Ярослав Бокшиц, відомий у клубній переяславській культурі як Dj ЯR, – по-своєму знакова постать для Переяслава. Майбутній режисер естради та шоу за фахом, став одним із тих, хто тримає культурний ритм міста навіть у найтемніші часи. Proslav зустрівся з Ярославом напередодні виходу його нової авторської пісні «Feel This Vibe», щоб поговорити про діджеїнг як ремесло, боротьбу з російським контентом, навчання в умовах війни та амбітні плани на 2026 рік.
Від подарованих колонок до першого пульта: історія становлення переяславського ді-джея
Ярославе, наше коло читачів дуже широке, тому давай почнемо з «бази». Хто ти, звідки і як в твоєму житті з’явилася музика?
Я – Ярослав Бокшиц, якого багато переяславської молоді знає як Dj ЯR. Корінний переяславець, закінчив сьому школу (нині – Переяславський ліцей імені Володимира Мономаха). Зараз я студент, вчуся на режисера естради та шоу в Київському університеті культури. А щодо музики… знаєте, все почалося з дитячої любові до гучного звуку. У 8 років батьки з хрещеними подарували мені великі колонки. Вони, до речі, і зараз такі «не маленькі» та справно працюють. Саме вони мене затягнули, і вже 7 років я займаюсь ді-джеїнгом, чотири з них – на професійному рівні.
У 2019 році мені «прийшло в голову», що я хочу діджейський контролер. Напередодні восени ми познайомилися з ще одним переяславським діджеєм Олександром Дем’яненком (Dj Demmm). Ми гуляли на дні народженні маминого хрещеника, і там «на музиці» працював Сашко – у нього вже був пульт, досвід. Я подивився на те, як він працює і зрозумів: нема чого «гальмувати». Замовив на день народження як подарунок перший контролер – маленький, зовсім аматорський, без жодних наворотів. З нього усе й почалося.
Як вчився цьому ремеслу – мав вчителів, чи допоміг YouTube?
Зараз я вже сам навчаю людей, маю певну методику цього навчання. Але мій особистий шлях був іншим. Я – самоучка. Дивився відео на YouTube, багато практикував. Коли ми роздружилися з Сашком, він показав мені основи, буквально «ази» діджеїнгу. Все інше набув методом проб і помилок.
Влітку 2020 року Саша запропонував мені спробувати попрацювати з ним на одному з замовлень – озвучити людям свято. Потім він «перетягнув» мене в нічний клуб «Адреналін», де працював. Отам і почалася справжня робота.
Пам’ятаєш свій перший самостійний виступ? Було страшно?
В «Адреналіні», коли я вперше залишився сам на сам із пультом і публікою, це був не мандраж. Це був справжній страх, що щось не вийде. Так і сталося – далеко не все було гладко. Але згодом я придбав кращий контролер, страх зник, бо я почав відчувати людей. А потім почався коронавірус, локдауни… школи не було, дистанційки ще не вигадали, і я весь час присвячував музиці. Зростання трішки призупинив початок повномасштабного вторгнення…
Як діджеї на танцполах перемагають ворога у боротьбі за «вуха» слухачів
Нині йде війна. Багато хто справедливо каже, що «не до танців і розваг». Як ти пояснюєш місію діджея в такий час?
Я ставлюся до цього через призму досвіду мого брата. Він щойно повернувся з війни, і там, м’яко кажучи, все складно. Але він завжди мені каже: «Ми воюємо не для того, щоб ви тут плакали за нами, а для того, щоб ви продовжували жити життя». Коли в людей накипіло, коли ця війна тисне з усіх боків, похід у клуб чи на вечірку – це спосіб перезавантажитися. Це ліки для психіки. Та й молодість у людей буває лиш раз.
Російська музика в чартах і деяких клубах – це досі болюча тема. Яка твоя позиція з цього приводу і як ти з цим борешся в Переяславі?
Залишаються люди, які досі просять «русню». І, на жаль, це донині буває часто. У закладах, де я є резидентом (наприклад, у City Smoke), ми поставили чітке правило: російської музики немає. Якщо людина нормальна, я пояснюю: «Ми це не граємо». Більшість погоджується на англомовний або український компроміс. Але бувають і «дурні», які починають тикати, вставляти своє «я». Іноді, навіть, нашому охоронецю доводиться когось заспокоювати. Я вважаю так: хочеш слухати «русню» – сиди вдома. У клубі також відпочиває багато військових, і їм така популяризація не до вподоби найбільше. Хоча деякі кажуть, що і на фронті слухають російське, війна багатьох дійсно навчила патріотизму, принаймні публічному.
Кого з українських колег-діджеїв порадиш слухати, щоб «злізти з голки» російської за походженням і змістом музики?
З електронних виконавців це Оля Корольова (Dj Korolova) та Artbat. Вони музиканти світового рівня, звук яких це «мінімал» та «мелодік-техно». Можливо, така порада не сподобається тим, хто слухає поп-музику чи рок. Я сам меломан, але моя пристрасть – електронна музика. Я пишу ремікси на популярні і впізнавані серед аудиторії пісні, створюю власні треки саме в цих стилях.
Ярослав Бокшиц про співпрацю з Kiss FM та «кухню» написання реміксів
Знаю, що тебе можна почути на Kiss FM. Як твої роботи потрапили в ефір головної танцювальної радіостанції країни?
Це сталося нещодавно. Я гортав TikTok і побачив відео Dj Lipich – резидента Kiss FM. У своєму міксі він грав мій ремікс на пісню «Олег» Шугара.
@lipichofficial Ця людина фанат музики! Навіть не розумію її величезне бажання допомогти іншим! А що вже казати про терпіння… #радіо #kissfm #kissfmukraine #мікс #flstudio ♬ оригінальний звук – LIPICH
Я відразу написав йому, подякував і запропонував співпрацю. Він виявився дуже відкритим, справжнім профі. Я сказав, що готовий надсилати свої матеріали навіть безкоштовно, аби написана мною музика жила і її чули люди.
А як щодо авторських прав? Ти береш дозвіл у артистів на ремікси?
Якщо відверто, то зараз більшість діджеїв «граються з вогнем». Щоб зробити все правильно, треба дозвіл автора. Наприклад, нещодавно Надя Дорофєєва офіційно випустила україномовний ремікс на свій трек «505», де вони з хлопцями-діджеями списалися і все погодили. Я ж зазвичай роблю це все, радше, для себе і для своїх сетів, щоб мати унікальність. Хоча знаю, що це не зовсім правильно і законно.
Кінець зими для Ярослава відзначений прем’єрою треку «Feel This Vibe» зі співачкою Не Та
У ніч на 27 лютого на стрімінгових платформах з’явився твій спільний трек з Тетяною Нестеренко (Не Та). Як виник ваш творчий тандем?
Ми з Танею вчимося на одному факультеті в КУК, але на різних спеціальностях: вона – на музичному мистецтві, я – на режисурі. Ми перетиналися на заходах, де я був звукорежисером. Вона підходила скидати мені свої «мінусовки», дякувала за гарний звук на локації. Зав’язалося спілкування на професійні теми, а після одного із заходів, де ми працювали, повертаючись додому, ми домовилися спробувати, з часом, написати щось спільне.
Як відбувався процес створення композиції «Feel This Vibe»?
Роботу почав у липні минулого року, а у жовтні доробив «сиру демку» без слів і надіслав її Тані. У свою чергу, вона думала над текстом два тижні. Музика її надихнула. Врешті, вона приїхала записати до мене вокал у Переяслав. Пісня, яка нині побачила світ, називається «Feel This Vibe» – «Відчуй цей вайб». Вона про те, що треба заплющити очі, забути про буденну метушню і просто поринути в музику. Ми також вирішили вставити всередину прикольний «хук» українською – вставку із української народної пісні «Ой у темній ночі». У ній велика кількість різних звуків, і ті хто «не тільки слухає, а й чує», думаю, це оцінять.
Наскільки я розумію, це твій перший офіційний реліз на стрімінгах. Наскільки складно молодому автору «легалізуватися»?
Якщо коротко – це паперове пекло! Раніше я викладав треки через «лівих» дистриб’юторів, які, подекуди, забирають собі 70% роялті від прослуховувань. Тепер ми реєструємо все офіційно через УААСП (Громадська організація «Українська агенція з авторських та суміжних прав»). Цим більш предметно займався брат Тані. Наскільки побачив я, там потрібна величезна пачка документів – паспорти, коди, підписи, вказання псевдоніму. А ще ж є фотосесії для обкладинок. Процес реєстрації триває близько місяця, він безкоштовний. Якщо робити все заздалегідь, пісня вийде одночасно на Spotify, Apple Music та інших платформах. До слова, платформи треба обирати ретельно – я завжди у вікні вибору уважно вдивляюсь і прибираю російські майданчики на кшталт «Яндекс Музики» чи «VK Music», щоб навіть копійка туди не йшла.
Ярослав Бокшиц про режисуру як фах та життя в Переяславі
Наскільки я пригадую, то саме ти «ставив» масштабне свято до 30-річчя Переяславського ліцею імені Володимира Мономаха. Як склалася ця співпраця?
Це була моя дипломна робота. Поза написанням 200 сторінок теорії, я мав зробити практичну постановку. Директор ліцею, Людмила Григорівна Отечко (моя перша вчителька), знала, що я вчуся на режисера, і запропонувала зробити цей концерт. Мій майстер курсу, Світлана Деркач, підтримала ідею.
Ми готували свято на 1 вересня, потім перенесли на 5-те, але через оновлення вимог до проведення масових заходів нам тривалий час не давали дозвіл на проведення. З десятої спроби підписали документи у військовій адміністрації, хоч все ще хвилювалися за безпекові фактори. У шоу брали участь понад 50 дітей, допомагали мої одногрупники та моя дівчина (вона теж режисер за фахом, але вчиться у КНУКіМ). Ми самі ставили номери, знімали відео, робили хореографію. Це був досвід «великої форми», і я задоволений результатом.
Як тобі вдається поєднувати навчання, роботу в клубах і творчість?
Зараз складно. Мій особистий графік такий: з понеділка по п’ятницю – справи і навчання, а субота – робочий вечір у клубі. Найбільша проблема зараз – графік відключень електроенергії. У мене потужний ноутбук, але він розряджається за 30 хвилин. Коли світла немає – хочеться писати, а техніка не тягне. Коли світло є – іноді лінуюся (сміється). Були і творчі кризи місяцями, коли зовсім не хотілося ставати за пульт.
Чому ти досі в Переяславі? Не тягне в столицю, за більшими гонорарами і аудиторіями?
Я грав у Києві, у одному з популярних нічних клубів. Але зараз його контингент став специфічним, і мені там трохи не затишно. Загалом великі київські клуби часто, навіть, не читають повідомлення від нових артистів які хочуть стати їх резидентами. Мені простіше працювати тут, розвивати локальну культуру. Хоча в планах на 2026 рік – закордон. Мама моєї дівчини живе в Бельгії, каже, що там великий дефіцит діджеїв. Хочу спробувати себе на міжнародній сцені.
Яку пісню ти не любиш грати найбільше?
«Холодна ніч, бокал просеко…». Вона написана не живою людиною, а штучним інтелектом. Я терпіти її не можу. Ще й тому, що лейбл Tbilisi Records, що публікує треки Amaya Roma, веде свою діяльність російською мовою, а його країна походження невідома.
З ким з українських зірок хотів би зробити спільний трек?
З Юлією Саніною (The Hardkiss). Але тільки її вокал використати, без гурту. У неї потужний, подекуди жорсткий голос, який ідеально ліг би в техно-саунд.
Яким є найабсурдніше прохання від відвідувачів твоїх сетів?
Коли в розпал електронного сету просять поставити Сердючку. Це «хвора тема». Подекуди ці люди не розуміють, що діджей тримає відповідний темп музики і настрій, і взагалі клуби – це про електронну музику. Сердючка все це «ламає».
Де тебе можна послухати наживо, і який трек поставиш у день перемоги?
Якщо ви в Переяславі, то приходьте в «City Smoke» й слухайте мою авторську музику – я намагаюся робити унікальні сети. І головне – вірте в перемогу. Коли настане цей день, то я, найперше, поставлю трек «The Final Countdown» гурту Europe. Це буде момент, коли ми всі нарешті видихнемо.
Шукайте «Feel This Vibe» на всіх стрімінгових платформах за посиланням: https://song.link/ndqchcpvntv6b
