В Україні 29 вересня вшановують пам’ять жертв трагедії Бабиного Яру, що стала одним із найжахливіших символів Голокосту. Сьогодні, у 85-ту річницю початку масових розстрілів, у Переяславі біля Братської могили на Заальтицькому кладовищі відбувся мітинг-реквієм, який об’єднав містян у спільному вшануванні пам’яті жертв нацистських злочинів, передає Proslav.
У 1941 році впродовж двох днів, 29-30 вересня, нацисти провели в окупованому Києві перший масовий розстріл беззбройного цивільного населення. Загалом із 29 вересня по 11 жовтня 1941 року есесівці вбили майже все єврейське населення міста – понад 50 тисяч чоловіків, жінок, дітей.
Місцем масових розстрілів було обрано Бабин Яр – балку на північному заході Києва завдовжки два з половиною кілометри, глибина якої місцями сягала 50 метрів. Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різними оцінками, вбито 100-150 тисяч людей – євреїв, ромів, караїмів, радянських військовополонених, учасників українського націоналістичного руху опору, пацієнтів психіатричної клініки та представників інших національних чи соціальних груп, яких окупанти вважали «зайвими».
«Вони просто народилися євреями»: Переяславський Бабин Яр
Голова Переяславського товариства єврейської культури та ведуча мітингу Ірина Кучеренко нагадала присутнім, як розгорталися страшні події безпосередньо у Переяславі. До Другої світової війни місто було одним із важливих єврейських осередків регіону. Тут жили родини, працювали ремісники й торговці, навчалися діти, вирувало звичайне життя.
16 вересня 1941 року місто окупували німецькі війська, а вже через кілька тижнів почалося нещадне переслідування та знищення єврейського населення.
«Жовтень 1941 року назавжди закарбувався в памʼяті цієї землі кривавими літерами. Саме в ці осінні дні на околицях нашого міста розігралася трагедія, яка забрала життя близько півтори тисячі переяславців єврейського походження. Це знищені цілі родини, обірвані долі, невимовний біль матерів і дитячий плач, який нацистські кулі обірвали тут, над урвищами біля Заальтицького кладовища.
Іудейські родини жили поруч із нами. Кожен мав свої мрії. Хтось поспішав на роботу. Хтось проводжав дитину до школи. Але для них 4 жовтня вже не мало бути. Цього дня людей колоною погнали до Заальтицького кладовища, де відбувалося масове вбивство. Це місце стало для Переяслава тим, що сьогодні називають Переяславським Бабиним Яром. Ті поодинокі євреї, кому вдалося пережити окупацію Переяславщини, завдячують своїм життям місцевим українцям», – розповіла Ірина Кучеренко.
«Дівчинку накрили тіла мертвих людей»
Серед мороку окупації знаходилися люди, які ризикували всім заради порятунку інших. Зокрема, відома історія місцевого педагога Якова Федоровича Білошицького (1893-1944 рр.), який працював завучем та викладачем фізики й хімії в Переяславській школі №2. Ризикуючи власним життям і життям своєї родини, він переховував єврейських громадян у місті, за що його імʼя внесено до списків українських героїв-рятівників.
4 жовтня 1941 року, під час масового розгону євреїв, 16-річна Роза Просяннікова намагалася наздогнати колону. Дівчину буквально перед самим мостом через річку Альта зустрів її шкільний учитель Яків Білошицький. Він силою завернув дівчину, заховав і переконав, що їй не можна йти далі. Завдяки цьому Роза вижила та пізніше залишила свої письмові спогади.
Ще одна вражаюча історія порятунку сталася безпосередньо під час розстрілу. Коли колону людей вели на смерть, серед них була семирічна дівчинка Голда Житніцька, яку вела за руку няня. Дитина несла з собою іграшку-ведмедика, адже нацисти брехливо сповістили євреїв про «переселення». Няня, яка здогадувалася про неминуче, пригорнула дівчинку до себе, коли всім наказали роздягнутися під холодним осіннім дощем. У мить, коли заговорив кулемет, няня, падаючи в яму, потягнула за собою і Голду. Дівчинку накрили тіла мертвих людей, і вона втратила свідомість.
Прийшовши до тями, семирічна дитина почала видиратися на поверхню. Разом із нею, розкидаючи землю над собою, з братської могили вибрався і 14-річний хлопчик Мотя. Вони переховувалися на старому єврейському кладовищі (нині територія Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини). У подальшому Мотя пішов у партизанський загін ім. Чапаєва, а малу Голду прихистила у себе місцева жителька Марія Канівець. На жаль, їхня подальша доля невідома.
Згадуючи невинних жертв, Ірина Кучеренко наголосила:
«Трагедія євреїв Переяславщини залишалася частиною історичної памʼяті нашої громади. Наше місто памʼятає своїх єврейських мешканців. Памʼятає їхні родини, їхню працю, їхню культуру, їхню присутність у нашому житті. Але є сторінки історії, про які особливо боляче говорити. Тому що це сторінки, написані людськими життями. Дуже важко говорити сьогодні про єврейських дітей. Вони не могли бути винними, ні в чому. Вони просто народилися євреями. І за це їх позбавили майбутнього. Ми не знаємо всіх їх імен, але вони жили, вони сміялися, вони любили. І вони мали право жити».
Під час мітингу-реквієму Федір Шевченко прочитав юдейську поминальну молитву «Ель Малех Рахамім» за невинно загиблими, а Людмила Леляк зворушила декламуванням вірша Ніни Гаврилюк «Землякам-євреям-мученикам».
«Два народи, що потерпають від ворога»
До учасників зібрання звернулася заступниця міського голови Оксана Степаненко:
«Ці дні для нас особливі. Ми бачимо багато спільного в долях українського та єврейського народів, які в різні часи потерпають від ворога. Він прагне знищити людей, майбутнє, нашу пам’ять і віру. Але, бачачи вас тут, я розумію – це неможливо. Вірю, що після закінчення російсько-української війни наступні покоління приходитимуть сюди родинами, аби згадати трагічні дні 1941-го. Прошу в Бога для всіх нас сили, витримки та віри, бо без них неможливо вистояти й перемогти. Нехай Господь згадає всіх безневинних жертв Другої світової війни. Дякую, що прийшли віддати їм шану».
Камінці вічності
На завершення заходу Ірина Кучеренко звернулася до громади із закликом берегти історію міста цілісною:
«Сьогодні ми стоїмо біля меморіалу тих, кого вже не зможемо повернути. Але ми можемо повернути їм те, що намагалися відібрати назавжди – їхню присутність у памʼяті нашого міста. Можемо розповідати про них дітям, можемо приходити сюди і говорити: «Ми вас памʼятаємо». Для мене дуже важливо, щоб Переяслав памʼятав єврейську історію не лише як трагічну сторінку, а як і сторінку культури, праці, традицій, бо єврейська громада була частиною нашого міста, частиною його історії. Ми не можемо змінити минуле. Але ми можемо змінити майбутнє».
Мітинг завершився символічним актом вшанування. Учасники принесли до меморіалу не лише квіти, а й камінці – згідно з давньою єврейською традицією.
«Сьогодні ми прийшли сюди з квітами, які символізують земну скорботу та красу життів, що були так безжально обірвані. Але поряд із ними ми приносимо до цього меморіалу камінці. Квіти вʼянуть, а камінь залишається назавжди. Ці маленькі камінці в наших руках — це символ вічності, символ того, що імена розстріляних переяславців не розчиняться в часі. Це знак нашої глибокої шани та обіцянка: ми памʼятаємо. Памʼятаємо кожну дитину, кожну матір, кожного батька», – підсумувала ведуча, запросивши всіх присутніх покласти квіти та камінці памʼяті до підніжжя памʼятника на Братській могилі.
