Зелена неділя, або Трійця, припадає на 50-й день по Великодню. Нині це частина християнського свята Трійці, однак в прадавні, ще дохристиянські часи, це свято існувало як окреме дійство, що тривало цілий тиждень – від «Семика» (четвер на сьомому тижні після Великодня) до «Русальського Великодня» (наступний четвер), розповідає Proslav.
Це свято символізувало перехід від весни до літа, звернення до природи з проханням про щедрий урожай, а також вшанування душ померлих, особливо тих, хто загинув не своєю смертю. Вірили, що в ці дні з’являлися предки, русалки, мавки, які могли нашкодити людям. Історію свята, його традиції та звичаї дослідила старша наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав» Світлана Зубер.
Читайте також: Що означає свято Трійці?
Клечальна субота
Дослідник Михайло Максимович, описуючи сьомий тиждень після Великодня, звертає увагу на четвер – Семик, який особливо вшановували в північній Русі. Клечальна субота вирізнялась вселенською панахидою, прикрашанням (клечанням) церков, дзвіниць, осель і дворів. Дівочі веснянки припинялися саме на цьому тижні. Вчений також наводить перелік рослин, які використовували для клечання, і згадує про важливий елемент Зелених свят – «игорный дуб», якого порівнює зі священними язичницькими деревами, під якими приносили жертви богам.
Захисні трави-обереги
У своїй суті Зелена неділя – це свято предків. Усі обряди були спрямовані на вшанування душ померлих і духів природи, таких як русалки чи мавки. Вони, згідно з народними віруваннями, мали допомагати живим вирощувати врожай. Саме в ці дні цвіте жито, дозрівають перші плоди й городина. Щоб уникнути впливу темних сил, що також могли проникнути у наш світ, люди використовували захисні трави-обереги – явгар, любисток, м’яту, канупер, полин.
Жителі Переяславщини згадують:
«Явгаром застилали, любистком, у хату вносили, м’ята, канупер, полинь шоб була. У нас було в Пидсінному клечання в’язь… у хату вносили голлячки, да колись же були сволоки, да за сволок застромлювали. А тепер уже ж сволоків у нас нема».
Символ свята – «віха»
На Полтавщині на Зелену неділю водили «тополю», на Поліссі – «куста», а на Переяславщині – ставили «віху». Це був, можливо, найвиразніший символ свята – високе дерево, прикрашене травами, квітами, іноді стрічками, рушниками й навіть іконами. Етнологиня Валентина Борисенко назвала віху «антеною між землею і космосом». Віху ставили на кожному кутку села, зазвичай на вигоні. Вона стояла три дні – вірили, що довше не можна, інакше у цьому кутку можуть померти молоді люди.
«У Пидсінному страшни віхи ставили, таке височезне – високу, гарну ставляли віху, тоді кругом неї в’язинням отако обгорожували. Три дні це коло віхи гуль. Хрестик вгорі робили… А як квітки є – до квітками прикрашали. Уночі по дворах, по городах ходили в людей і любисток зрізували… Гармонія, гра, танцюють. Це так молодяж йшла да гуляла, а стари баби до коло воріт гуляли…»
Народні гуляння та гойдалки
На Трійцю також робили гойдалки – їх прив’язували до міцного дуба:
«На Зелену становили велику таку деревину, вряжували, гуляли. На дубі кріпкому ужви робили, гойдалки, ужва називалась».
Цікаво, що в різних селах віху називали по-різному. У Засупоївці – «явір», у Вовчкові – «дуб». А от у селах Трахтемирів, Пекарі, Піщане віхи не ставили зовсім.
Русальський Великдень, або Сухий четвер, завершував Зелені свята. Вважалося, що в цей день не можна турбувати землю, бо буде велика посуха. Натомість рекомендували провітрювати одяг:
«Одежу в Сухий четвер викидали, хоть як, хоть на одну минуту, а треба було викидать одежу».
Купатися на Зелені свята заборонялося. На Поліссі ж проводжали русалок і мавок, які «приходили» на землю в ці дні. Їм залишали пожертви: гарячий хліб, пироги, віночки, стрічки. Люди відвідували кладовища, приносили клечання, варені яйця.
Прикрашання домівок на Зелену неділю
У своїй праці «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина…» Агатангел Кримський наводить яскраві описи святкування Трійці на Черкащині. Хати, подвір’я, церква – усе прикрашали зеленим гіллям.
«Навіть воза вквічають зеленою гилякою, коли доводиться кудись поїхати; а що вагони на залізницях Зеленими святками ходили убрані в клечання, то це вже так: адже вагон – то ніби хата, а кожну хату треба хороше-зелено вквічати».
Гілля ставили навіть у стріху. А всередині хати – пахло любистком, м’ятою, деревієм, чебрецем.
«І закривають стіни до того, шо аж у хаті робиться темно… І кладуть на вікна, шоб пахла по всій хаті. А тоді ше йдуть з косою чи з серпом: косять чи жнуть».
Українці здавна дбайливо зберігали свої традиції, і, попри спроби сусідів змінити нашу етнічну свідомість, ми досі прикрашаємо домівки клечанням, а в деяких селах Переяславщини і нині ставлять святкову віху – символ Зелених свят, нашої культури та зв’язку з природою.
Нагадаємо, на Зелену неділю у Музеї просто неба в Переяславі відбудеться етнозахід.
