У річницю загибелі захисника Дмитра Старкова, 16 червня, на будівлі Переяславської лікарні урочисто відкрили меморіальну дошку. Саме тут Герой багато років працював водієм екстреної медичної допомоги, повідомляє Proslav.
Дмитро Старков був людиною, яку добре знали й поважали у місті. Ще до повномасштабного вторгнення він уже був героєм для тих, до кого вчасно прибули лікарі – бо саме він був за кермом. Багато років він рятував життя у мирному житті, а потім – на фронті.
Дмитро Олександрович Старков народився і виріс у Переяславі. Навчався у школі №5, згодом здобув фах у Центрі професійно-технічної освіти. Вивчився на тракториста, але покликання привело його до роботи, яка потребувала витримки й самопожертви – на станцію екстреної медичної допомоги. Майже 15 років Дмитро працював водієм «швидкої». Колеги згадують його як спокійну, відповідальну людину, з тією особливою людяністю, яка не набувається – з нею народжуються.
12 лютого 2024 року Дмитро став до лав Збройних Сил України. Він служив стрільцем-санітаром І-го штурмового відділення І-го штурмового взводу ІІІ-ої штурмової роти в/ч А4951. Пройшов коротке навчання у Литві й незабаром потрапив на передову – на Харківщину, в зону запеклих боїв. 16 червня 2024 року, в районі Вовчанська, під час ворожого удару безпілотника, Дмитро загинув, виконуючи бойове завдання. Лиш місяць він не дожив до свого дня народження – 24 липня йому мало виповнитися 35 років.
Вшанувати пам’ять Героя на подвір’ї лікарні зібралися рідні, близькі, колеги, друзі полеглого воїна, а також представники місцевої влади. Право відкрити меморіальну дошку надали мамі Героя – Ніні Василівні, його доньці Дарині та племіннику Іллі.
Освятив меморіал настоятель Храму святого преподобного Єфрема єпископа Переяславського, протоієрей Дмитро Волошин.
– Він віддав найцінніше – своє життя – за нас, за те, щоб інші могли жити. Ці меморіальні дошки, які ми відкриваємо, назавжди нагадуватимуть про ту найбільшу жертву, яку принесли українці в боротьбі за своє існування. Українець – це не той, хто одягає вишиванку і виголошує гучні слова. Це той, хто у своїй родині виховав справжнього громадянина – не ухилянта, не боягуза, а людину, здатну любити й стати на захист Батьківщини. Дмитро не був військовим, він не народжувався для війни. Але коли країна покликала – він пішов, – сказав отець Дмитро.
Зі словами скорботи до присутніх звернувся міський голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
– Шановні лікарі, ваша місія – допомагати й рятувати. Дмитро був серед вас, завжди там, де була потреба, де треба було терміново діяти. Та коли в країну прийшла війна, більшість узяли до рук зброю й стали на захист. Дмитро – один із них. І рік тому він загинув. Як і ще 177 наших земляків. Усі вони – на Алеї Слави. Я звертаюся до кожного: зупиніться, схиліть голову, подякуйте. Вони віддали життя заради нашого майбутнього. Ми завжди їх пам’ятатимемо.
Спогадами про Дмитра поділилася директорка КНП «Переяславський центр первинної медико-санітарної допомоги» Наталія Царенок:
– Минув рік з дня загибелі Дмитра. Сьогодні сумно і боляче так само, як і тоді. Він почав працювати водієм у 2008 році, а з 2013 – був водієм невідкладної допомоги в нашому центрі. Його головна риса – відповідальність. Жодного разу за ці роки не виникло питань до його роботи чи конфліктів. Дмитро завжди допомагав колегам. Був турботливим батьком. І в 2024 році, отримавши повістку, він не вагався. Його рішучість і служба наблизили нашу перемогу. Ми пишаємося, що він працював у нашому колективі.
Тітка загиблого, Людмила Василівна, яка знала Дмитра з дитинства, також поділилася зворушливими спогадами:
– У моїй пам’яті він завжди буде з усмішкою, з лагідними прищуреними очима, сповненими доброти. Він безмежно любив свою донечку Дарину – кожну вільну хвилину проводив з нею. Не мав ворогів, був щирим, товариським. Любив проводити свята з друзями, колегами, кумами. Дуже теплі стосунки в нього були з мамою, сестрами та братом. Рідко які сини так спілкуються зі своїми матерями. Дай Боже Ніні Василівні сили жити далі. Дмитро назавжди залишиться в наших серцях.
На завершення пам’ятного заходу присутні поклали квіти й низько схилили голови в знак глибокої шани та вічної пам’яті мужньому захиснику.
Нагадаємо, у роковини загибелі Сергія Мальованого на честь Героя відкрили меморіальну дошку.