Сьогодні, 4 червня, у День вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії рф проти України, у Переяславі відбулася всеукраїнська акція «Голоси дітей». У парку Тараса Шевченка містяни прикріпили на дерева паперових янголів та маленькі дзвіночки – як символ дитячих голосів, що більше ніколи не лунатимуть, передає Proslav.

На початку заходу ведуча Влада Черненко навела болючі підрахунки дитячих жертв, підкресливши: агресор вбиває не лише зброєю, а й здійснюючи спланований геноцид.
– За офіційними даними державного порталу «Діти війни», російська агресія забрала життя 705 українських дітей. Понад 2500 малюків та підлітків отримали поранення різного ступеня тяжкості. Найбільше маленьких українців постраждало на Донеччині, Харківщині, Дніпропетровщині, Херсонщині та в нашій рідній Київській області. Проте ми розуміємо: ці цифри – лише те, що вдалося офіційно підтвердити. Справжній масштаб трагедії в окупованих містах нам ще належить дізнатися. Задокументовано депортацію понад 20 тисяч дітей, яких незаконно вивезли до росії, розлучили з батьками та намагаються перевиховати, стираючи їхню ідентичність, – зазначила ведуча.


Вона наголосила, що кожна цифра в сухих статистичних даних означає чиєсь обірване життя, назавжди втрачений всесвіт.
– Світ дитини мав би звучати сміхом, тупотінням маленьких ніжок і голосним «Мамо!». Натомість ворог змусив українських дітей засинати під звуки вибухів, а багатьох із них – забрав на небо, перетворивши на янголів.


Пам’ять загиблих малентких українців вшанували хвилиною мовчання, а настоятель Вознесенського храму отець Михайло звершив панахиду. У своїй промові він сказав:
– Символічно, що на дитячому майданчику біля парку зараз немає жодної дитини. Ми не чуємо дитячого сміху. Ворог, не маючи сили знищити нас повністю, намагається зробити дуже боляче – відняти найцінніше, щоб принести біль і сльози. А найвищою ціною для нашого суспільства є загибель українських діточок.
Серед нас, дорослих, є ті, хто має одну дитину, двоє, троє чи четверо. Але, по суті, немає людей, для яких діти були б чужими. Тут стоять викладачі, і ви знаєте, що є багато людей без власних біологічних дітей, але з якою любов’ю та бажанням вони спілкуються з іншими дітками! Думаю, багато педагогів мене зрозуміють. Ця любов – надприродна, це Бог дає такий талант і можливість любити дітей.
Звісно, є люди, для яких чужий біль – це просто сухі цифри, щось дуже далеке. Але в день пам’яті такої страшної втрати ми не можемо залишити наше серце без болю і сліз. Сліз за дітками, які були покалічені, які втратили домівки, сім’ї, батьків і власне життя. Нехай Господь почує нашу сьогоднішню молитву в цьому дружньому, щирому колі та прийме їхні світлі душі.


До учасників акції звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко, згадавши перші дні повномасштабного вторгнення та жахи окупації на Київщині:
– 24 лютого ми побачили страшну силу зброї, яка прилетіла на нашу землю з однією метою – знищити нас. Тоді ми почули не просто голоси, а великий плач родин і сльози матерів, які втрачали найдорожче. Ми вперше дізналися про звірства в Ірпені, Бучі, Гостомелі, Бородянці. Біля зруйнованих будинків з’явилися гори квітів та іграшок. І за кожною такою іграшкою – вбита дитина. Це не люди, це нелюди, які підняли руку на майбутнє нашої країни. Сьогодні на нас, дорослих, лежить обов’язок підтримувати родини, які втратили синів і доньок, та піклуватися про дітей, що залишилися сиротами. Ми благаємо Бога про захист і віримо, що наші воїни повернуться з поля бою живими – бо на них чекають діти.

Наприкінці заходу присутні долучилися до символічної дії: залишили на гілках дерев фігурки янголів, що нагадують про душі загиблих, та дзвіночки, чий кришталевий передзвін вічно звучатиме в серцях українців.




– Кожна дитина, яка пішла від нас у це сонячне небо, залишила свій недомальований малюнок і нездійснену мрію. Тепер наш обов’язок – прожити це життя за них, долюбити цей край за них, – підсумувала Влада Черненко. – Ми не можемо їх повернути, але можемо зробити так, щоб жодне ім’я не зникло в пітьмі. Вони житимуть у кожному новому світанку, який наші Збройні Сили вигризають у цієї темряви. Бережіть одне одного й обійміть сьогодні своїх дітей так міцно, як тільки можете.


