Жителі села Ташань підкорюють соцмережу TikTok. Бабусі та дідусі згадують свою молодість, співають народні пісні, танцюють, діляться національними рецептами. Відео зберігачів українських традицій збирають мільйони переглядів та гроші на Збройні Сили, розповідає Proslav.
Вечорниці як у юності
Вже пів року щонеділі у селі Ташань місцеві жителі поважного віку одягаються у вишиванки, готують найсмачніші українські страви і збираються гуртом на вечорниці. Як колись, у юності.
Старенькі щиро сміються і плачуть від теплих споминів. Через усе життя вони пронесли людську мудрість, але їхні очі випромінюють молодість душі.
@viktoriamaykovska Дівчатка наша гордість
♬ оригінальний звук – viktoriamaykovska
Позитивна енергетика та мелодійність народних пісень у їхньому виконанні створюють незабутню атмосферу. Багато в чому це ще й завдяки простору, в якому вони збираються: українська хата, білесенька піч, на стінах – образи святих і рушники, рушники, рушники…
Прямі трансляції та відеозаписи цих теплих зустрічей у своїх соцмережах публікує Вікторія Майковська. Це за її ініціативи ташанці згуртувалися і відродили давню українську традицію вечорниць.
Любов до українських звичаїв привила бабуся
Пані Вікторія виросла в селі Шняківка на Чернігівщині. Згадує, що в дитинстві вона проводила дуже багато часу біля своєї бабусі. Ганна Степанівна Улько була носійкою автентичних традицій і старовинних пісень.
– Для кожної дитини бабуся – це одна з найдорожчих людей. Ні з чим не зрівняється душевне тепло бабуні, яка щаслива просто від того, що бачить своє внучатко. Бабуся Ганна була унікальною. Переживши Голодомор, Другу світову війну, вона не втратила здатності радіти життю. Все її життя супроводжувала пісня. Бабуся мала чарівний голос і казала: «Нема нічого кращого за те, коли дівчата у стрічках йдуть на вечорниці». Разом з тим багато розповідала про війну і голод. Скільки всього вона розказувала!.. Але ж коли ми діти, нам не хочеться слухати про біль і страждання. Мій дідусь, Петро Трохимович Лисенко, був єдиним парубком у селі, який повернувся з війни. І вибрав собі в дружини мою бабусю. Вона була чудовою жінкою, – згадує Вікторія Майковська.
Двадцять років тому Ганна Степанівна пішла з життя, та передала онуці у спадок безкрайню любов до всього українського – культури, звичаїв, творчості.
Столітня хатинка баби Рози
Коли родичі пані Вікторії переїхали до села Ташань і вона вперше відвідала цей мальовничий край, закохалася в нього з першого погляду. Про його історію жінці багато розповідав місцевий краєзнавець Юрій Коржов. Сама вона живе у Києві, має власний бізнес, однак вирішила придбати у Ташані будинок.
Досліджуючи куточки села, жінка побачила стареньку занедбану хатинку. Місцеві розповіли, що там колись жила баба Роза, а хату для неї побудував батько на початку 20-х років минулого століття.
– Коли я увійшла в хату, перша моя думка була: як тут приємно пахне. Це при тому, що їй більше ста років! Моє серце стискалося: я подумала, що якщо помре ця хатинка, з нею помре і та автентичність, та справжність, яку бережуть її глиняні побілені стіни. Я не хотіла цього допустити, не могла її покинути. І вирішила купити ту хату. Прибрала чагарники, привела до ладу обійстя. Хату я відреставрувала, але намагалася, наскільки це можливо, залишити все як було. Всередині прикрасила рушниками. А в дворі росте стара-стара груша, яка досі щедро родить!
@viktoriamaykovska ♬ оригінальний звук – viktoriamaykovska
Пані Вікторія каже, що коли почалася повномасштабна війна, перші місяці вона, як і більшість людей, відчувала розгубленість. А потім – тверду рішучість і жагу захистити, зберегти надбання нашої культурної спадщини, яку так прагнуть знищити окупанти.
– Багато років я колекціонувала різні рушники і мені захотілося показати їх людям у всій красі. Якби могла, усьому б світу показала, що ми – українці, що в нас найбагатша, найпрекрасніша культура, – ділиться пані Вікторія. – Я розгорнула у хатинці своєрідну виставку. Люди почали цікавитися, приходили подивитися.
«Смерть відміняється, я йду на вечорниці!»
Якось у вересні минулого року туди завітала 86-річна жителька Ташані Ніна Орлюк. Розговорилися: як колись люди в селі працювали, як відпочивали.
– Ніна Павлівна почала розповідати, як вони ходили на вечорниці. Ми з нею не могли розійтися! У мене виникла ідея. Кажу: «Запросіть-но своїх подруг і давайте посидимо, поговоримо». Напекли пиріжків. Коли зібралися, мене до глибини душі зворушило, як вони між собою спілкуються – люди, які знайомі ледь не все життя, кажуть одне одному: «моя дорогесенька», «моя голубонька», «моя дівчинка». Чужі люди ставляться одне до одного як до найрідніших! Ці бабусі пережили складні часи і попри свій вік зберегли ніжність, добро, любов і дружбу.
Так і почали зустрічатися щонеділі. До холодів збиралися у відреставрованій хатинці, а на зиму пані Вікторія «перенесла» вечорниці просто до своєї оселі. Свій дім вона також облаштувала в українському стилі. Каже, що зазвичай приходять близько 20-30 людей, але бувало й пів сотні.
– Для ще більшої атмосферності я запропонувала одягатися на вечорниці в національне вбрання. Бабусі почали згадувати, де материна сорочка, корсет, спідниця. Одна жінка розказала мені, що розплакалася, коли відкрила скриню й витягла материну вишиванку. А тепер одягає її на вечорниці.
Пані Вікторія розповіла ще одну історію, яка пройняла її:
– Одного разу завітала до нас старесенька бабуся. Вірі Карпівні 89 років! Коли вона побачила своїх ровесниць, з якими колись дівувала, у корсетах і спідницях, пішла додому і сказала рідним: «Діставайте з шифонєра те, що я наготовила собі на смерть! Смерть відміняється, я йду на вечорниці!»
@viktoriamaykovska Друга частина
♬ оригінальний звук – viktoriamaykovska
Допомогли військовим купити автомобіль
Старовинні пісні, жартівливі історії, спогади про дівування й парубкування, приготування національних страв пані Вікторія почала знімати на відео і публікувати в соцмережах. За її сторінкою спостерігають майже 35 тисяч підписників. Відеоролики набирають сотні тисяч, а деякі навіть мільйон переглядів! Бабусі й дідусі не бояться направленої на них камери, навпаки – відчувають, що потрібні людям, що надихають інших цінувати кожен момент.
– Пані Галина переїхала з Ташані у Стовп’яги коли вийшла заміж і багато років не бачилася зі своїми подругами. Її онуки побачили наші вечорниці у ТікТоку і вона приїхала до нас!, – розповідає Вікторія Майковська.
Взимку пані Вікторія дізналася, що бійцям 130 батальйону ТрО підрозділу «Шведи» потрібен автомобіль, на придбання якого не вистачає 70 тисяч гривень.
– Я розповіла про це на наших вечорницях, ми почали думати, як допомогти. Мої доньки Аня і Ангеліна допомогли мені відкрити збір на «Монобанку». Опублікувала інформацію про збір у наших соцмережах і за один день зібрали 20 680 гривень! Частину коштів я передала особисто від себе. Хлопці були дуже вдячні за допомогу, підписали для нас прапор, подарували шеврони.
На тому ташанці не зупинилися. Наступної неділі зібрали ще 22 тисячі, а потім ще 17 тисяч гривень! Кошти спрямували на придбання двох дронів, двох батарей до дронів і приладу нічного бачення. Обладнання вже відправили на передову, зазначає пані Вікторія.
– Я хочу зауважити, що ці прості люди, які живуть на одну лише пенсію, переживають і допомагають як можуть. Семирічний Павло, онук місцевої жительки Надії Вакуленко, збирає гроші на свою мрію – подорож. Але дитина вирішила пожертвувати частиною коштів і принесла 1 250 гривень. Хлопці передали для нього шеврон, він був дуже радий.
Днями бійці підрозділу «Шведи» опублікували відеозвернення зі словами подяки – автомобіль вже служить їм на фронті.
А старенькі жителі Ташані продовжують гуртуватися. Згадують полеглих Героїв – у світлиці навіть висить портрет загиблого воїна-земляка Віталія Краснюка, на честь якого у Ташані створили громадську організацію. Співають, розмовляють. Їхні чисті голоси немов переносять через століття у минуле, нагадують дитинство і бабусине тепло. Вони – подвижники збереження споконвічних українських традицій, вони єднають покоління.
Підтримати збір Вікторії Майковської та жителів Ташані на потреби Збройних Сил можна за номером картки: 5375411216913314 або за посиланням.