Четвертий рік триває повномасштабна війна, яка щодня забирає життя найкращих синів і доньок України. Часто родичі або друзі після загибелі військового ініціюють петиції на сайті Президента з проханням присвоїти йому найвище звання – Героя України. Проте коли ці звернення не дають результату, в суспільстві виникає обурення: мовляв, держава не цінує подвиг, ігнорує жертовність.
Як насправді працює механізм присвоєння звання Героя України, у чому полягає його справжній сенс і чому успішно підписані петиції далеко не гарантують нагородження стисло розповідає Proslav на основі великого дослідження видання «ҐРУНТ».
Почнімо з того, що у кожній громаді, зокрема Переяславській – свій полеглий командир, розвідник, медик, сапер чи стрілець. Для рідних і побратимів кожен із них – справжній герой. Проте все не так однозначно. Тисячі загиблих заслуговують на вшанування і збереження пам’яті. Але що означає геройство у війні, де смерть часто приходить із неба, а прояви відваги не завжди можна зафіксувати чи виміряти? Хто визначає межу між повсякденним виконанням обов’язку і героїчним учинком?
Що стоїть за званням Героя України, хто його присвоює?
З моменту початку широкомасштабної війни найвище державне звання Героя України, за даними Офісу Президента, отримали 653 особи. З них 413 – посмертно.
Державні відзнаки – це не лише про пільги чи почесні статуси. В умовах війни вони виконують важливу функцію підтримки морального духу, визнання відваги та професіоналізму військових.
Щоб зрозуміти нинішнє емоційне сприйняття цієї нагороди, варто згадати її історію. У радянські часи існувало звання Героя Радянського Союзу – здебільшого для військових заслуг, але часто його отримували й функціонери, наближені до влади.
Після здобуття незалежності Україна запровадила власне аналогічне звання. 23 серпня 1998 року, напередодні Дня Незалежності, президент Леонід Кучма підписав указ про його встановлення. Згідно з критеріями, орден «Золота Зірка» присуджують за визначний героїчний вчинок, а Орден Держави – за надзвичайні трудові досягнення. У 2002 році з’явилася можливість присвоювати це звання і посмертно.
До 2014 року звання Героя України часто вручали не за героїзм, а за лояльність. Його отримували політики, чиновники, представники старої системи. У списку були, зокрема, комуніст Іван Герасимов, член Партії регіонів Георгій Скудар, колишній мер Києва Олександр Омельченко, а також Юрій Бойко, який пізніше став нардепом від «Опозиційної платформи – За життя». У 2025 році його позбавили цього звання.
Після Революції Гідності нагорода набула нового змісту – її почали вручати тим, хто захищає свободу і незалежність України. У 2014 році президент Петро Порошенко присвоїв звання Героя всім загиблим учасникам Революції Гідності. Це викликало як підтримку, так і дискусії – зокрема щодо того, чи автоматично смерть на Майдані вважається подвигом, незалежно від обставин.
З 2014 року звання Героя України остаточно набуло мілітарного характеру. Його почали присвоювати захисникам, які загинули у боях з російськими військами. Особливої ваги така нагорода набуває, коли її вручають посмертно – як акт національного визнання і збереження пам’яті.
«Це про справедливість»
Юлія Месь, дружина загиблого військового льотчика Олексія Меся («Мунфіша») розповіла, що звання Героя України для неї було важливим насамперед заради їхньої доньки. Її чоловік загинув 26 серпня 2024 року на Житомирщині під час відбиття російського ракетно-авіаційного удару. У своєму останньому вильоті він знищив три крилаті ракети і один ударний БпЛА.
Олексій був одним з восьми українських пілотів, які восени 2023 року проходили навчання на F-16 у Данії. Разом із Андрієм Пільщиковим («Джусом») він став обличчям кампанії за передачу Україні західних винищувачів.
Юлія зізнається: хоч процедура нагородження формально визначена, на практиці вона є складною, непрозорою і затягнутою. Документи місяцями циркулюють між інституціями, а родини – у постійному очікуванні. «Нагорода не повертає життя. Але вона здатна повернути довіру до держави», – каже вона. – «Це про пам’ять. Про справедливість. І про те, щоб родина могла з гордістю сказати: мій чоловік – Герой України».
Система нагородження цим званням не є досконалою
Вахтанг Кіпіані, офіцер 13 бригади Нацгвардії «Хартія» та відомий історик, переконаний: проблема не в тому, що звання надають «не тим», а в тому, що багато гідних його не отримують узагалі. Часто документи губляться, немає чітких термінів для розгляду, а процедура може затягнутися на роки. «Тому люди й звертаються до петицій, медіа, вдаються до тиску – бо іншого способу добитися справедливості не бачать», – каже Кіпіані.
Він також наголошує, що після 2014 року звання Героя України нарешті почало очищуватись від радянсько-олігархічної спадщини й одіозних осіб, які співпрацюють з росією, позбавили цього статусу.
Чи ефективні петиції, чи мають вони сенс?
Петиції про присвоєння звання Героя України посмертно стали найбільш масовими на сайті Президента України з 2022 року. Але хоч багато з них долають бар’єр у 25 тисяч голосів, реальний вплив таких звернень – мінімальний.
Марина Петриченко, сестра загиблого Павла Петриченка, розповідає: «Усі хочуть вшанувати своїх близьких. Для нас вони герої. Але рішення ухвалює держава, а не соцмережі».
Петиції поширюють скрізь – у Facebook, у чатах, на білбордах і навіть на стовпах. Проте петиція не є підставою для присвоєння звання – це підтверджує заступник керівника Офісу Президента Павло Паліса: «Це питання вирішується виключно на основі подання від військової частини – зазвичай це робить командир бригади». Відповідна процедура передбачена Указом Президента № 138 від 19 лютого 2003 року.
Кіпіані наполягає: варто чесно пояснити людям, що петиції – не офіційний шлях. «Мій побратим зібрав підписи для вшанування сина. Вже понад рік – жодної відповіді. Має бути хоча б відписка, коментар, дедлайн. Без цього система виглядає нежиттєздатною».
Як насправді працює механізм присвоєння звання «Герой України»?
Ініціатива присвоїти звання Героя України має йти від підрозділу, де служив військовий. Саме командир, який знає обставини боїв, рівень участі, характер місії, подає подання. Надалі його погоджують на рівні батальйону, бригади і передають до вищого командування. Командування батальйону оцінює конкретні обставини служби і вже виходячи з цього визначає, яку саме нагороду пропонувати: Хрест бойових заслуг, орден «За мужність», орден Богдана Хмельницького чи звання Героя України.
Саме в бойових умовах, у щоденному пеклі війни, лише побратими можуть дати об’єктивну оцінку. «Часто родини навіть не знають, через що пройшли їхні близькі. А на фронті все інакше. Там мало світлого. І тільки бойові товариші знають справжню ціну вчинку», – говорить Кіпіані.
Попри складність і недосконалість, державні нагороди залишаються ключовим інструментом збереження пам’яті, справедливості та визнання. Але якщо держава хоче, щоб громадяни їй довіряли – варто забезпечити прозорість, чіткі терміни та повагу до кожного життя, відданого за Україну.
Нагадаємо, після 1001 дня у полоні Артем Горстка повернувся додому і обійняв родину, а Героя з Переяслава Олександра Ільїних посмертно нагородили орденом «За мужність».