Тиждень тому журналісти видання The New York Times завітали до бійців Переяславського ДФТГ, аби на власні очі побачити, як підрозділ протиповітряної оборони у невеличкому українському місті знищує російські безпілотники. Публікацію про переяславських добровольців можна побачити на першій шпальті найвідомішої у світі газети. Proslav публікує повний переклад матеріалу про наших земляків.
У «спекотну ніч», коли Росія намагається подолати протиповітряну оборону Києва, Україна покладається не лише на ракети Patriot, а й на цивільних осіб, які тримають прожектори та старовинну зброю, пише The New York Times.
Констан Мехеут та Дарія Мітюк провели ніч з українським підрозділом протиповітряної оборони на південний схід від столиці.
Одягнені в хакі-комбінезони, українські добровольці відпочивають на бетонній терасі, поки сутінки опускаються на поля навколо. З телефону лунає музика, змішуючись зі сплесками сміху – швидкоплинна легкість перед тим, як їх попередили, що сьогодні буде «спекотна ніч».
Нещодавно ввечері суботи вони були членами одного з багатьох цивільних підрозділів, що охороняли небо над Києвом. Їхнім завданням було збивати російські безпілотники, використовуючи старі кулемети, надані українською армією. Як і щоночі, добровольці – професори університетів, будівельники, продавці – стояли напоготові на своїй базі в місті Переяслав. що за 50 миль на південний схід від Києва, чекаючи сигналу про розгортання.
О 23:35 задзвонив телефон Михайла. Він підняв слухавку, а потім крикнув: «Ходімо!» Погоня розпочалася.
Михайло та ще двоє членів його команди застрибнули в сірий пікап, припаркований біля підніжжя тераси, та помчали вузькими дорогами сільською місцевістю. За кілька хвилин вони зупинилися біля відкритого поля та вискочили. Рухаючись швидко, вони встановили три штативи – два для кулеметів, третій для бінокля нічного бачення та лазера.
Потім Михайло – він, як і інші члени екіпажу в цій статті, попросив називати його лише ім’я з міркувань безпеки, згідно з військовим протоколом, – глянув на планшет, встановлений на капоті пікапа. Його екран замерехтів роєм червоних трикутників, що метушилися картою України в реальному часі; вони показували російські ударні безпілотники за кілька десятків миль від нас.
«Троє прямують до нас», – сказав Михайло, який вдень працює представником профспілки. «Давайте почекаємо».
Поки Росія посилює свої атаки безпілотників на Україну, добровольчі формування, як переяславське, проводять безсонні ночі, намагаючись відбити їх. Під час розгортання бригади минулої суботи Росія запустила рекордні 472 безпілотники по Україні. Цієї п’ятниці Росія випустила понад 400 безпілотників, а також майже 40 крилатих ракет та шість балістичних ракет по містах та селищах по всій країні, що стало одним із найбільших обстрілів війни.
Військові аналітики стверджують, що Росія використовує рої дронів, щоб виснажити протиповітряну оборону України, перш ніж запускати ракети, які набагато важче перехопити.
Росія також покращила свою тактику. Її дрони тепер часто літають високо, за межею досяжності кулеметів, перш ніж пікірувати на цілі на повній швидкості. Дрони постійно змінюють маршрут і містять багато приманок, щоб заплутати українські сили.
У збитті дронів та ракет Україна покладається на розгалужену мережу підрозділів, озброєних усім: від застарілих кулеметів до передових західних систем протиповітряної оборони. Вони також використовують електронні глушителі для порушень роботи навігаційних систем.
Київ, який часто стає об’єктом російських повітряних атак, зберіг міцні позиції частково завдяки екіпажам, що обслуговують потужні американські системи протиповітряної оборони Patriot, здатні перехоплювати керовані ракети.
Але залежність міста від неоплачуваних, легкоозброєних добровольчих бригад для збивання дронів показує, наскільки розтягнута його протиповітряна оборона.
Підрозділ у Переяславі, тихому містечку біля Дніпра з населенням 20 000 осіб, був сформований на початку повномасштабної війни. Софія, колишня журналістка, яка зараз працює на повний робочий день у складі екіпажу ППО, розповіла, що місцеві жителі помітили російські дрони, які низько летіли вздовж річки, щоб уникнути радарів.
«Ми їх побачили, почули та зрозуміли, що нам потрібно щось робити», – сказала Софія. «Все, що нам було потрібно, це зброя та боєприпаси».
Влітку 2023 року вони зібрали команду цивільних добровольців, включаючи жінок, та зв’язалися з українською армією. Військові надіслали їм стару зброю та провели базову підготовку. Все інше – форма, бронежилети, аптечки, пальне, їжа – за власний рахунок.
Протягом останніх двох років вони поєднували денну роботу з виснажливими 12-годинними нічними змінами, ганяючись за дронами. Кофеїн, кажуть вони, став їхнім найнадійнішим союзником.
Олег Ворошиловський, командир підрозділу, пояснив, що протиповітряна оборона Києва структурована у вигляді трьох ліній. Його підрозділ охоплює близько 20 миль найвіддаленішої лінії, маючи завдання завчасно збивати дрони, що наближаються, та попереджати підрозділи ближче до столиці про цілі, що рухаються в їхньому напрямку.
Протягом майже двох років підрозділ покладався на кулемети «Максим» часів Другої світової війни та кілька британських кулеметів, розроблених Чехословаччиною в 1950-х роках, для знищення безпілотників.
«Вони, можливо, старі, але вони ефективні», – сказав пан Ворошиловський, демонструючи зброю на своїй базі, великій будівлі, де збиті російські безпілотники були виставлені лише за кілька футів від реліквії радянського минулого України – великого білого бюста Леніна, тепер повернутого обличчям до кута.
Пан Ворошиловський зазначив, що колись «Максим» використовувався для збивання невеликих літаків. «Чим дрон відрізняється від одного з цих літаків?» – сказав він.
Збивши близько 30 безпілотників, екіпаж нещодавно отримав новий, потужніший кулемет, Browning американської розробки, встановлений на пікапі. Члени екіпажу планують використовувати його після завершення навчання.
«Ми мріяли про це», – сказала Софія, спостерігаючи, як команда випробовувала зброю.
Однак поки що екіпажу Михайла доводиться обходитися старою зброєю. Встановивши її на штативи під час суботньої нічної атаки, команда чекала в тиші непроглядної ночі, освітленій лише півмісяцем та розсипом зірок. Тишу час від часу порушувало квакання жаб та ухання сов.
Раптом з півночі пролунали постріли кулеметів. «Дивіться! Там почалася метушня», – сказав Михайло, вказуючи на червоні трасери, що прорізали ніч, у супроводі прожекторів, що охоплювали небо. Пізніше над головою пролунав свист лопатей ротора – українські гелікоптери переслідували безпілотники.
«Вони нам нічого не залишать», – пожартував Михайло.
Приблизно через годину очікування знайомий звук з півночі змусив екіпаж заціпеніти. Це був звук, схожий на гудіння газонокосарки, що свідчив про наближення російського ударного безпілотника. Їхній радар цього не показав, але звук не залишав жодних сумнівів.
«Він летить!» – крикнув Ярослав, один із членів екіпажу.
Вони швидко зайняли позиції за гарматами. Ярослав повернув нічний бінокль, який виводив зернисте чорно-біле зображення неба на невеликий підключений екран. Гудіння посилювалося, потім повернуло на захід, кружляючи навколо. Не маючи змоги помітити дрон, екіпаж припинив вогонь, щоб не витрачати дорогоцінні патрони.
«Раніше російські дрони літали на висоті близько тисячі метрів, яку ми могли легко вразити», – сказав Ярослав. «Зараз вони часто літають на висоті 2000 метрів. Наша зброя не може досягти цієї висоти».
Екіпаж передав інформацію про наближення дрона іншим підрозділам, ближче до Києва, та залишався напоготові. Ярослав, професор ІТ, який лише кілька годин тому був членом екзаменаційного журі, сказав, що їхня роль часто полягала не стільки в стрілянині, скільки в спостереженні та в координації дій з сусідніми командами. Він додав, що робота також стала більш ризикованою, оскільки російські дрони все частіше атакували підрозділи, яким було доручено їх знищувати.
З настанням ночі члени екіпажу ввійшли у звичний ритм сканування планшета, щоб відстежувати рої, що просувалися в радіусі близько 120 миль, займаючи позиції за першим дзижчанням і спостерігаючи, як небо освітлюється червоними трасерами.
На світанку вони не зробили жодного пострілу. Але пошкодження від десятків дронів, що прослизнули повз, вже були очевидні у стрічках соціальних мереж, які вони сканували – вибухи в Києві, палаючі будівлі по всій країні, поранені мирні жителі, яких терміново доправили до лікарень.
«Класична ніч», – сказав Ярослав з почервонілими від безсоння очима.
Нагадаємо, Переяславське ДФТГ запрошує охочих долучитися до захисту громади.