У Переяславській громаді багато молодих віком та душею педагогів, які йдуть «в ногу з часом» та впроваджують нові підходи до освітнього процесу навіть в умовах війни. З нагоди Дня працівників освіти Proslav поспілкувався з кількома з них про джерела натхнення, пам’ятні миті та новітні методи роботи, значення свого покликання та багато іншого.
Ольга Чемерис – вчителька географії у Переяславському академічному ліцеї імені Івана Мазепи
– Мене надихають учні й вогники у їхніх очах, їхня жага до знань. Бути вчителем – це можливість лишатися молодою, адже діти заряджають позитивом. Мусиш іти «в ногу з часом», аби бути з ними на спільній хвилі. Пригадується полотно моментів, які зігрівають душу: це і зустрічі з дітьми, які понад тридцять років тому випустилися зі школи-інтернату, де я працювала; випускові класи, в яких я була класною керівницею; велосипедні поїздки до Дніпра й підкорення кількох гір у Карпатах з моїми учнями; відвідини Кам’янця-Подільського, Чернівців, Львова. Це важливо для вивчення географії. Перевагою нашого часу є те, що діти стали більш мобільними, технології пішли вперед – маю змогу наочно показувати дітям усе те наочне, про що на початку свого педагогічного шляху тільки мріяла.
Якщо людина любить свою професію, то вона завжди знайде спільну мову з дітьми. Порядність, людяність і доброта – той підхід, який не змінюється за всіх обставин і за будь-яких часів. Мотивую оцінками, добрим словом. Запевняю, що знання, отримані зараз, є світоглядними й надалі неодмінно знадобляться їм у житті. Займаюсь з учнями додатково, люблю, коли завдяки своїм знанням вони отримують перемоги і визнання. Звісно ж, ми зростаємо над собою – атестуємося, проходимо різноманітні курси й майстер-класи. Навчатися треба протягом всього життя, бо коли зупинишся, то вже навряд знайдеш щось нове задля того, аби передати своїм учням актуальні знання.
Своїм молодшим колегам зичу терпіння, віри у визнання державою та ще більш гідну оплату нашої праці. Це найблагородніша з усіх професій, які є в світі, адже вчитель формує людину і крокує з нею пліч-о-пліч у час її формування. З нагоди свята всіх колегам зичу здоров’я, слухняних учнів, вдячних батьків і уваги від держави. Найголовніше – миру всім нам!
Денис Скрипець – вчитель історії Горностаївського ліцею №1 (Херсонщина), живе і працює в Переяславі
– Надихають діти, можливість постійного спілкування і перебування серед людей. Коли ти бачиш, що учням подобаються твої підходи до роботи, коли відчуваєш оцей вплив на майбутні покоління, спостерігаєш їхній успіх після випуску – це краще натхнення, яке трансформується з кожним новим роком у професії.
Найбільш пам’ятні моменти за мої вісім років у професії – мій найперший урок, випуск класу, в якому був класним керівником, початок повномасштабного вторгнення у контексті впливу на освіту й трансформації підходів до освітнього процесу, зокрема, на окупованих територіях та територіях, де почалися активні бойові дії. Нині ми працюємо онлайн. Усе змінюється дуже швидко, до різних учнів – різний підхід.
Багато чого залежить не лише від педагогів, а й батьків та самих учнів. Маю випадок, коли учень за короткий час зріс над собою, з не найкращого учня виріс у майже відмінника, який відмінно склав ЗНО. Донині роблю ставку на неформальну освіту, серед іншого – це зустрічі з людьми, які, попри все, не опустили рук. Головне, аби дитина вийшла зі стін закладу освіти з розумінням того, ким вона є, і ким хоче бути і як пройти свій життєвий шлях. З дітьми потрібно бути простим і не одягати масок, водночас дотримуватися субординації. Щоб вони розуміли, що ти їм друг, а не ворог.
Бути вчителем – це дати частину своїх знань і своєї світлої сторони дітям. Бути вчителем – це відповідальність. Якщо порівняти школу з фабрикою, то ми робимо проєкти майбутнього і продукт, який ми побачимо через 10-15 років. Це той час, за який ти повноцінно бачиш, чи добре ти свого часу спрацював – як класний керівник, як вчитель історії у ось цей відповідальний момент новітньої державотворчої сторінки. Ніколи не зрозумію колег з інших закладів, життєвий вибір яких під час окупації кардинально розійшовся з тим, про що вони розповідали своїм учням – вони проводили патріотичні заходи, а потім одразу перейшли на бік ворога і зрадили своїй свідомості.
Молодшим колегам побажаю не боятися, віднайти впевненість чи це дійсно ваше, поважати себе і дітей. Як би складно не було, не опускайте рук, самовдосконалюйтесь. І найперше – любіть свою роботу, якщо вже обрали цей шлях. Усім колегам бажаю терпіння, витримки і мотивації. Педагогам, які нині боронять Україну, бажаю живими і здоровими повернутися додому. Вдячний Збройним Силам України, які дають нам змогу працювати.
Ірина Бабкіна – вчителька англійської мови у Переяславському академічному ліцеї імені Івана Мазепи
– Надихає, коли мої учні приходять на урок із бажанням вчитися та досягають нехай хоч маленького, але успіху. Коли прийшла вперше влаштовуватися на роботу в освітній заклад, то колега, яка проходила повз кабінет директора, переплутала мене з новенькою десятикласницею.
Час, обставини не змінюють методи, але змінюють підходи. Зараз я точно не веду уроки так, як у вересні 2014-го. Той, хто допомагає досягати результату, є наставником до конкретної мети у вивченні шкільного предмету. Без проблем знаходжу спільну мову зі всіма поколіннями моїх учнів – варто тільки знати, чим вони живуть та що їх цікавить. Мій найкращий мотиватор – оцінка роботи під час конкретного уроку. До всього, завжди йду назустріч тим, хто хоче знати. Особливих секретів не маю. В цій професії варто залишатися собою. Діти дуже добре відчувають фальш. Так, і сучасні тенденції, звісно, враховую. Розмовні клуби, різного роду очні конференції, дні відкритих дверей у приватних закладах. Це завжди обмін досвідом, що спонукає до вдосконалення.
Своїм молодшим колегам скажу – перед тим, як йти на роботу до навчального закладу, дізнайтеся якомога більше про психологічну атмосферу в колективі, а потім під час співбесіди попросіть чітко озвучити те, чим вас навантажать. Вірте своїй інтуїції: коли здається, що цей заклад вам не підходить, то не здається. І згодом неодмінно будете там, де добре навіть без досвіду, але із бажанням працювати.
Побажаю усім колегам таке. Нехай наші реалії ніяким чином не впливають на ваше бажання бути частиною освіти. Звісно, здоров’я, залізної витримки та батьків учнів, які готові співпрацювати.
Дмитро Савік – вчитель фізичної культури Переяславської гімназії №3 Переяславської міської ради
– Можливо, прозвучить занадто банально, але головне натхнення – це діти. Дуже хочеться, щоб в цей нелегкий час вони мали змогу активно проводити свій час, рухатись, приходити в школу не лише за новими знаннями, а і для того, щоб стати фізично сильними та ментально здоровими.
Найбільше запам’ятався період початку епідемії COVID-19, коли нам довелося кардинально змінювати підхід та форму роботи із учнями, для того, щоб, навчаючись дистанційно, вони були зацікавлені виходити онлайн і на урок фізкультури. У той час почали проводити всеукраїнські онлайн-уроки фізичної культури «Перемагаємо разом» від руху JuniorS за підтримки Міністерства освіти і науки України та Unicef. Вони були цікаві дітям тим, що разом із вчителями фізкультури до уроків долучалися й українські зірки.
Підходи змінилися кардинально. Коли я почав працювати вчителем, орієнтувалися здебільшого на виконання учнем нормативів та змагальну діяльність. Нині ж орієнтуємось на покращення учнем власних результатів, вміння комунікувати із іншими учнями, допомагати та підтримувати один одного. Тому і мої педагогічні методи теж змінилися та переорієнтувалися на досягнення цього.
Мотивація учнів на моїх уроках починалася з запровадження нових модулів з фізичної культури: флорбол, доджбол, регбі-5, алтимат фрисбі, петанк, корнхол, корфбол, дартс, дитяча легка атлетика, бадмінтон, чирлідинг, Cool Games та інші. Насправді, найкраща мотивація для дітей – бути зацікавленими в уроці. А що ж може бути цікавішим від нових видів спорту?
Постійно моніторю різні новинки по фізичній культурі, беру активну участь в семінарах. За останній рік, завдяки руху juniors, та моїй активній участі в ньому, відвідав багато заходів, зокрема фестиваль «Тут живемо літо» Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) разом із громадською організацією «JuniorS», де я був тренером спортивної бази.
Бути вчителем – це, перш за все, бути прикладом для учнів. Це нелегко. Кожного року діти інші, треба кожного разу змінюватися самому щоб зрозуміти їх. Регулярно приймаю участь в різних семінарах та онлайн-тренінгах, де нас навчають бути вчителем-другом та наставником. Намагаюся працювати без секретів. Сучасні тенденції в роботі з дітьми використовую регулярно. Часто з дітьми знімаємо ролики для TikTok.
Звертаючись до молодших колег, побажаю – наберіться терпіння. До сучасних дітей потрібно знайти підхід, часто – до кожного свій. Будуть періоди – коли буде дуже важко, але пам’ятайте – діти люблять безумовно, не за те, що ви їм дасте матеріального, а за те – які емоції вони будуть отримувати на вашому уроці.
Найголовніше для всіх – це найшвидша перемога України. Тож і бажаю всім, не лише колегам, миру. А тим, хто обрав нелегкий шлях вчителювання, я бажаю гідної заробітної плати, вдячних учнів та розуміючих батьків.
Аліна Лялька – викладачка математики у ЗП(ПТ)О «Переяславський професійний коледж»
– Мене надихають успіхи моїх учнів і те, як вони долають власні кордони, переступають через себе і починають вивчати математику та щоденно все більше вірити в себе, помічаючи свої позитивні результати. Найбільш пам’ятним є момент мого працевлаштування до училища (нині – коледжу), бо тоді усе моє уявлення про викладання перевернулося з ніг на голову. Доти я не мала великого досвіду викладання у групах підлітків, поза практикою під час навчання чи заняттями у онлайн школі. Щоденні ситуації, з якими зіштовхувалася у той час, змусили переглянути багато речей у викладанні, зрозуміти, що це не так легко. Приємно, коли твої випускники приходять до закладу, аби побачитися і поспілкуватися з тобою, хоч я думала, що приходять лише до тих, хто проходить з ними великий шлях, лишає слід у серці.
Своїм підходам до викладання я вірна ще з часів навчання у школі та університеті, коли бачила, як викладали мені, аналізувала це і визначала, до яких підходів та моделей поведінки я б точно не вдавалася. У вчителя немає жодного морального права принижувати своїх учнів, тиснути на них. Коли ти не ображаєш їх, то вони мають сміливість виходити до дошки і комунікувати, вирішувати навчальні завдання. Мій підхід – пояснювати математику просто й на життєвих прикладах, давати розуміння її необхідності у реальному житті. Поза тим, я розповідаю своїм учням про те, що математика потрібна для розвитку логічного, абстрактного і критичного мислення, що допоможе їм у майбутньому. Враховую усі сучасні тенденції, роблю уроки максимально інтерактивними. Постійно проходжу різноманітні курси, бо у ХХІ столітті не можна працювати за методичками написаними ще у XIX-ХХ століттях.
Для мене бути вчителем – це надзвичайна відповідальність. Слід враховувати особливості кожного учня, дослухатися до них. Тут немає права на помилку, про яку я, може, й забуду, а учні пам’ятатимуть все життя. Вчитель – це наставник і та людина, яка підтримує і дозволяє розкриватися і виділяти свої сильні особливості. У силу віку, мені доволі не складно шукати з учнями спільну мову – фактично, ми перебуваємо в одному інформаційному просторі і нас оточують одні й ті ж речі. Відтак, завжди знаходимо теми для обговорення.
Тим, хто стає на цей шлях пораджу одне – завжди прислухайтеся до себе, своєї совісті та почуття справедливості. Ніколи не давайте зробити собі так, як би ви не хотіли аби, свого часу, зробили до вас.
Бажаю усім своїм колегам витримки, бо це робота за покликанням. Якщо ви це обрали, то у вас велике добре серце, яке може любити не одну людину й вмістити в себе багато багато душ – зцілити їх і направити у самостійне плавання. Не забувайте про себе та відпочинок, наповнюйте себе ресурсом, яким потім можна буде поділитися з учнями.
Олександра Стріха – вчителька української мови та літератури у Переяславському академічному ліцеї імені Івана Мазепи
– Я отримую величезне задоволення, коли бачу, як діти засвоюють нові знання, розширюють свій кругозір, стають свідомими й самостійними особистостями. Приємно розуміти, що я причетна до цих важливих процесів. Кожен успіх учнів – ознака того, що моя робота має значення і вона важлива. Інтерес дітей до мого предмету, їхні нескінченні запитання, прагнення дізнатися більше надихають мене розвиватися і вдосконалюватися заради них, адже викладання – це не лише передача знань, а й постійне навчання й саморозвиток.
Кожен день у школі – це нові виклики, безліч емоцій, непередбачуваних ситуацій, незабутні моменти радості. Мені приємно бачити дитячі усмішки, чути їхній сміх, я не проти жартів чи цікавих історій з життя, з радістю виділяю кілька цінних хвилин уроку на те, щоб послухати, як пройшли вихідні чи що цікавого сталось напередодні ввечері. Це формує тісний емоційний зв’язок між мною та учнями, завдяки чому зникає сором’язливість, діти стають більш відкритими, активними, не бояться помилитись. Я вірю, що вчитель може бути важливою постаттю у житті учнів, їхнім наставником і другом. Це усвідомлення робить мою роботу важливою і мотивує не зупинятись.
Бути вчителем – це призначення, поклик душі. Не кожен здатен віддавати дітям увесь свій вільний час, кращі роки свого життя, часто нехтуючи особистими справами чи переживаннями. Кожна дитина унікальна, не схожа на будь-кого іншого. Це особистість, яка має безліч талантів, їй лиш потрібно трішки допомогти їх знайти й розвивати.
Вчитель – це людина, на яку дивляться учні. Важливо розуміти, що жодна твоя помилка не залишиться непоміченою. Діти бачать, як ти поводишся, як вирішуєш проблеми, як реагуєш на несподівані ситуації, як ставишся до інших людей, як комунікуєш з ними. Бути вчителем – означає нести відповідальність за те, що ти показуєш приклад, який може вплинути на формування характеру молодих людей.
Бути вчителем – це бути до кінця відданим своїй роботі, любити свою справу, бути чесним і щирим. Це означає долати труднощі, працювати понаднормово, але відчувати задоволення від маленьких перемог і вдячних оченят учнів.
Окремо хочу подякувати адміністрації і вчителям нашого ліцею. Я молодий спеціаліст, я ще дуже багато чого не знаю, іноді мені важко, але точно не страшно, бо знаю – мені завжди прийдуть на допомогу, підтримають і підкажуть. Це дуже важливо – розуміти, що ти не один, бо маєш такий прекрасний і чуйний колектив.
Дорогі колеги! Вітаю Вас із Днем учителя! Це свято для усіх нас – тих, хто кожного дня вкладає свої знання і життєвий досвід у душі і серця наших учнів. Нехай ваша енергія та молодечий запал ніколи не згасають, а кожен новий день приносить лиш позитивні емоції й великі перемоги. Нехай ваші учні будуть допитливими, чемними, вдячними і цінують Ваш внесок у їхнє життя. Нехай кожна усмішка дитини нагадує вам, що ви обрали дуже важливий і почесний шлях. Бажаю вам творчого натхнення, нових ідей, успішних уроків і професійного зростання.
Команда Proslav приєднується до всіх вітальних слів на адресу педагогів. Ваші терпіння, мудрість і відданість заслуговують на величезну вдячність. Ви формуєте майбутнє, і це безцінно!
Нехай ваша праця приносить радість, визнання, а підтримка та вдячність оточуючих зігріває вас навіть у найскладніші моменти. Досягайте нових вершин, мрійте, а найголовніше, шановні вчителі, не забувайте відпочивати.
Не забудьте привітати всіх дотичних до галузі освіти – вчителів, наставників і викладачів!
Нагадаємо, днями у Переяславі педагогів привітали з професійним святом: вручили нагороди та анонсували фінансовий бонус