У Переяславській публічній бібліотеці 22 квітня відбулася зустріч із популярною українською письменницею, авторкою творів, що входять до шкільної програми з літератури, Мариною Павленко, повідомляє Proslav.
Марина Павленко – відома українська письменниця з міста Умань на Черкащині, художниця-ілюстраторка, науковиця, педагогиня, членкиня Національної спілки письменників України.
– Дуже рада вперше побувати у Переяславі. І це, чесно кажучи, великий сором, що раніше ніколи не була в цьому історичному місті. Щиро вдячна пані Тетяні, директорці бібліотеки, яка витягла мене з Умані. І погоду ви підлаштували ідеальну – така прекрасна весна. Історичні стежки, які переплелися у вашому місті… Куди не ступнеш – натрапиш на слід якоїсь знаменитості. Все тут ніби моє: є музей трипільської культури – а в мене ж перша книжка для дітей саме про Трипілля. Є музей бджільництва – я багато про нього читала, коли працювала над тією ж книжкою, – поділилася враженнями письменниця на початку зустрічі.
Навіть у складні часи війни, переконана Марина Павленко, треба знаходити те, що радує й надихає. Вона зачитала присутнім власні поетичні рядки:
«Квітуємо трояндово, квітуємо всупереч,
окопуємося корінням, тримаємося гіллям за ППО,
обплітаємося маскувальними сітками,
опазюряємося колючками,
одронюємося бджолами,
озброюємося чорним гумором сонця
і вибухаємо прекрасним цвітом…
ніхто не знає, скільки це триватиме –
відомо тільки, що закінчиться Перемогою.
Можливо, навіть це триватиме довше, ніж наше життя…
тому не просто виживаємо, а квітуємо».
Твори Марини Павленко вивчають у молодшій і середній школі за новою програмою з української літератури. Це той приклад, коли упорядники навчального матеріалу дослухаються до вподобань самих підлітків. Зокрема, перша частина підліткової серії «Русалонька із 7-В» вже витримала вісім перевидань і включена до Всеукраїнської шкільної програми для 7 класів.
У повісті-казці «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» авторка розповідає про пригоди семикласниці Софійки, яка намагається розгадати зловісну таємницю. У творі прославляється доброта та працелюбність дівчинки, її активна життєва позиція, водночас засуджуються зло й несправедливість. Повість порушує важливі теми – відповідальність за вчинки, перші юнацькі почуття, взаємини в родині, значення пам’яті роду, протиставлення матеріального і духовного. Також у творі яскраво відображена зацікавленість підлітків історією України, зокрема краєзнавчими пошуками, дослідженням архітектурної спадщини та вивченням родоводу.
Популярністю серед юних читачів користуються й інші книги авторки: «Моя класнюча дівчинка», «Домовичок з палітрою», «Щоденник закоханої ідіотки». Секрет такої популярності, ймовірно, у тому, що письменниця говорить із підлітками їхньою мовою – щедро присмаченою сленгом. Її тексти балансують на межі між дитячим і дорослим, смішним і серйозним, реальним і казковим.
«Мені довелось над цим сленгом добряче попрацювати, ціле дослідження з його вивчення провести. Я старалась, щоб сленг не повторювався, щоб він максимально відходив від російського. Адже мені хотілося б, щоб ми творили свій сленг. Я вважаю, що наша мова не лише калинова і солов’їна, вона може бути і картопляною, і кукурудзяною, і автобусною. Може бути такою як в “Кайдашевій сім’ї”, коли ми можемо нашого нападника, нашого кривдника нею так послати, що він не скоро і назад прийде. У цьому і цінність нашої мови. Вона годиться не лише для свят, не лише для свята мови, коли ми її, як незручні підбори взуваємо, побудемо трохи, а потім з полегкістю скидаємо вдома і переходимо на “общєпонятний”. Ні, мова наша універсальна. Вона настільки безмежна, настільки багатогранна! І збіднювати її, відмовляючись від якогось пласту, мені здається, нерозумно», – говорила письменниця у одному з інтерв’ю.
Під час зустрічі Марина Павленко також поділилася міркуваннями щодо того, як заохотити дітей до читання. Насамперед – не панікувати через їхнє захоплення гаджетами.
– Повірте, якби у часи Тараса Шевченка був інтернет, він би той «Заповіт» виклав у всіх тіктоках і інстаграмах разом зі своїми селфі. Автопортретів же чимало написав. Мав би мільйони фоловерів, лайків – і тішився б з того. Якщо нам здається, що книжка тяжча за телефон, то варто ставитися до неї простіше: перегорнув, малюнок подивився, посміявся.
Оповідання письменниці про Василя Симоненка та Павла Тичину із серії «Життя видатних дітей» увійшли до нової програми з української літератури для 6 класу. Вона написала для допитливих мрійників про дитинство п’яти видатних українців: Павла Тичини, Надії Суровцової, Василя Симоненка, Василя Стуса й Ірини Жиленко.
– Життя класиків треба показувати як життя звичайних людей. Мені імпонує підхід, поширений за кордоном – спокійніше ставитися до автора, не ідеалізувати його, не робити з нього мученика і святого, – зазначила Марина Павленко.
Цікаві факти з біографії Марини Павленко
Марина Степанівна Павленко народилася 30 березня 1973 року у селі Старичі Яворівського району Львівської області в родині вчителів. Згодом родина переїхала на Черкащину. Саме завдяки батькові – вчителю української мови та літератури – Марина почала писати перші твори.
З відзнакою закінчила Уманський державний педагогічний інститут імені П. Г. Тичини. Після навчання працювала вчителькою початкових класів Уманської міської гімназії, а з 2000 року – викладачкою кафедри української літератури й українознавства рідного університету.
Кандидатка педагогічних наук, доцентка, авторка численних наукових публікацій, методичних рекомендацій, монографії про П. Тичину, членкиня Національної спілки письменників України.
Авторка поетичних збірок «Бузкові зошити» (1997), «Час-папороть», «Душа осики», численних творів для підлітків, зокрема циклу «Русалонька із 7-В…», книг казок і повістей. Також – талановита художниця, ілюстраторка, зокрема, власних книг.
Нагадаємо, Майстри Переяславської громади представили свої доробки у КОВА на виставці «ART ВЕСНА».
