Імена, вписані у вічність: у Переяславі рідні Героїв отримали їхні пос

Цими днями Переяслав відзначає 1118-ту річницю від першої літописної згадки. Втім уже четвертий рік поспіль День міста переяславці зустрічають з болем у серці. Війна забрала життя тисяч українських захисників, серед них – і сини та доньки Переяславщини, повідомляє Proslav.

19 вересня у громаді відбувся особливий захід пам’яті. У другому корпусі Центру культури і мистецтв рідні 64 полеглих військових зібралися, аби прийняти відзнаки «Почесний житель Переяславської громади», якими Героїв нагородили посмертно.

«У літопис історії нашого міста золотими літерами вписані імена тих, хто вже ніколи не повернеться додому, але назавжди залишився в серцях громади. Їхні імена — як зорі, що світять нам із небес. Їхні обличчя – як світлі спогади, які ми зберігаємо у своїй пам’яті. Їхній подвиг — як крила, що тримають над нами небо. Сьогодні ми вшановуємо їх особливим знаком вдячності — званням «Почесний житель Переяславської громади», – зазначила ведуча заходу Влада Черненко.

Присутні вшанували пам’ять полеглих захисників хвилиною мовчання. Опісля Рада церков Переяславщини провела спільну молитву – за спокій душ Героїв, за мир та перемогу України.

До рідних загиблих воїнів звернувся міський голова Переяслава Вячеслав Саулко.

– Щороку ми відзначаємо день народження нашого міста. Переяслав – це духовна скарбниця, коріння української нації, місце, де протягом століть наші козаки та гетьмани боронили мову, культуру, свободу. Та нині нам не до свята. Ми згадуємо 64 наших воїнів-янголів, які дивляться на нас із небес. У цей день ми дякуємо їм за подвиг і обіцяємо – пам’ять про них житиме у віках. Звання «Почесний житель громади» – це не просто нагорода, а знак шани й вдячності, який збережуть прийдешні покоління, – наголосив він.

На великому екрані у залі з’являлися фотографії та імена воїнів. За кожним зображенням – доля, яка обірвалася на війні. Отримувати відзнаки виходили дружини, діти, батьки, брати й сестри загиблих. Всі присутні у залі не могли стримати сліз.

Мати полеглого Героя Михайла Жала Любов Іванівна, отримавши посмертну відзнаку сина, розповіла його історію. Михайло загинув у 29 років. Він народився й навчався в Борисполі, здобув фах ветеринара, працював за кордоном, але 25 лютого 2022 року повернувся до України, щоб стати на захист Батьківщини.

– Він зателефонував і сказав: “Мамо, я щасливий. Я буду захищати свою країну”. Я мусила прийняти його вибір… 2 липня 2022 року його підрозділ вирушив на Харківщину, у село Дементіївка. Там загинуло дуже багато хлопців. О четвертій ранку, коли вони з побратимами вийшли на позиції, почалася артилерійська атака. З одного боку на них рушили танки, з іншого – піхота. Побратими казали відходити, але Міша відповів: “Ідіть, я буду битися до останнього”. Він відстрілювався, поки його укриття не закидали гранатами. Орків поклав не мало. Його товариш написав мені: “Коли ми його відкопали, він тримав зажату в руках зброю, його відкопали разом з кулеметом”. Я дуже вдячна його побратимам за те, що вони змогли забрати його з поля бою, попри постійні обстріли. Ми поховали його у рідному Борисполі, – згадує згорьована мати.

Учні ліцею «Патріот» поклали квіти до пам’ятного знаку учасникам АТО/ООС та до Алеї Героїв Переяславщини. Зворушлива пісня «Дякую» у виконанні Оксани Ковальчук об’єднала всіх присутніх і стала головним посилом до тих, хто віддав своє життя за наше майбутнє.