім, хто віддав життя за світле майбутнє України! Нехай над Переяславом завжди буде мирне, чисте небо, а в кожній домівці – затишок. Тримаємося разом і віримо в Україну! – підсумувала урочистості ведуча.
Виставка військового
Тим часом у холі Центру культури і мистецтв гості свята мали змогу доторкнутися до прекрасного – там експонувалися картини офіцера, полковника Національної гвардії України Віталія Щербини.
Військовослужбовець розповів, що захоплюється малюванням із самого дитинства. Попри відсутність профільної художньої освіти, він самостійно опановує нові техніки та напрямки, адже, за його словами, творчість допомагає відволіктися від суворих військових буднів.
Віталій родом із міста Мена на Чернігівщині. Військовий поділився, як доля пов’язала його з нашим містом:
– Мене з Переяславом пов’язало життя ще у 2014 році, під час першої хвилі мобілізації. Тоді до мене в підпорядкування прийшли хлопці з цього міста. Ми їх навчали, і згодом вони зі мною вирушили до Маріуполя. З того часу ми постійно підтримуємо зв’язок, і для мене Переяслав став по-справжньому символічним та близьким містом.
Цьогорічний День міста видався стриманим, але надзвичайно глибоким. Це було свято з безмежною гордістю за своїх людей і непохитною вірою в те, що свою наступну річницю древній Переяслав зустріне під мирним українським небом.
