Семикілометрова дистанція між “Дубовим гаєм” та парком “Райдуга” в Запоріжжі цього року стала не просто маршрутом спортивного забігу. 10 травня, напередодні Дня матері, десятки мешканців міста об’єдналися у символічному пробігу, щоб нагадати про військовополонених – передусім захисників маріупольської “Азовсталі”, які досі перебувають у неволі. Подія набула особливого змісту, адже серед учасників – матері полонених, люди, які щодня живуть очікуванням
Цей забіг організували запорізькі волонтери на підтримку українських воїнів, які потрапили у полон і опинилися за ґратами ворожих тюрем. Спортивний захід присвятили матерям всіх військовополонених – жінкам, чиї діти далеко від дому, тим, хто щодня чекає на хоча б натяки на звістки про їхню долю.
Не всі учасниці готувалися до дистанції заздалегідь – для декого це був виклик. Проте навіть стан здоров’я чи відсутність тренувань не стали на заваді. Важливо було пройти чи пробігти маршрут – крок за кроком, думкою поруч із тими, хто вже кілька років позбавлений волі. Деякі матері не мають жодного офіційного підтвердження, що їхні сини та дочки живі, – лише уривчасту інформацію від інших військових, яких вже звільнили з російського полону. Але джерелом сили стала віра у повернення дітей з полону і підтримка з боку громади.
У заході взяв участь колишній полонений, що повернувся з неволі під час одного з обмінів. Його присутність – це своєрідний символ надії, що й інші бранці повернуться. Він не приховував: його фізичний стан вже не той, яким був до полону, але якщо виявився здатним вижити в полоні, здатний і подолати семикілометровий маршрут пробігу – так само, як і країна здолає шлях до перемоги.
Були й інші учасники – ті, кого долі полонених торкнулися особисто. Хтось біг за полоненого однокласника, хтось – за вчителя, хтось – на знак солідарності із родичами полонених. Учасники поділяють думку: подібні ініціативи – не лише спосіб підтримки родин полонених, а й нагадування для суспільства та влади про тих, хто досі чекає на повернення.
Попри невелику масштабність, забіг запам’ятався щирістю і напруженим емоційним фоном. Він виявився не звичайною спортивною подією – радше проявами незламності і надії.
З кожною такою акцією зростає усвідомлення: повернення полонених – не лише справа держави, а й відповідальність суспільства. І кожен крок у забігу – це наче тихий, але впертий голос, який не дає забути. Той випадок, коли навіть просте фізичне зусилля набуває глибокого символізму. Бо за кожним метром дистанції стоїть одна спільна мрія – щоб усі діти повернулися додому.
Варто зазначити, що акції на підтримку військовополонених у Запоріжжі у тому чи іншому форматі відбуваються щотижня. І відбуватимуться, поки всі українські бранці не повернуться з неволі, запевняють організатори.
