Рік тому головою Ради з питань внутрішньо переміщених осіб при виконавчому комітеті Переяславської міської ради став учитель історії Горностаївської школи №1 (Херсонщина), активіст Денис Скрипець. У розмові з Proslav він уперше відверто розповів про своє дитинство і юність на Херсонщині, окупацію, шлях до Переяслава, роботу з молоддю та ВПО, а також про мрії та плани.
Дитинство та юність на Херсонщині: спогади про степ, моря та повернення до витоків
Денис народився й виріс у селищі Горностаївка на Херсонщині. Зізнається, рідний край для нього – це значно більше, ніж стереотипні кавуни й помідори, на збиранні яких була змога підзаробити у шкільні та студентські роки. Це – глибокі спогади про безкрайній степ, Каховське водосховище, Олешківські піски, Чорне та Азовське моря, рожеві озера та заповідник «Асканія-Нова».
«Коли зростаєш там, усе здається звичайним. Як для когось із Полісся ліс і гриби – норма. Живеш, воно під боком, і ти не надаєш тому значення. Але з віком розумієш, наскільки це прекрасне місце – які мальовничі балки, посадки. Багато сонця, малосніжні зими (хоча в дитинстві снігу було вдосталь). Лагідні спогади про дитинство, зрілість, про ті місця, де пройшла більша частина життя – особливо згадуєш усе це, перебуваючи далеко від дому, де дещо інший клімат. У 17-18 років, як і багато хто, хотів виїхати, а потім, у 21-22 роки прокинулася любов до краю, і я вже мріяв повернутися», – зізнається Денис та додає, що до його рідного краю переяславцям точно варто завітати після його деокупації, аби теж насолодитися тією природою.
«Історія – це причинно-наслідкові зв’язки, які допомагають бути готовими до викликів»
Закінчивши школу, Денис вступив на факультет психології, історії та соціології Херсонського державного університету. Там зміцніла його громадянська позиція, зароджена в сім’ї та у школі. По завершенню навчання шість років працював учителем історії у сусідньому селищі Ольгино – до початку повномасштабного вторгнення.
Нині Скрипець – вчитель історії у релокованому ліцеї рідної Горностаївської громади. Він переконаний, що знання історії своєї держави – це базова необхідність для кожного. Акцентує, що особливо актуально це стало під час війни.
«Те, що я говорив постійно учням, що на базовому рівні історію своєї держави ви повинні знати в першу чергу. Я почав працювати в час, коли вже два роки тривала антитерористична операція, тому мені було дуже легко агрументувати цю важливість дітям, які бачили бабусь і дідусів, що кричали за росію. Бо ці старі люди думають, що повернеться радянський союз. Не знаю, звісно, як можна сумувати за такою гнилою державою, та вони відверто про це мріяли, бо в дитинстві в них не було альтернативних джерел. Вони вивчали те, що їм надавали в підручниках історії, так званої», – ділиться педагог.
На його думку, об’єктивність – ключ до розуміння історії. «Історія – це причинно-наслідкові зв’язки. Дуже багато процесів історії людства повторюються через помилки людей, зокрема війни. І ви багатьом політичним процесам, які відбуваються навколо, запобігти не зможете. Але ви можете хоча б бути готовими до них. Коли ти готовий, ти легше це переносиш», – зазначає Скрипець.
Вчитель розуміє, що інтерес до предмету в учнів різний, а у викладанні віддає перевагу інтерактивним методам:
«Усі діти різні у вподобаннях – хтось більше любить біологію, хімію, хтось – математику. Хтось має цікавість до історії. Загалом дітям подобаються інтерактивні методи навчання, а не сухий лекційний вигляд – щоб зацікавити використовую візуалізацію, проводжу ігри», – пояснює Денис. Скромно додає, що результати такої роботи є: один з його учнів успішно склав ЗНО і вступив до Херсонського університету на історичний факультет.
Окремо педагог наголошує на об’єктивному поданні історичних постатей, без надмірної героїзації. «Історія – це зрілий предмет, адже вона розповідає про складну й суперечливу природу людини. Я намагаюся подавати учням історію максимально об’єктивно, зокрема й у ставленні до окремих історичних постатей. Наприклад, образ Володимира Великого часто постає як однозначно позитивний: він святий, хреститель Русі, державотворець. Водночас історичні джерела свідчать і про складні, подекуди жорсткі сторони його шляху до влади та особистого життя. Хрещення Русі було не лише духовним, а й важливим політичним рішенням, що відповідало тогочасним реаліям. Саме тому важливо говорити про історичних діячів у всій повноті – без ідеалізації, але й без спрощення. Так ми вчимося приймати власну історію такою, якою вона була насправді, і уникаємо міфологізації, що може призвести до спотворення історичної пам’яті. Бо інакше ми можемо перетворитись в російську псевдоісторію, де змішують церкву, більшовиків й білу гвардію в один котел й при цьому героїзуть їх»,– пояснює релокований вчитель свій підхід, який не лише формує критичне мислення в учнів, а й допомагає їм краще розуміти сучасні реалії, спираючись на уроки минулого.
Активізм на Херсонщині: від перших кроків до успіхів у молодіжній політиці
Разом з бажанням щось робити вдома з більшою силою проявився й активізм юнака: він проводив заходи до Дня козацтва, запрошуючи отамана Горностаївського куреня війська Запорізького Низового, писав про локальні проблеми громади у соцмережах, спонукаючи до реакції місцеву владу.
У 2021 році Денис увійшов до місцевої Молодіжної ради, тоді ж став членом ініціативної групи зі створення Молодіжного центру за програмою «Мріємо та діємо» (IREX), втілював проєкти з медіаграмотності та багато іншого:
«У 2021 році до молодіжної ради при Горностаївській селищній раді доєднались декілька нових членів – у тому числі і я. Нам спеціалістка фінансового відділу, котра займалася залученням інвестицій, запропонувала написати проєкт по програмі IREX «Мріємо та діємо», аби створити простір, де молодь могла б проводити час. Накшталт того, до розбудови якого я згодом долучився у Переяславі. Раділи, коли виграли перший етап відбору. Паралельно з тим впроваджували напрямок з медіаграмотності, який також було передбачено цією програмою. Мали тренінги від Української академії лідерства та за компонентом «Всі різні – всі свої», від IREX. Мали й локальні ініціативи, найпопулярнішою з яких була ініціатива «Обміняй пляшку на дитячий майданчик» (зрештою, акумульовані гроші пішли на допомогу малозабезпеченим молодим сім’ям під час окупації – прим.авт.). Станом на початок 2022-го року мали налагоджену співпрацю із Херсонською обласною молодіжною радою і мали там свого представника. На літо 2022-го року планували проведення літнього медіа-табору…», – ділиться обірваними окупацією планами Скрипець.
Окупація та п’ять місяців окупації у Горностаївці очима Дениса Скрипця
Згадуючи про початок повномасштабного вторгнення росіян на територію України, Денис зауважує, що відчував наближення війни ще напередодні:
«23 лютого їхали додому з Херсону з тренінгу по громадським організаціям приголомшені тим, що російська влада офіційно визнала ЛНР і ДНР. Перед цим я подзвонив рідним, сказав, щоб вони склали тривожні валізи. Я приїхав ночувати до мами, яка мені дорікнула, що я розганяю паніку. Ранок 24 лютого, на жаль, підтвердив мої побоювання. Почувши цю новину, я почав обдзвонювати всіх рідних та близьких мені людей. Іще, навіть, приїхав на роботу в школу. Попри шок, громада швидко згуртувалася – забула про політичні вподобання й інтереси. Активна частина земляків робила хоч щось необхідне для забезпечення життєдіяльності громади. Велику роль зіграла позиція селищного голови, який залишився, не заховався, не зрадив, не пішов на співпрацю (а його змушували і потім викрали), взяв повністю ситуацію в свої руки попри відсутність будь-яких інструкцій від центральної, обласної та районної влади», – згадує Скрипець.
Скрипець провів під окупацією п’ять місяців. Сьогодні він вважає важливим донести до тих, хто не пережив окупацію, головне:
«Цінуйте те, що є. І не потрібно клеймити інших людей, які там залишилися зараз. Повірте мені, що сволота є скрізь. Навіть тут, на підконтрольній українському уряду території, вона є. На Херсонщині, як і скрізь, є зрадники. У мене до них ненависть велика, але попри все вважаю, що рішення щодо них повинен виносити суд, тому що ми повинні попри все розбудовувати державу з верховенством права. Та більшість людей там чекає на повернення території під контроль України. Якщо хтось мені задасть питання: «А чому не всі виїжджають?». Ну, вибачте, спробуйте ви проїхати через блокпости, через ДНР і пройти через жорна ФСБ», – пояснює Скрипець.
Безпосередній виїзд Скрипця з окупованої Херсонщини відбувся в серпні 2022-го, після викрадення голови селищної ради. Через день він вже був у колоні «на Василівці» (населений пункт, де на той момент проходила лінія розмежування, лінія фронту в колоні – прим.авт.) зі своїми родичами, знайомими, друзями. За якийсь час, після перебування у родичів на Київщині доля привела його до Переяслава, з представницями молодіжної політики якого він познайомився за місяць до того на одному із тренінгів.
У Переяславі Скрипець продовжив займатись тим, що вміє найкраще
У Переяславі молоді лідерки Тетяна Губар та Анастасія Бурчик познайомили Дениса з очільником молодіжного центру «Зустріч» Андрієм Іващенком. Його допомога та підтримка посприяли тому, що адаптація хлопця у новому місті пройшла відносно спокійно. Разом з тим, зважаючи на попередній досвід, Дениса запросили до команди молодіжного центру, який саме був на активному етапі розбудови.
«Головна ціль була – десь жити, продовжувати свою діяльність. Мене прийняли нормально, за рахунок того, що я не їхав в нікуди. Зрозуміло, що є люди, яким переселенці не подобаються. Навіть чув закиди, що нам все просто так дається. Так, для підтримки є гуманітарна допомога, але її обсяги невеликі. Та й не хотіли більшість людей цього «просто так». В кожного до війни було своє життя зі своїм житлом, своєю зарплатою тощо. Колись, можливо, ми опублікуємо історію деяких ВПО, які мали все і залишились без нічого. Люди не винні у тому, що їм потрібно було покидати домівки через клятого ворога. Звісно є ВПО, які вважають, що «їм всі зобов’язані» і таку їх позицію я не підтримую. Я вважаю, якщо ти більш-менш здорова, не пенсійного віку людина – то ти повинен працювати на своє благо, благо громади, в якій проживаєш, та на благо країни», – ділиться Денис Скрипець,
Нині він з приємністю згадує часи адміністрування в МЦ «Зустріч», зокрема в межах проєкту #МолодьТУТ програми «Мріємо та діємо» від USAID та IREX. Також педагог долучився до адміністрування Центру науки:
«Ініціатива створення Центру науки впроваджувалась міжнародною організацією «Humanitarian Innovation Group», Переяславською міською радою та Університетом Григорія Сковроди в в Переяславі. Ідея створення освітнього центру починалася Андрієм Іващенком та командою. А в 2024-му році він був привезений до Університету Григорія Сковороди в Переяславі. На мені були обов’язки його адміністрування. Радію, що нам вдалося залучити до відвідування не тільки місцеву молодь з Переяслава, а й молодь з інших населених пунктів Київщини – загалом близько 400 осіб за 6 місяців. Як по місцевим міркам, доволі таки успішний проєкт», – констатує Скрипець.
Рада ВПО у Переяславській громаді: робота, успіхи, плани
Надалі Денис Скрипець активно долучився до захисту прав внутрішньо переміщених осіб у Переяславі. На початку 2024 року він пройшов відбір до Ради з питань внутрішньопереміщених осіб при виконавчому комітеті Переяславської міської ради, який на той час очолила Валентина Леонова.
Рада ВПО, за словами Дениса, є важливим інструментом комунікації. Це консультативно-дорадчий орган, який виступає місточком між внутрішньо переміщеними особами, які населяють громаду, і місцевою владою. Вона займається проблемами внутрішньо переміщених осіб, сприяє їх вирішенню.
Серед досягнень Ради Денис виділяє конкретні проєкти: «З моєї точки зору, це написаний Валентиною Леоновою і Управлінням соціального захисту населення Переяславської міської ради проєкт із створення інформаційно-ресурсного центру для ВПО в приміщені УСЗН та по будівництву тимчасового житла – 12 кімнат для внутрішньо переміщених осіб».
З січня 2025 року, вже під керівництвом Скрипця, Рада продовжує активно налагоджувати співпрацю з різними організаціями. Серед здобутків 2025 року:
- налагоджено активну співпрацю з ГО «ВПО України», Координаційним центром допомоги жителям Херсонщини «Вільні разом»,
- Благодійним фондом «Стабілізейшн суппорт сервісез» ініційовано та проведено інтерактивні квест-гри «У пошуках Довгокрила» для соціальної адаптації дітей ВПО по програмі «Єднання заради дії» від IREX
- завдяки співпраці з ПП «АвтоПасЛайн», перед Великоднем 2025 року було організовано поїздку 20 ВПО до м. Бориспіль для зустрічі з представниками ТСК ВР України захисту прав ВПО та ГО «ВПО України.
- організовано роздачу солодких подарунків до початку навчального року у співпраці з ГО «ВПО України», гігієнічних наборів у жовтні,
- напрацьовано стратегію розвитку Ради під час тренінгів за підтримки благодійних фондів.
Крім того, Рада налагодила партнерства з місцевим бізнесом для надання знижок переселенцям та активно працює над вирішенням житлових питань і гуманітарної допомоги. Приміром, завдяки благодійникам, які наразі попросили лишитися невідомими, вдалося забезпечити частину родин внутрішньо переміщених осіб дровами на зимовий період.
«Рада з питань ВПО почала налагоджувати співпрацю ще в 2024 році, зокрема з БФ «Рокада» відремонтували гуртожиток, де зараз проживають внутрішньо переміщені особи та створили інформаційно-ресурсний центр в УСЗН. Університет Григорія Сковороди в Переяславі часто виступає базою для проведення заходів Ради ВПО. Щодо гуманітарної допомоги допомагає Глобальна місія розширення можливостей (GEM) і ГО «ВПО України». Плідною є взаємодія з благодійним фондом «Stabilization Support Services». Вони є нашими партнерами, дуже нам допомагають – в першу чергу надають юридичний супровід в адмініструванні нашої діяльності. Наразі нам вдалось скласти з ними стратегічний і операційний плани на 2025–2026 роки. Якщо брати ці плани, то робота, у 2026 році, знову ж таки, продовжуватиметься у аспекті пошуків житла для переселенців», – ділиться Денис та згадує досвід участі у III Всеукраїнському Форумі Рад ВПО, що відбувся 14-15 листопада 2025 року в Києві. За його словами, це була унікальна платформа для обміну досвідом, обговорення важливих тем та посилення впливу внутрішньо переміщених осіб на місцеві політики: забезпечення гідних умов життя ВПО та сприяння інтеграції, вплив Рад ВПО на місцеві політики та відновлення громад, адвокація потреб ВПО та розробка бюджетних запитів, а також підтримка релокованого бізнесу та підприємств ВПО.
Участь всіх членів Ради ВПО у подібних заходах дає можливість впроваджувати найкращі практики у Переяславській громаді, ефективніше захищати інтереси та потреби переселенців та будувати міцну, стійку спільноту
«Така діяльність неможлива без системної та відкритої співпраці з органами місцевого самоврядування. Завдяки підтримці начальника Управління соціального захисту населення Переяславської міської ради Володимира Марченка, відділу по роботі з ВПО УСЗН та заступниці міського голови Оксани Степаненко ми постійно отримуємо фахові консультації, розуміння та допомогу в реалізації ініціатив. Звісно, є проєкти й задуми, які з тих чи інших причин поки не вдається втілити в життя, однак кожен такий досвід робить нас сильнішими: ми вчимося, аналізуємо помилки, набуваємо практичних навичок і рухаємося далі. Уже сьогодні видно, як поступово викристалізовується команда однодумців, здатна брати на себе відповідальність і працювати на результат. Ми переконані, що з часом ця команда зможе повністю розкрити свій потенціал і реалізувати важливі для громади ініціативи. Усьому свій час». –резюмував Денис Скрипець
«Люди, які лишилися під окупацією, далеко не завжди проросійські»
На початку грудня Скрипець взяв участь у виставці «Спротив на окупованих територіях», яку до 26 грудня розгорнуто в місті Львові на вулиці Ярослави Стецько, 11.
«Одна наша історія стала поштовхом до її створення. Ми не можемо розповісти всього – так вимагає безпека. Але можемо сказати головне: люди на ТОТ – не «проросійські». Вони тримаються. Чекають. Борються тихо, але впевнено. І ця виставка – про тиск, під яким живуть ті, хто залишився там. Про щоденне виживання, що стало формою спротиву. Це пам’ять, яка болить. І сила, яку ми не маємо права втратити. Бо багато історій, які я знаю особисто, ще не розказані. І я щиро хочу, щоб ця виставка побувала в інших містах – великих і малих, зокрема Переяславі – де свої історії та свій досвід розкажуть інші, близькі й знайомі мені люди. Це та робота, яка справді має значення. Я досі чую багато наративів, що слід було віддати ті території, що там залишились тільки проросійські люди. Ця виставка для того, аби показати, що це не так. Для того, аби продемонструвати, під яким тиском ці люди знаходяться», – відрефлексував про це на своїй сторінці у Facebook Скрипець.
Як переселенцям адаптуватися в Переяславській громаді?
Майже наостанок нашої розмови голова Ради з питань ВПО Переяславської громади Денис Скрипець ділиться порадами, як переселенцям адаптуватися в новій громаді.
«Найперше – це подолати психологічний бар’єр, позбутися прив’язки до дому і «злізти з валіз». Як би це важко не було, але це потрібно робити, тому що це є своєрідний вантаж, і доки ви його не позбавитесь, ви не будете відчувати себе тут як вдома і продовжувати життя».
Принагідно, Денис високо цінує Переяслав як місце для нового життя:
«Якщо говорити про Переяслав як про місто, то звісно воно мені цікаве, як історику. Ще до війни мав плани сюди приїхати для екскурсії. Та як для жителя, щонайменше тут, дуже гарна природа і є ті місця, які мені, як людині новій, були цікаві. Ці три роки я досліджую якусь місцевість Переяслава. Тут є місця, де можна просто побути наодинці з собою. І це теж надихає. Переяслав сам по собі може надихати. І я би бажав, щоб це місто ставало все більш популярнішим в Україні та з часом виросло в один з туристичних центрів нашої держави», – зазначає педагог, та звертається до місцевих жителів з проханням не клеймити переселенців, обдумати своє ставлення до нас. Бо ми ж не якісь інші українці. Це такі самі українці, які через війну позбавились свого будинку.
Разом з тим, Денис Скрипець з особливою теплотою уявляє день повернення додому:
«Звісно ж під український прапор. Не знаю коли це відбудеться, але я відразу обійму рідних мені людей, вибіжу до себе на город, подивлюсь на свій виноград й на ожину, яку я посадив вже під окупацією. Ще я зайду в свою розбиту і розграбовану квартиру (якщо будинок вціліє), відвідаю могили батька, бабусь, дідусів. Зустрінусь з тими рідними і дорогими мені людьми, які там лишилися чи повернуться туди».
Нехай 2026 рік стане для усіх українців, які тимчасово покинули рідні домівки, роком довгоочікуваного повернення додому – під рідний український прапор, у свої міста й села. Бажаємо вам найскоріше відчути тепло власної оселі, обійняти близьких і почати нове життя на звільненій землі. Тримайтеся, вірте в Збройні Сили України, а вся країна, віриться, докладе зусиль аби відбудувати ваші домівки сильнішими й кращими.