Поки весь світ святкує Різдво, українські військові у пеклі війни мріють про родинне тепло і намагаються відчути бодай частинку найвеличнішого свята. Капелан Дмитро Волошин, якого на Переяславщині знають як настоятеля Свято-Єфремівської церкви, нині на передовій, разом з бійцями 47-ї артилерійської бригади готується до Святої вечері. Його головне завдання – бути поруч, його головна зброя – молитва. У передвечір Різдва отець Дмитро поділився з Proslav спогадами з дитинства, розповів про підготовку до свята та його істинне духовне значення.
– Православна церква офіційно перейшла на новоюліанський календар. Чи вплинуло це на духовність вірян, чи зберігають вони різдвяні традиції, як і раніше?
– Так, минулого року ПЦУ офіційно перейшла на новоюліанський календар і ми почали святкувати Різдво Христове 25 грудня з більшістю церков світу. Невідома точна дата народження Ісуса Христа – ми орієнтуємося на ті дані, які дійшли до нас з глибини віків. Але ж ми святкуємо не дату – 25 грудня чи 7 січня, а подію, яка відбулася, велике торжество для всіх православних християн. Тому переконаний, що на духовність справді віруючих людей не вплинула зміна календаря.
Хоча, зізнаюся, очікував певних розбіжностей у суспільстві на цьому підґрунті, бо й сам був більш прихильний до дати 7 січня (просто тому, що так звик). Але для кожної такої зміни потрібен час. Цьогоріч значно менше людей, які відзначатимуть Різдво 7 січня, і з кожним роком їх буде все менше.
– Як правильно підготуватися до святкування Різдва?
– Насправді, підготовка до Різдва – це певний шлях. Якраз Різдвяний піст і готує людину до цього торжества. Але ж ви розумієте: їжа, в якій ми звикли себе обмежувати, як не наближає нас до Бога, так і не віддаляє від Нього. Обмеження в їжі певною мірою допомагає людині попрацювати над собою. Людина складається із матеріального і духовного єства, тому через фізичне їй легше підготуватися до духовного. От чому ми, скажімо, прикрашаємо храми, ставимо різдвяний вертеп: щоб на богослужінні людина певною мірою стала учасником дійства. Фізично потрапляючи в атмосферу свята у храмі, вона духовно переживає народження Христа. Тому головне – підготуватися до свята духовно, в молитві. Дарувати тепло людям, які не мають змоги відчути це свято. Піклуватися про тих, хто в біді, хто пережив горе. Допомагати дітям, людям літнього віку, слабшим.
– А 12 страв пісних страв на столі – це важлива традиція в підготовці до Різдва?
– Правильно, це традиція. Різдво – це насамперед родинне свято і важливо, щоб родина зібралася за святковим столом, відвідала рідних і близьких. На Різдво родина єднається духовно. Якщо є можливість і бажання готувати дванадцять страв, можна це робити, але головне не це, а любов, добро, бажання допомогти. Ось про що ми маємо пам’ятати. Бо іноді, тримаючи в голові буденні речі, ми забуваємо про найголовніше.
– Які найпоширеніші помилки у святкуванні Різдва в сучасному світі?
– Коли тільки оселився на Київщині, здивувався, що багато сімей не знають своїх традицій. Зараз більше українців долучаються до вивчення звичаїв, бо є доступ до інтернету й багато інформації. Сьогодні найбільша помилка – що свято зводять до приземлених речей: випити, поїсти, повеселитися, й Різдво перетворюється на вечірку накшталт дня народження.
– Поділіться, будь ласка, особистими спогадами про Різдво. Як Ви відзначали його у дитинстві?
– До речі, у моїй сім’ї дванадцять страв не готували, до цього ставилися значно простіше. Коли ми з братиком і сестричкою були маленькі, батьки передусім піклувалися про те, щоб передати нам традиції. Щороку на моїй рідній Львівщині на Святвечір ми їхали до бабці: один рік по татовій лінії, другий – по маминій. Там за святковим столом збиралася вся рідня. Перед трапезою старший читав молитву, а після Святої вечері ми обов’язково колядували гуртом, аж поки не згасне світло в останній хаті. Бабця мала старий молитовник, в якому було багато древніх колядок. Колядування – ключова традиція свята, через різдвяні піснеспіви ми прославляємо нашого Спасителя.
Цікаво, що кутю ми споживали наприкінці трапези, як головну, завершальну страву. Досі пам’ятаю, як мама варила зерно для куті, а у великій глиняній макітрі розтирали мак. Ця справа потребувала немалих зусиль, тому це робив батько, а згодом і я, коли підріс. Якщо чесно, від цих щемливих спогадів хочеться плакати.
– А тепер Ви передаєте ці традиції своїм двом донечкам?
– Звичайно. До війни було так: я звершував богослужіння на свято, а тим часом матушка з доньками накривали стіл. Пироги, оселедець, пісні голубці, грибна підлива, пампухи з цукровою пудрою, узвар… Запалювали свічку, я читав молитву, благословляючи трапезу. За Святою вечерею ми згадували померлих, спілкувалися. Матушка розказувала, як святкували Різдво у її родині, я – про традиції свого роду. Після вечері сідали на диван і переглядали фільм «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» – це була наша щорічна традиція. Ну а зараз нас розділяють сотні кілометрів…
Нещодавно я здійснював об’їзд родин загиблих військовослужбовців з бригади, в якій звершую капеланські богослужіння. Боляче навіть уявляти, як у них проходитимуть різдвяні свята. У багатьох є діти і майже всі вони вже розуміють, що батька більше ніколи не буде поруч. Важко від того, що люди при владі, від яких залежить забезпечення захисників, витрачають гроші на зовсім інші речі або взагалі крадуть. Байдужість – це найстрашніше.
– Наші військовослужбовці теж відзначають Різдво на передовій?
– Так, готуємося до Святої вечері. Вчора волонтери з Івано-Франківська привезли нам трохи страв, кутю самі готуємо. Намагатимемося зробити це свято родинним, бо насправді ми вже військова родина. Будемо спілкуватися, ділитися спогадами про Різдво вдома, у різних регіонах України.
А завтра вдосвіта обладнаємо куточок, щоб відслужити літургію: хто з хлопців захоче, зможе сповідатися, причаститися. А далі поїдемо по інших підрозділах. Будемо вітати хлопців, які стоять на чергуваннях, на позиціях. Заколядуємо їм, щоб вони теж відчули радість Різдва.
– Що б Ви побажали землякам на Різдво? Як у ці складні часи віднайти душевний спокій?
– Ворог намагається зруйнувати наші міста, забрати близьких, позбавити радості. Чи не в кожній родині сьогодні є ті, хто захищають країну. Ми маємо об’єднатися заради спільної мети. У темні часи це світле свято нагадує нам про мир, про перемогу, яка неодмінно станеться, бо Господь любить нас особливо. Українці – духовна нація і саме любов вирізняє українців з-поміж інших народів.
Хочу передати вітання Свято-Єфремівській парафії, яку я щиро люблю. Подякувати матушці, моїм дітям та всій громаді, яка допомагає захисникам тримати оборону Батьківщини. Хочу, щоб люди не забували, якою ціною Україні дається свобода. Ми не маємо права марнувати час, вже зараз треба змінювати країну на краще.
Бажаю, щоб у Різдво Христове Господь народився у серці кожного, і ми ділилися цією любов’ю з оточуючими. І свідчили новину, що Христос народився і прославляли Його.
Нагадаємо, у центрі Переяслава прикрасили ялинку та встановили Різдвяний вертеп (фото).
