30 жовтня у Переяславі на фасаді комунального підприємства ВУЖКГ відкрили меморіальну дошку полеглому на війні Герою Костянтину Боднару. Багато років він віддано працював на благо містян, забезпечуючи комфорт громади, а згодом став на захист України. Вшанувати пам’ять воїна зібралися його рідні, друзі, колеги, представники влади та духовенства, передає Proslav.
Про життєвий шлях та вдачу захисника розповіла ведуча церемонії Влада Черненко. Костянтин Боднар народився не в Переяславі – він приїхав сюди з Києва понад двадцять років тому. Тут створив родину з коханою дружиною Лесею, виростив сина Іллю та став справжнім батьком для доньки Каті.
Читайте також: В Україні працює Єдина ветеранська лінія 1528: як захисникам та їхнім родинам отримати допомогу
У колективі ВУЖКГ про Костянтина В’ячеславовича згадують із неабияким теплом. Він був фахівцем із «золотими руками», здатним оживити найскладніший механізм і розплутати найважчу аварію. Колеги називали його людиною-надійністю: якщо за справу брався Костя – усе було зроблено на совість, а напружену обстановку він завжди вмів розрядити щирим жартом.
17 липня 2024 року чоловік став на захист Батьківщини. Він служив гранатометником механізованого відділення 1-ї окремої танкової Сіверської бригади (в/ч А1815) Сухопутних військ ЗСУ. Через три місяці, у жовтні, зв’язок із ним обірвався.
Для родини потягнулися довгі дев’ятнадцять місяців тиші, відчаю та надії, аж поки не прийшла страшна звістка: 20 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання від ворожого обстрілу в районі населеного пункту Богоявленка на Донеччині воїн загинув.
«Найболючіше те, що Костянтин загинув саме в той день, який мав бути найщасливішим у їхній родині – у день річниці спільного життя з дружиною Лесею. День, який мав бути святом любові та світлих спогадів, став датою його останнього бою», – зазначила ведуча.
Почесне право відкрити меморіальну дошку надали найріднішим людям захисника – дружині Лесі Василівні та сину Іллі.
Чин освячення пам’ятного знака та спільну молитву за упокій душі загиблого воїна провів настоятель храму Святого рівноапостольного князя Володимира Великого ПЦУ, протоієрей Іван Будняк.
«Святе Письмо вчить: немає більшої любові, ніж та, коли хто життя своє покладе за друзів своїх. Костянтин не ховався, він пішов служити всім нам. Ворог може забрати тіло, але ніколи не забере нашу єдність і силу духу. Костянтин показав приклад справжньої християнської любові. І хоча фізично ми розлучені, душевно він завжди залишається з нами», – звернувся до присутніх священнослужитель.
Відтепер на фасаді підприємства розміщено дві меморіальні дошки: ім’я Костянтина Боднара закарбоване поряд із дошкою на честь його полеглого колеги Володимира Кочина.
«Будучи людьми тихої, але такої необхідної праці, вони щодня робили для міста більше, ніж просто виконували обов’язки. У мирному житті на їхніх плечах тримався побут і тепло громади. А коли прийшла війна, ці чоловіки довели, що любов до країни вимірюється готовністю її захищати», – підкреслила Влада Черненко.
Зі словами співчуття до родини та колег звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
«Костянтин давав тепло нашим людям і забезпечував комфорт громади. Страшна війна забирає найкращих, залишаючи сиротами сім’ї. Але уявіть на мить: якби не такі мужні хлопці, де б ми були сьогодні? Родино, ваш чоловік і батько назавжди залишиться Героєм у нашій пам’яті. Наша вдячність тим, хто віддав своє життя заради нашого з вами, житиме вічно».
Своїми спогадами про колегу поділилася начальниця КП ВУЖКГ Тетяна Сущук:
«Ми всі його добре знали. Я й досі ніби бачу його на цих сходах із легкою усмішкою… Костя був надзвичайно позитивним, любив життя і жарти. А коли настав час – без вагань став на захист країни. Сьогодні неможливо усвідомити, що його більше немає. Він віддав найдорожче за нашу можливість жити і працювати. Ці дошки – знак нашого спільного болю і нашого обов’язку пам’ятати страшну ціну свободи. Родино, немає таких слів, які могли б вгамувати цей біль, але знайте: ми поруч. Ми назавжди збережемо пам’ять про Костю».
Наприкінці церемонії присутні поклали до меморіальної дошки живі квіти на знак вічної шани та світлої пам’яті про воїна-земляка.
