У невимовній скорботі та сльозах село Вовчків і вся Переяславська громада проводжали в останню дорогу свого земляка Сергія Меля, молодого Героя, який віддав життя за незалежність України. Не дочекався тата маленький Ромчик. Цього дня, 27 березня, Сергій обіцяв приїхати додому на день народження сина. А повернувся назавжди, «на щиті»…
Попрощатися з Героєм до подвір’я батьківської хати прийшло ледь не все село, мешканці Переяслава та сусідніх сіл. Усі плакали. Сергій був чудовою людиною, надійним другом, люблячим сином, чоловіком, батьком та братом. Для всіх він був світлим, щирим, усміхненим хлопцем. Йому навіки 32 роки…
У розпачі мати полеглого захисника Надія Андріївна. Лише півтора року тому на Донеччині через зупинку серця помер її чоловік, Сергій Іванович. Батько й син пішли захищати Батьківщину добровольцями у перший день повномасштабного вторгнення. Після смерті чоловіка серце розривалося від болю, але загибель сина відібрала в неї частину серця назавжди…
«Я батька самого не відпущу, я за ним піду»
Сергій Сергійович Мель народився 3 грудня 1992 року в Поліському Київської області. Коли йому було три роки, родина переїхала до Переяслава. Навчався у сьомій школі, здобув фах електрика у професійно-технічному училищі. Далі проходив строкову службу в бригаді тактичної авіації у Василькові. Мати згадує: син марив армією, оббивав пороги військкомату, аби швидше піти служити.
Згодом він одружився з коханою Іриною, а у 2019 році в них народився син – Роман Сергійович, на честь старшого брата. У мирному житті Сергій-старший та Сергій-молодший працювали на фермерському господарстві «Геркулес». Але 24 лютого 2022 року батько та син прийняли рішення – разом іти захищати країну від ворожої навали.
– Вони сказали, що їдуть на роботу, а самі пішли до військкомату, – зітхає мати. – Я вмовляла чоловіка: «Ти вже в такому віці!», а він відповів: «Я піду, в мене троє онуків ростуть». Син сказав: «Я батька самого не відпущу, я за ним піду». У них був один характер – якщо вирішили щось, з ними не можна було сперечатися…
Вони служили в одному підрозділі – у 137-му батальйоні ТрО Бориспільського району. 4 жовтня 2023 року Сергій Іванович помер у зоні бойових дій на Донеччині. Сергій продовжив нести службу. На перші роковини смерті батька приїхав додому, але побув менше доби. «Мені треба до побратимів», – сказав. То був останній його приїзд.
Хотів приїхати на день народження сина
– У понеділок (24 березня – ред.) ми з ним розмовляли востаннє, – каже мама воїна. – Він дуже хотів приїхати на день народження синочка, 27 березня йому шість років… Три роки тата майже й не бачив. Сергій планував цього року вступити до нашого університету, здобути вищу освіту. Не збулося…
Сергій Сергійович Мель служив головним сержантом роти вогневої підтримки військової частини. Життя бійця обірвалося 24 березня 2025 року внаслідок ворожого ракетного удару біля Надеждівки на Херсонщині…
Дружина та мати відчували біду. Сергій завжди знаходив можливість подати знак, надіслати хоч коротке повідомлення, але того вечора зв’язок обірвався назавжди.
– Він нещодавно переніс контузію, лежав у шпиталі, – крізь сльози згадує Надія Андріївна. – Я переживала, що йому ще може бути зле. А він так рвався до побратимів, він постійно казав, що йому треба до хлопців, що його чекають…
У день, коли 27-річній Ірині принесли найстрашнішу звістку про загибель її коханого чоловіка, у маленького Ромчика було свято в дитячому садочку. Зібравши всі сили, жінка була поруч із сином. Пізніше йому пояснили, що татка більше немає. «На небі тепер дві зірочки – дідусь і тато?», – запитав хлопчик…
Поховали біля батька-воїна
Тепер два Романи Сергійовичі – онук і старший син – головна опора для Надії Андріївни, а внучки Соломійка й Катруся – найбільша втіха.
– Мої сини врятували мене після смерті чоловіка… Завжди піклувалися про мене, оберігали. А тепер вони там удвох, – плаче мама.
Побратими захисника говорять – Україна втратила одного з найкращих Синів. Сергій був високим, кремезним, мужнім хлопцем, з яким не страшно було йти у бій. Але водночас – дуже добрим та щирим, чуйним, веселим, благородним, завжди готовим допомогти. Він любив Батьківщину, був патріотом та вірним військовій присязі до останньої хвилини життя.
Від батьківської хати траурна процесія рушила велелюдною пішою ходою. Обабіч дороги люди стояли навколішки, віддаючи останню шану своєму Герою. Учні Вовчківської гімназії схилилися на коліна, тримаючи державний прапор. У Храмі на честь святої Параскеви П’ятниці рідні, друзі, сусіди, брати по зброї, представники влади та духовенства молилися за упокій душі невинно убитого воїна. Богослужіння очолив отець Михайло.
Зі словами співчуття до рідних захисника звернулася Оксана Степаненко, заступниця міського голови Переяслава:
– Сонячна й тепла вдача була у Сергія – як сьогоднішній день. Страшна втрата зібрала сьогодні рідних, знайомих, колег, односельців, щоб провести в останню путь Сергія Сергійовича. Пригадаймо подвиг Героя, подякуємо за його самопожертву. Попросимо в Бога сили, витримки, мужності мамі, дружині, синочку перенести це тяжке горе. Спільно з усією громадою я висловлюю щирі співчуття рідним і близьким загиблого воїна.
Представник Добровольчого формування територіальної громади №2 Олександр Молоткін сказав:
– У 1992 році народилася й моя дитина. Не могли ми уявити, в яке пекло підуть наші діти, не для цього ми їх народжували й виховували. Але в наш дім прийшла чорна біда, яка вирішила чомусь, що нам немає місця на рідній землі. І вже 24 лютого Сергій разом з батьком, маючи потужну козацьку натуру, пішли відстоювати нашу свободу. Півтора року тому не стало батька, тепер страшне кацапське залізяччя забрало нашого Сергія. Він віддав за мир в Україні найцінніше – своє життя. Сергій завжди буде жити в наших серцях, у пам’яті кожного громадянина.
Сергія Сергійовича Меля поховали з військовими почестями на кладовищі села Вовчків, поряд з могилою батька.
Нагадаємо, 23 березня на Переяславщину назавжди повернувся Герой Андрій Кузьменко: більше року рідні вірили, що він живий.