У вівторок, 14 квітня, жителі Переяслава схилили голови в безмовній скорботі, проводжаючи в останню путь мужнього Воїна – Олександра Савчука. Рідні, друзі, побратими та всі небайдужі містяни прийшли, щоб віддати шану захиснику, який пожертвував найдорожчим – власним життям – заради мирного неба України.
Олександр Іванович Савчук народився 1 листопада 1994 року. На захист держави був призваний Дарницьким РТЦК та СП у місті Києві.
Захисник ніс службу на посаді водія-електрика 3-го екіпажу 2-го взводу 1-ї роти 1-го батальйону ударних безпілотних авіаційних комплексів 411-ї окремої бригади безпілотних систем «Яструби» СБС.
Життя воїна обірвалося 4 квітня 2026 року поблизу населеного пункту Верхня Терса Пологівського району Запорізької області. Герой загинув внаслідок ворожої атаки баражуючим боєприпасом (FPV-дроном).
Заступник начальника штабу з мобілізаційної роботи 411-ї ОБрБпС «Яструби» Євгеній Миколаєнко згадує Олександра як умілого та вмотивованого бійця:
«Олександр перебував у складі екіпажу безпілотних апаратів. На ньому трималося забезпечення з’єднань та безпосередня підготовка “пташок” до роботи. Також він опанував напрямок “спотера” – це фахівець, який виносить літальний апарат на злітну дистанцію. Він навчався всьому цьому, коли вже прибув на службу, і схоплював знання надзвичайно швидко.
Специфіка нашої роботи така, що ми не працюємо на самій “нульовій” лінії, тобто знаходимося на суттєвому віддаленні від лінії бойового зіткнення. Але зараз ворог використовує дуже багато оптико-волоконних дронів та баражуючих боєприпасів, тому такі трагічні випадки, на жаль, трапляються. Командування та побратими характеризують Олександра виключно позитивно. Він дійсно мав великі успіхи в навчанні та дуже швидко освоїв складну військову професію».
Полеглого військовослужбовця відспівали у храмі Воскресіння Христового. У цей важкий день жодні слова не здатні передати біль втрати, який переживає родина. У глибокій скорботі залишилися дружина Вероніка та двоє маленьких дітей: донечка Соломія і син Максим.
Батько Олександра помер, а для мами Валентини він був єдиним сином. Вітчим Героя, пан Володимир, також боронить Україну від ворога – попри важке поранення він продовжує службу в 638-му окремому зенітно-кулеметному батальйоні.
«Ми з його мамою почали жити разом у 2014 році. Тоді Саша вже здобував вищу освіту у Вінниці, вивчав банківську справу, – ділиться спогадами вітчим Володимир. – До повномасштабної війни він певний час працював у банку, а потім перейшов на київське підприємство з виробництва корпусних меблів. Коли йому вручили повістку, без вагань пішов на службу. Його мобілізували нещодавно, у листопаді, якраз після дня народження.
Він був дуже хорошим, спокійним хлопцем. Завжди старався все зробити для своєї сім’ї. Коли я отримав поранення і після реабілітації приїхав додому, він постійно про мене турбувався: “Дядь Вов, лягайте, відпочиньте”. Ми з ним дуже дружили».
До спільної молитви за упокій душі загиблого воїна разом із рідними та бойовими побратимами долучився капелан 411-ї бригади «Яструби». Він звернувся до присутніх зі словами:
«Дуже важко щоразу мені, як капелану цієї військової частини, проводжати наших дорогих бійців. Але свято Христового Воскресіння, яке ми зараз переживаємо, дає мені надію, що ця розлука – тимчасова. Бо людина, яка жертвує собою, захищаючи власну Батьківщину, свою матір, своїх найближчих, стає нетлінною. Вона більше ніколи не відчуватиме страждань, адже попереду – вічність.
Він іде шляхом Христа. Спаситель пішов на хрест, пожертвувавши собою заради інших. Так і сьогодні наш молодий побратим, якому б ще жити й жити, обрав найвищу честь – бути захисником. Треба пережити це горе, треба плакати. Так людська природа позбавляється внутрішнього напруження, так проживається цей пекучий біль втрати. Але християнство дає нам найбільше вчення про те, що смерті насправді немає.
Від усієї нашої бригади ми дякуємо тобі, Олександре, за честь служити разом. За те, що ти дотримався своєї присяги, що не відсиджувався і не ховався, як дехто. Дякуємо за твою відвагу, мужність та щирість. Коли я їхав сюди із Запорізької області разом із побратимами, вони всю дорогу розповідали про Олександра. Він був дуже світлою та доброю людиною. Він послужив не так довго, ворог безжально забрав його від нас, але ми віримо, що Господь забрав його до кращого життя. Тому, дорога скорботна родино, ви обов’язково ще зустрінетесь. У Бога немає мертвих, у Бога всі живі».
Після завершення заупокійного богослужіння труну з тілом захисника пронесли центральною площею міста. Свій останній спочинок Олександр Савчук знайшов на Борисівському кладовищі.
Вічна пам’ять і незгасима слава Захиснику, який віддав своє життя за свободу, незалежність і майбутнє України!
