У Переяславі попрощалися з загиблим на війні 44-річним захисником Костянтином Палатним, повідомляє Proslav.
Костянтин Палатний народився 11 червня 1979 року в Переяславі. Був призваний на військову службу 30 травня 2023 року. Служив стрільцем третього стрілецького відділення третього стрілецького взводу першої стрілецької роти першого стрілецького батальйону, повідомили у першому відділі Бориспільського РТЦК та СП.
Воїн загинув 18 вересня під час виконання бойового завдання в районі селища Опитне Донецької області в результаті артилерійського обстрілу.
Помолитися за свого захисника та провести його в останню дорогу прийшли рідні, знайомі, військовослужбовці, представники влади та жителі міста. Чин похорону здійснили в Успенському соборі. Востаннє військові почесті Костянтину Палатному віддали на Заальтицькому цвинтері.
Щирі співчуття матері, брату та близьким загиблого висловив голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
– Наша Алея Героїв, на жаль, поповнилася ще одним захисником, який віддав найдорожче – своє життя за свободу та незалежність України. Він тепер один із тих воїнів-янголів, які спочивають в нашій громаді і ми завжди будемо пам’ятати їхній подвиг. Щодня ми отримуємо страшні звістки, в Україні загинули сотні тисяч людей. Але півтора року над нашою громадою чисте спокійне небо. Я хочу, щоб кожен із вас завжди пам’ятав, завдяки кому все це, щоб кожен, проходячи біля могили чи біля Алеї Слави, зупинився і віддав їм шану.
До присутніх звернувся старший офіцер відділення рекрутингу та комплектування І відділення Бориспільського РТЦК та СП, капітан Андрій Загнойко:
– Ми живемо у важкі часи, коли сам факт існування української нації під загрозою. Костянтин, як і кожен чоловік-українець, постав перед вибором: зректися свого громадянства і тікати або вчинити як справжній чоловік. І він вчинив так, як мусив – взяв до рук зброю і став на захист Батьківщини, громади, сім’ї. На жаль, війна забирає найкращих із нас. Цією страшною ціною нам дається незалежність, право бути українцями, говорити українською, бути вільними людьми вільної країни. Ми маємо це пам’ятати і дякувати. Дякувати, зустрічаючи матір і згадуючи його.
Згорьована мати розповіла, що коли Костянтину вручили повістку, він відразу пішов до військкомату і пройшов медкомісію:
– В нього була одна нирка, і остеохондроз, і хто зна скільки хвороб, він міг не піти, але пішов. Дивлюся на телефон і все здається, що от-от він подзвонить.
Брат Вадим згадує Костянтина добрим чоловіком, який любив життя:
– Він працював у Польщі, у Чехії, і тут на будівництві, а в Україну повернувся у січні, просто перед початком війни. Востаннє він мені зателефонував за чотири години до смерті. Попрощався. Там уже було дуже страшно. Перед цим він три дні був на «нулі», поряд у окоп попав снаряд і хлопці загинули. Сказав тоді: «А нас Бог милував». Не милував…
Офіцер Володимир Мамітько вручив рідним державний прапор, який почесна варта зняла з домовини. На честь Героя небо пронизав трикратний стрілецький салют. Тепер він – навічно з небесною вартою.
Переяслав знову в жалобі: на війні загинув воїн-земляк Володимир Кочин.