Переяславська письменниця Римма Товкайло презентувала в публічній бібліотеці перевидання своєї книги «Простір прихованого. Нотатки з військового шпиталю» видавництва «Український пріоритет», повідомляє Proslav.
Поряд із роздумами авторки основу книги складають розповіді про пережите на війні бійців АТО, які проходили реабілітацію у Циблівському військовому госпіталі. Їхні спогади письменниця записала у січні 2017-го. Того ж року побачило світ перше видання книги.
Бійці розповідали Риммі Товкайло про себе, про свою службу в армії, про війну на Донбасі, зокрема й таке, про що до того нікому не розповідали. А вона прагнула передати їхній душевний стан, розповісти про їхній світ – «світ високої Духовності і Культури, Краси, Любові, який протистоїть бездушному й жорстокому «русскому міру».
«Існує думка, що душевні рани загоюються, якщо їх не чіпати. Неправда, від спогадів нікуди не дітись. Спогади відступають, завмирають, а потім з’являються за найбільш непередбачуваних, подекуди вкрай несприятливих для цього обставин», – пише Римма Товкайло.
Друге видання вийшло тиражем усього 40 примірників перед самим початком повномасштабного вторгнення. Нині презентували третє – у твердій палітурці, видане зовсім нещодавно за підтримки Григорія Яреми, Сергія Доброскока та Андрія Біліченка.
– Перевидана книга доповнена однією розповіддю Тараса Безкровного – воїна з восьмої полтавської роти, який побував у Іловайську. Після презентації першого видання, яку провели у шпиталі, він підійшов і сказав: «Запишіть те, що я хочу розповісти». Книжка жива тоді, коли люди продовжують її своїми думками та спогадами, – сказала авторка.
Зі спогадів Тараса Безкровного:
«Я хочу, щоб люди знали про нашу роту. Ми перші побачили русскіх на нашій території. Перші після Іловайського котла попали туди. Не знаю, чого тепер так наполягають: вас там не було. Може, ми бачили щось таке, чого не повинні були бачити, чого нам не дають розказати…»
Римма Товкайло зазначила, що Тарас – останній, з ким вона спілкувалася серед героїв своєї книги:
– Він і зараз там, на фронті. У серпні, перед Днем Незалежності, я йому зателефонувала, встигла повідомити, що виходить книга з його розповіддю. Йому зараз не до того… Про одного воїна знаю, що вже його немає – Юрій Мігащук загинув 30 грудня 2022 року…
Під час імпрези учні другої гімназії читали уривки задокументованих солдатських спогадів із книги. Письменниця відзначила, що діти озвучують уривки про страшні події війни особливо і викликають непрості відчуття. Втім книгу цілком можна назвати дитячою, бо вона наповнена щирістю і силою духу відважних захисників Батьківщини. А їхні думки, почуття, переконання, життєві принципи наштовхують до роздумів.
«Що особливо вражає мене у розповідях бійців, так це їхнє вміння думати не про себе. Їм притаманна повага один до одного, вірність, відданість. Дух побратимства, який народжується в умовах смертельної небезпеки, освячує їхні взаємини особливим теплом, зв’язує нерозривними узами. Як на мене, це одна з причин непереможності українського війська», – написала Римма Товкайло у своїй книзі.
Особливу увагу письменниця приділила обкладинці. Її першу версію створила художниця Беата Куркуль – литовка за національністю, яка живе в Україні. Дизайн обкладинки перевиданої книги дещо змінили, однак закладений у ній зміст лишився той самий.
– Темний колір означає ніч, крізь яку прояснилися синій і жовтий кольори. І чим більше воїн розмірковує про долю України, темрява розсіюється і з’являється світло. «Паморозь» в куточку – це замерзла шибка маршрутки, якою я взимку добиралася до шпиталю з Переяслава. Вона асоціювалася у мене з душею воїна. Від побачених жахів вона замерзла, і немов сховалася в броню. Але під час спілкування крига тане. Пташки – це звістки з фронту або, можливо, душі загиблих. На обкладинці третього видання солдат вже не один, поряд із ним дитина. Можливо, боєць розповідає свою історію дитині. А може, це його душа – тендітна душа кремезного воїна.
Книгу «Простір прихованого. Нотатки з військового шпиталю» можна знайти у бібліотеках Переяславської громади.
