Під час виконання бойового завдання військовослужбовець Андрій Роман потрапив у російський полон, але зумів вибратися від ворогів. Крім того забрав з собою телефон ворожого офіцера, в якому містилася важлива інформація для ЗСУ. Момент його звільнення зафіксував дрон, а після повернення бійцю вручили відзнаку «Золотий Хрест». Свою дивовижну історію він розповів Proslav.
39-річний житель Борисполя Андрій Роман на початку повномасштабного вторгнення долучився до лав 137-го батальйону територіальної оборони. Бойовий підрозділ охороняв Бориспільський район, тримав оборону Київщини, а згодом і брав активну участь у бойових діях проти російських окупантів на сході України.
Восени 2023 року Андрій у складі батальйону вирушив на Авдіївський напрямок у Донецькій області. Там бійців прикомандирували до 93-ї механізованої бригади. В один з листопадових днів військового відрядили на позиції – це був його перший вихід.
– З собою в мене був рюкзак з найнеобхіднішим: автомат, гранатомет, боєкомплект, харчі й вода – а загалом заважив кілограмів на 10. Йдеш, а ноги аж вгрузають. Заходили ми вночі. Коли починався артобстріл, ховалися у заздалегідь підготовлені ями, а якщо на якомусь відрізку шляху не було таких «укриттів», то йшли, не зупиняючись. Дорогою до нас з побратимом підійшов солдат і попросив дотягнути пораненого бійця до пункту евакуації – звісно, ми пішли на допомогу. Коли вже доходили до спостережного пункту, почався такий обстріл, що я подумав: це, мабуть, мій крайній вихід. Стріляли з усього. Міни лягали в метрі від мене, – згадує Андрій.
Через три доби на позиціях, в окопі, з якого через постійні обстріли не вийти ні на хвилину, Андрія відправили на евакуацію поранених.
– Була десь дев’ята ранку. Прийшов старший, сказав, що треба йти допомогти пораненим. Я зібрав рюкзак, до нас прийшли ще двоє солдатів. Посиділи з пів години, перехрестилися і побігли. Як пізніше виявилося, я мав з ними піти. Старший тоді спитав: «Чого ж ти не пішов з ними?» Так не було команди, кажу. Він показав напрям і сказав іти по стежці, а там, каже, вони тебе зустрінуть. Я взяв автомат, броню, аптечку, каску і пішов.
Тільки відійшов трохи – почався артобстріл. Вертатися нема сенсу, бо там треба допомога раненим. Я вирішив йти далі. Набрав помірний темп і рухаюся. Але наші мене не зустріли, бо сховалися від обстрілу. Вже пізніше вони сказали, що бачили мене, але через звуки вибухів я не почув, що вони мене гукали і пройшов повз.
Так я дійшов до кущів, за якими побачив кількох людей. Чую: «Ложись». Думаю, положення в мене не вигідне: я на стежці, вони в кущах і їх очевидно більше. Я ліг. Кажуть: «Бросай автомат». Коли вони вийшли – їх було четверо чи п’ятеро, я побачив на їхніх рукавах червоні стрічки і переконався, що це росіяни.
Вони забрали автомат, зняли з мене броню, каску, затягли в кущі. Тут над нами пролітає наш дрон-камікадзе – відбивать свого «побратима». Ну, вони замочили цього дрона, дрон загинув смертю хоробрих.
«Треба зав’язати йому руки», – говорять вони між собою. В ту секунду, коли лежав обличчям у грязюку, в мене перед очима пробігло все життя. Блін, думаю, хотів з’їздить у відпустку, дітей побачити, жінку, а тепер хто зна, чи побачу їх колись та й чи житиму взагалі.
Зав’язали мені руки і я відчуваю, що в мене ліва рука вислизає. Хай буде, думаю, може десь згодиться. Старший серед них сказав вставати, але я не міг. Тоді він мене підняв і вивів на ту дорогу, якою я до них прийшов і відправив далі. Сам пішов за мною. Коли я оглянувся, побачив, що він трохи відстає. «Йди, – каже, – тебе там зустрінуть». Я починаю рухатися швидше, в один момент звільняю руку і розумію, що це шанс, якого більше не буде...
Продовження інтерв’ю з Андрієм дивіться в нашому відеосюжеті.
Зазначимо, що близькі військовослужбовця Андрія Романа створили онлайн петицію про присвоєння йому почесного звання «Герой України» за доблесний вчинок – втечу з ворожого полону та закликають підтримати її голосом.
Нагадаємо, Анатолія Баргилевича призначили новим начальником Генштабу ЗСУ: що відомо про генерал-майора.
