Жорстока війна продовжує забирати життя найдостойніших. У Переяславській громаді сьогодні, 3 липня, – день жалоби. Краяни попрощалася зі ще одним полеглим за незалежність України земляком – 33-річним Олексієм Рибкою, повідомляє Proslav.
Життя мужнього захисника обірвалося 26 червня. Командир відділення десантно штурмового взводу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади загинув під час виконання бойового завдання, потрапивши під ворожий мінометний обстріл в районі міста Торецьк Бахмутського району Донецької області.
Прощальна церемонія розпочалася біля родинного помешкання Героя на вулиці Ярмарковій у Переяславі, де минуло його дитинство. Олексій Рибка народився 22 вересня 1990 року. Навчався у міській школі №3.
Подруги юності Вікторія та Ірина згадують Олексія веселим, дружелюбним, завжди усміхненим, привітним хлопцем. «Він був душею компанії. Всі знали: якщо прийде Льоша – нудно нікому не буде», – сумно усміхаючись крізь сльози, кажуть дівчата.
Батьки Олексія давно розлучені, тому він жив з мамою Вікторією, однак особливо вагомий вклад у виховання хлопчика зробила його бабуся Валентина.
– Він її і любив, і боявся, він же з нею виріс. І бабуся його дуже любила, бо він був золотою дитиною, – каже хрещена мама Олексія Наталія. – Для неї це важкий удар. Не відходить від домовини, виціловує його. Думали, на весіллі гуляти будемо, а не відспівувати…
Останні чотири роки Олексій працював бригадиром на дорожньо-будівельному підприємстві ТОВ «СПЕЦ КОМПЛЕКТ ПОСТАЧ». Тротуар біля «Серця Переяслава» викладений його руками. А ще доріжка уздовж Алеї Героїв. Її облаштовували ще до початку повномасштабної війни. Хіба можна було тоді уявити, що кілька років потому там вишикуються десятки портретів наших загиблих воїнів-земляків? Що серед них буде і Олексій?..
Олексій Рибка був мобілізований 30 січня 2024 року І відділом Бориспільського РТЦК та СП.
– Йому дали повістку, він прийшов і сказав: «Хрещена, я ховаться не буду, я піду», – каже пані Наталія. – Він був такий проворний, спритний – ми всі були впевнені, що він повернеться!
Хоча сам Олексій усвідомлював, куди він іде:
– Перед тим, як піти на війну, він сказав: «Я хочу, щоб Андрій ніс мій портрет. Я просто тобі кажу, хрещена, щоб ти знала».
Андрій Губа – друг Олексія, вони жили по сусідству і товаришували усе свідоме життя:
– У суботу він подзвонив мені по відеозв’язку, сказав: «Андрюх, я тобі скинув фото, понесеш на похороні мій портрет». Я обурився, як він може казати таке. А він передчував…
Тітка Олексія Вікторія розповідає, що вони спілкувалися дуже близько, телефонували одне одному по кілька разів на день. Вона знала, що він пішов на позиції і мав повернутися у четвер. Вранці того дня написала повідомлення, яке він уже ніколи не прочитає. Його серце зупинилося напередодні…
«Малий, як так? Ти радів тому, що став командиром, тобі дали сержанта… Ти любив життя, ти мріяв. Ти знав, що я ображалась, коли ти цілий день не телефонував. Твій дзвінок був найважливішим… у мене дома всі знали , що твій дзвінок найголовніше, а ти з цього сміявся. Коли я питала: «Льоша, що тобі треба?» Ти завжди казав: «Нічого, у мене все є, вишли тільки цигарки і M&M’s». Посилка чекає на пошті, ми тобі відправили», – цей щемливий допис Вікторія опублікувала на своїй сторінці.
Захисника відспівали у Храмі Воскресіння Христового. Віддати останню шану полеглому воїну прийшли його рідні, побратими, друзі, представники місцевої влади та усі небайдужі.
– Олексію було лише 33 роки – це цвіт нашої нації, йому б ще жити і жити, – сказав голова громади Вячеслав Саулко. – Але він, не роздумуючи, узяв до рук зброю, аби захистити свою рідну землю і віддав найдорожче – своє життя. Його подвиг назавжди буде у наших серцях. Низько вклоняюся перед мамою і бабусею – ви виховали Героя.
Капелан 13-го окремого десантно-штурмового батальйону отець Олег у своїй промові зазначив:
– Молоді хлопці виходять на злагодження на місяць і йдуть на штурмові дії. Так не має бути, але часу немає, бо ворог поряд. Це, насправді, дуже важко. Наші діти, наші воїни вмотивовані – вони знають, чого і куди вони йдуть. Йдуть звільняти Богом дану землю від ворога, який ніколи нам не був братом. Гинуть діти, яким 18, 19, 20 років. Я, будучи поміж них, маю можливість усіх побачити на полігоні, коли вони проходять злагодження. Знаєте, вони всі мов намальовані, як ангели. У повсякденному житті все видається інакшим. А там вони як діти – згуртовані мов сім’я. Нам бракує того єднання, братерства, родинного єднання, яке є в них там.
Поховали захисника Олексія Рибку на Ярмарковому кладовищі. Військові почесної варти тричі відсалютували Герою, вшановуючи його подвиг.
Нагадаємо, у Переяславі попрощалися з водієм «швидкої» Дмитром Старковим.
