У День української писемності та мови, 27 жовтня відбулася щорічна трансляція Радіодиктанту національної єдності. Текст називався «Дороги України». Сьогодні Суспільне Культура оприлюднили його правильний варіант, передає Proslav.
Зазначається, що результати Радіодиктанту оголосять у грудні, коли опрацюють усі листи.
Цьогоріч авторкою тексту Радіодиктанту національної єдності стала письменниця Катерина Калитко, а зачитав його актор театру та кіно Олексій Гнатковський.
Дороги України
Дороги України – переплутані нитки любові.
Перший теплий вітер зустрічає на ізюмській трасі з її безсонним рухом. У знищеному селі обіч – весна: обвуглене збіжжя, що тліло всю зиму, випускає вперті паростки скрізь по руїнах зерносховища. Посічена обстрілами посадка зеленіє в половину висоти: зелено-чорний прапор. За нею темніє згорілий танк. Ще далі, на обрії, вийшов орати трактор. Влітку вирви на цьому полі обростуть по краю шавлією.
У бганках подільського ландшафту виблискують кольоровими мозаїками хати з мальованими віконницями. Волоські горіхи схиляються, гладять лобове скло. Авто стрибає з горба в долину, і серце стрибає, і хочеться сміятися.
Дерева по коліна у воді перед вцілілим пішохідним мостом через Десну в Чернігів. При воротях із лебедями та левами по селах Полтавщини мліють відра яблук та абрикос. Над Хаджибейським лиманом засмагла пара порається коло старої лози у вечірньому світлі – схоже на народну ікону. Фари вихоплюють кам’янички в садках на околиці Львова: тут легко уявити вечірні збори підпільного товариства чи стрілецький картярський гурток. Ластів’яча зграя виграє над мокрою левадою при самому кордоні.
Підірвані мости лежать животами у своїх ріках – і ріки обіймають їх. Блакитне вечірнє світло і пилюга стоять над жнивними полями. Тремтливі вогні далеких жител, клубки туману над потічками у видолинках. Барвисті гори гарбузів між ріллі, і кукурудзи до пізньої осені виструнчені на городах стійко, бо на зиму люди вкриють ними стіни домів.
Дороги України – переплутані нитки любові: подекуди перерубані, але знову зв’язані у вузол, аби бути ще міцнішими. Немає нічого красивішого, ніж їхати крізь усю країну і вбирати її поглядом. Немає нічого щемкішого, ніж летіти трасою в пітьмі, аби встигнути до комендантської, і знати: наприкінці шляху чекає безсонне вікно із жовтим світлом і рідним теплом.
