Сьогодні українці відзначають День Гідності та Свободи – це дата початку двох знаменних подій у новітній українській історії – Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Безпосередньою учасницею революційних подій як в 2004 так і в 2013 рр. була переяславка Світлана Шевченко. Своїми рефлексіями та враженнями ділилися на власній сторінці у Facebook. Завдяки цим спогадам кожен з нас з легкістю пригадає протестні акції та настрої переяславців у відповідь на рішення тодішньої влади щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Нотатки із життєпису Світлани Шевченко – це значно більше просто дописи в Facebook. Це своєрідний літопис, який дає можливість нагадати собі події дев’ятирічної давнини на Майдані чи в Переяславі – без прикрас, такими, якими їх бачила впізнавана переяславка. З дозволу авторки ProSlav ділиться ними з вами. Навмисне максимально зберігаємо авторський почерк.
2 грудня 2013
МАЙДАН, ЯКИЙ ПЕРЕВЕРТАЄ НАШЕ ЖИТТЯ
Мабуть, у кожного у житті був свій майдан. Хтось їздив на проплачені мітинги. Хтось не минув жодного народного віче, аби не пропустити історичних подій, що відбуваються в нашому житті. Хочу поділитися враженнями про мій власний майдан.
Спершу здавалося, усе це вже було. Колись була присутня під час народження революції 9 років тому. А цього року приїхала на майдан під час мітингу 24 листопада. Того туманного дня постійно ловила себе на думці, що порівнюю, як було тоді, і як відбувається зараз. Змінився колір прапорів, підросла молодь, яка тоді приїжджала разом із батьками, а тепер мітингує самостійно, змінилася сама атмосфера. Знову листопад, і серця сотень тисяч людей, що билися в унісон, як і раніше, прагнули змін.
У парку біля пам’ятника Тарасу Шевченку роздавали синьо-жовті стрічечки, на кінці яких синій прапор із жовтими зірочками. Доки переяславці, з якими я приїхала, збиралися біля Ботанічного саду, сходила у Володимирський собор, по дорозі отримала листівку із запрошенням на мітинг. Київ оживав. Молодь, пенсіонери, люди середнього віку гуртувалися під партійними прапорами.
Колона починається із великого жовто-блакитного прапора, під яким метушаться журналісти із відеокамерами, намагаючись вловити цікавий кадр. Нардепи Микола Томенко і Володимир Яворівський поряд з народом несуть плакат, на якому встигаю прочитати «Україну до Євросоюзу». Через тисняву важко поворухнутися. Десь праворуч якась штовханина і вигуки: «У нас – мирна акція! Не піддавайтеся на провокації!» Вже близько пам’ятника Леніну рух у колоні стає вільнішим і вже можна поспілкуватися із людьми, які крокують поруч. Вони приїхали із Вінниці, Житомира, Лубен, Тернополя, Львова, Франківська.
Знову ловлю себе на думці, що обличчя людей – інші ніж у помаранчеву. Тоді всі були натхненно-щасливі, якісь єйфорійно-доброзичливі. Зараз більш серйозні, але не без іскри невеличкої надії у очах. Незрозумілу тривогу відчуваю біля пам’ятника «вождя світового пролетаріату». У кілька рядів щільним кільцем його обступили працівники міліції у касках і бронежилетах. Це дратує мітингувальників. Хтось кричить: «Комуняку – на гіляку!» Хтось каже: «Нічого хлопці, ми розуміємо, це ваша робота».
Але обличчя у міліціонерів зовсім інші, ніж у листопаді 2004 року. 24 листопада ще не було інтерв’ю для журналістів, в якому «неприхильник майданів», який називає себе «батьком», дав чітко зрозуміти, що на противагу майданам є правоохоронні органи. Але вже тоді я зрозуміла, що отримавши наказ, міліція, не моргнувши оком, піде з палицями на народ, який її утримує.
Крокуємо повз майдан, на якому почали вже збирати ялинку. Не мине й тижня, як бруківка на ньому вкриється кров’ю. А через місяць на цьому місці діти водитимуть хороводи, приймаючи подарунки від «батька народу».
Підходимо до Українського дому. Через тисняву, мені здається, що людей більше, ніж 9 років тому. Можливо, тому, що Європейська площа меншого розміру. Люди були всюди, де сягало око: аж до майдану Незалежності, по схилу до Михайлівського золотоверхого, вниз від філармонії, на пагорбах Маріїнського парку. Тисячі, сотні тисяч людей…
На сцені виступає Марічка Бурмака, потім Тарас Чубай. Послання від матері зачитує донька Юлії Тимошенко – Євгенія, потім говорять Юрій Луценко, Олег Тягнибок, Арсеній Яценюк. Ірина Геращенко повідомляє, що літаку, в якому летить Віталій Кличко, не дають можливості приземлитися ні в Борисполі, ні в Жулянах. Політики говорять про корупцію, злочинність і непрацюючі закони. Помітила, що на трибуну більше виходять не нардепи, а журналісти: Віталій Портніков, Сергій Рахманін, Ірена Карпа, Вікторія Сюмар, Мустафа Наєм. Свою громадянську позицію висловлює співачка Руслана.
Тоді мітинг був під партійними прапорами, пізніше громадські діячі заборонять не тільки партійну символіку, але й часом не даватимуть політикам слова. Але так повідомляли ЗМІ. Приїхавши додому, побачила, наскільки перекручену інформацію давали деякі телевізійні канали. Наприклад, казали, що майдан був проплачений, і що було всього 20 тисяч…
Після того на майдані я не була. Туди їздили мої знайомі і друзі. У ніч із п’ятниці на суботу під розгін майдану беркутівцями потрапив переяславець Ярослав Потапенко. Ось, що він розповів мені в телефонній розмові наступного ранку:
«Все дуже сумно. Враження гнітюче. Били дубинками всіх підряд. Я теж отримав удар у спину. Мені пощастило, що не отримав серйозних ушкоджень. Вони, наче зірвалися із цепу. Беркутівець , який мене бив, оскаженіло матюкався при цьому. Люди розбіглися, до ранку ховаючись у дворах і шукаючи притулку за монастирськими брамами. Напад почався близько четвертої години ранку. Десь за годину до цього почали розбирати сцену, змотувати апаратуру. Невже апаратура дорожча від людей? Складається враження, що вони все знали. Не було нікого ні з опозиціонерів, ні з громадських діячів. Із політиків бачили лише Луценка і Гриценка. Інші сказали, що поїхали на телевізійне шоу, і ніхто не повернувся»
Більше на майдані я не була. Про це просили діти: «Мамочка, не їдь більше, там пхаються, і ти упадеш», – не по-дитячому серйозно застерігають вони. Я ще не знаю, чи дослухаюся. У кожного з нас у житті був свій майдан. Натхненно-піднесений чи болісно-кривавий. Час покаже, чим він обернеться для України і для кожного з нас…
5 грудня 2013
У Переяславі-Хмельницькому на Київщині відбувся мітинг на підтримку євромайдану. На нього прийшли кількасот переяславців. Відразу після мітингу багато хто повернувся на нічну вахту у Київ.
16 грудня 2013
МАЙДАН! ТИ НЕ ПЕРЕСТАЄШ ВРАЖАТИ!
Ніколи б не подумала, що жіноча сумка, загублена роззявою у центрі Києва, знайдеться. Учора бродила по майдану із розкритим ротом, де приткнула сумку, не знаю. Пригадую, що хотіла чаю, якісь дядьки закомандували, щоб зробила і їм. Про сумку згадала, коли їхали увечері додому. Чоловік мене мало не ковтнув зі злості. Знайшов за що… Нічого цінного в ній не було. Пляшка води, дві мандаринки, кілька котлет, які брала із собою в дорогу, листівки, які роздавали на майдані. Знайомі наполягли, щоб написала оголошення. Залишила його біля палатки Народного Руху України і, чесно кажучи, забула, як про ранковий сон. Щойно подзвонили, що сумка знайшлася. Це – неймовірно! Як тут не вигукнути: «Слава Україні!» і, зокрема, одному із її героїв – незнайомцю Сергію, який сповістив мені цю добру новину!
29 грудня 2013
ЯКЩО ТОБІ НЕБАЙДУЖА ДОЛЯ УКРАЇНИ – ПРИХОДЬ НА МАЙДАН!
28 грудня 2013 року на центральній прощі міста Переяслава-Хмельницького відбулося Народне Віче, на якому жителі Переяславщини висловили своє обурення курсом української влади на згортання євроінтеграції та впровадження в Україні тоталітарної диктатури.
На віче були присутні багато жителів міста і району, діючі депутати Верховної Ради Віталій Ярема, Олег Гелевей, депутат Верховної Ради першого скликання, письменник і громадський діяч Володимир Шовкошитний, депутати Київської обласної, Переяслав-Хмельницької міської та районної рад, а також представники друкованих ЗМІ та телеканалів.
Люди, що були присутні на вічі, висловлювали своє невдоволення курсом влади на згортання демократичних свобод, відсутністю боротьби з корупцією та нахабному дерибану бюджету на 2014 рік, репресіями тиском та фізичними розправами проти громадських активістів та журналістів. Також хвилю невдоволення дістали журналісти провладних та комунальних ЗМІ, які не об’єктивно та упереджено висвітлювали інформацію. Ці та інші проблеми загрожують існуванню України, як цілісної суверенної держави. Однак влада не просто ігнорує думку суспільства, але вперто і цілеспрямовано руйнує свою державу.
Мітингуючі закликали українців всіляко підтримувати акції протестів, які проходять в Україні, та посилити підтримку Євро-майдану. Також пролунав заклик бойкотувати товари та послуги, які надаються фірмами та брендами, що належать Партії Регіонів, тому що економічний бойкот, який є найпростішою формою бойкоту, в одному ряду з активними акціями протесту зможе поставити на коліна будь-який тоталітарний диктаторський режим.
На Віче була оголошена та прийнята резолюція з вимогами: звільнення політв’язнів, відставка уряду та проведення дострокових виборів Президента та депутатів Верховної Ради України.
Крім того, на Народному Віче була утворена громадська організація Переяслав-Хмельницька міськрайонна організація «Всеукраїнське Об’єднання Майдан». До ради організації увійшли 23 авторитетних представника громади міста та району.
Учасники переяславського майдану закликали громаду міста та району не сидіти, склавши руки в себе дома, а прийти на наступне народне віче 4 січня 2014 року і вимагати змін на краще в нашій спільній державі Україні.
БУДЬ УКРАЇНЦЕМ – ВИХОДЬ НА МАЙДАН!
4 січня 2014
МАЛЕНЬКА ПЕРЕМОГА ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ЄВРОМАЙДАНУ
У суботу 4 січня у Переяславі відбулося третє народне віче, на підтримку подіям, що відбуваються у Києві. Цього разу організатори – рада Переяслава-Хмельницького осередку Всеукраїнської громадської організації «Майдан» – обрали місце проведення не біля найскромнішої за роки існування Переяславщини ялинки, а на «Київському майданчику» по вулиці Шкільній.
Традиційно розпочали мітинг із гімну України. Богослужіння провели священики УПЦ Київського патріархату. У своїй промові координатор з формування переяславської сотні Юрій Бобровнік оголосив про набір бажаючих підтримати своєю присутністю майданівців у столиці.
Між людьми прокотилася чутка, що на майдан у Переяславі приїде Кличко. Віталій Володимирович дійсно прибув десь близько опівдня. Зізнався, що спеціально на віче не збирався, але, почувши про те, що на майдані зібралися переяславці, заїхав підтримати ініціативи людей. Спростував чутки про те, що учасники київського майдану не знають, що робити далі, оголосив, що у разі невиконання владою волі народу, в Україні будуть оголошені страйки.
Приїхали підтримати переяславців учасники Автомайдану. Розповіли, чому вони вирішили висловити свою громадянську позицію, називали свої координати для охочих приєднатися до їх руху. Після виступу під вигуки «Слава Україні!» близько десятка автомобілів, прикрашених українськими прапорами та прапорами Євросоюзу залишили Переяслав.
Під час мітингу обговорювалися і місцеві проблеми, однак, не дивлячись на запрошення, ні міський голова О.Шкіра, ні голова райдержадміністрації А.Недяк, не з’явилися. Не можна обминути і той факт, що учасники мітингу зробили ще одну не пов’язану з політикою, але дуже хорошу справу, зібрали дві з половиною тисячі на лікування 4-річної вихованки дитячого садочка «Сонечко» Олі, в якої напередодні Нового року виявили пухлину.
Наприкінці віче було зачитано маніфест, оголошено про те, що наступний мітинг відбудеться наступної суботи об 11-й годині на цьому ж місці. Переяславці стали розходитися, члени осередку місцевої ГО «Майдан» вирішили провести наступне засідання, аж раптом надійшов дзвінок про те, що учасників автопробігу затримали працівники ДАІ на виїзді із міста. Вже через лічені хвилини кілька десятків переяславців, серед яких місцеві активісти, журналісти і навіть священики, прибули на пост ДАІ, знімали на відеокамери, фотографували, перегородили автодорогу. Як зазначили працівники міліції, система «Радар» зреагувала на автомобіль, власник якого буцімто не сплатив штраф. Цей автомобіль досить помітний: яскраво помаранчевого кольору, ще й розмальований, і має номерні знаки «ФОРС». Як стверджував власник, ніяких боргів з оплати штрафу він не має. Але представники виконавчої служби прибули на місце з якоюсь нечіткою факсограмою і навіть пробували евакуювати автомобіль. Переяславці живим ланцюгом перегородили дорогу, і евакуатор від’їхав.
Врешті, під тиском громади представники влади відступили. Це маленька, але досить вагома перемога місцевих євомайданівців.
Як би не склалися події у Києві, для мене євроінтеграційні процеси у Переяславі є очевидними, доки дорослі мітингували, діти почали збирати сміття і бите скло, яке валялося під ногами. Ми не помічаємо бруду навколо себе, або вважаємо, що прибиранням повинен займатися хтось інший. А вони розуміють, що Європа починається з кожного із нас.
11 січня 2014
«ДОКИ БАНДИТСЬКА ВЛАДА БУДЕ ТЕРОРИЗУВАТИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД?»
11 січня по вулиці Шкільній у Переяславі (Київська область) відбулося чергове народне Віче під гаслом «Повернемо гідність народу». Незважаючи на несприятливі погодні умови, зібралося чимало мешканців Переяславщини. Традиційно Віче розпочалося з молитви за Україну, яку провели священики УПЦ Київського патріархату. Люди обговорювали різні актуальні питання, головним з яких було: «Доки бандитська влада буде тероризувати український народ?»
Гостем сьогоднішнього Віче був Сергій Луценко (брат колишнього міністра МВС, політичного в’язня Юрія Луценка), який повідомив, що Юрій Луценко знаходиться в реанімації, після звірячого побиття «Беркутом». Він намагався вночі під судом Шевченківського району міста Києва зупинити насильство над активістами Євромайдану, за що отримав кілька ударів палицею по голові. Сергій Луценко закликав всіх прийти 16 січня під Верховну Раду, щоб не допустити прийняття антинародного бюджету. Також на віче виступила активістка із міста Донецьк, що понад місяць живе на майдані, яка розповіла про те, що, не зважаючи утиски влади, рух протестів поширюється навіть серед жителів Донбасу. Як заявив Михайло Сиворко: «Влада бореться з народом, натравлюючи «беркутівців», відбираючи права в автомобілістів, заводячи судові справи на активістів Майдану, тому народ повинен взяти владу в свої руки, щоб змусити з собою рахуватися».
Анатолій Дима розповів про те, що працівники ДАІ відібрали у нього посвідчення водія, після автомайдану під Межигір’ям. Він висловив пропозицію провести наступне народне Віче на центральній прощі міста, щоб змусити владу чути позицію громадян. Юрій Бобровнік розповів про те, що до Переяславської Сотні Самооборони імені Тараса Трясила записалося більше 70 чоловік, і закликав чоловіків бути гідними захисниками свого народу, забезпечувати спокій та безпеку на Майдані і навіть брати приклад з жінок волонтерок, які працюють по 10 годин на кухні та інших службах. Також на віче піднімалися і господарсько-екологічні питання. Одна літня жінка переймалася, що із вказівки місцевої влади був спиляний дуб, який простояв кілька століть і становив цінність для Переяславської землі.
Віче прийнято резолюцію, в якій постановили:
1) Висловити засудження діям співробітників «Беркуту», які 10 січня застосовали надмірну силу до протестуючих біля суду у місті Києві, і з особливим садизмом били та калічили людей;
2) Створити страйковий комітет для підготовки Всеукраїнського політичного страйку.
3) Подати депутатські запити до міської ради та правоохоронних органів стосовно незаконно спиляного дерева по вулиці Богдана Хмельницького.
4) Звернутися, від імені Народного Віче, до ЗМІ Переяславщини із закликом об’єктивно висвітлювати позицію громади.
5) Створити Переяславський Автомайдан та закликати водіїв Переяславщини активно долучатися до цього руху.
6) Підтримати ініціативу з повернення до Конституції 2004 року, яку було незаконно скасовано, а внаслідок цього Президент отримав додаткові повноваження.
7) Підтримати утворення колективного народного органу для підготовки нової редакції Конституції України.
Закликати громаду Переяславщини долучатися до лав ВО «Майдан» для: здійснення громадського контролю за органами влади, ідентифікації проблем місцевого розвитку та пошуку шляхів їх вирішення, створення кадрового резерву для місцевих органів влади шляхом рекомендації на посади чесних, енергійних і незаплямованих людей.
Переяслав-Хмельницька організація ВО «Майдан» закликає підтримати Україну в цей тяжкий час.
13 січня 2014
ОДИН ДЕНЬ У БУДИНКУ ПРОФСПІЛОК
Недавно мене запросили побути волонтером у штабі народного супротиву, який знаходиться у будинку профспілок. Прибула на майдан десь після сьомої ранку. Людей ще не дуже багато, але наметів суттєво побільшало. Біля барикад – вартові, біля бочок – гріються люди, підсушуючи відсирілі від мряки соснові дрова. На сцені – молода жінка і дівчинка років 9, які запитують у присутніх, яку пісню хотіли б почути. Починають «Червону руту». Уранці вона здається схожою на лагідний мамин заклик прокидатися. Чомусь ранковий майдан нагадує мені сонну дитину.
Біля будинку профспілок мене зустрічає ударівець Тарас Костін, який разом із іншими переяславцями ніс на майдані нічну варту. Без перепусток сюди так просто не потрапиш. Тут майже всі один одного знають в обличчя. На першому поверсі привертає увагу чорнявий чоловік на крутому інвалідному візку, який голосно спілкується із охоронцями. Тарас розповідає, що це – Цезар, правознавець і місцева знаменитість. На другому поверсі знаходиться прес-центр, куди стікається вся інформація Штабу національного супротиву. Керівник прес-служби Юлії Тимошенко – Марина Сорока вводить мене в курс справи. Маю записувати у спеціальний зошит всіх журналістів, що приходять на брифінги, видаючи їм іменну акредитаційну картку з датою.
***
Моє чергування підходить до кінця, але залишаюся ще на кілька годин. На запитання журналістів відповідають члени громадської ради «Майдан», з яких найактивнішою є Руслана. Вона розповіла, що майдан розходиться не збирається, доки не виконаються основні вимоги: відставка уряду і міністра МВС, дострокові вибори, а також повідомила, що громадські активісти мають чіткий план дій: пікетування будівель, які належать винним у побитті мирних мітингувальників, формування люстраційного списку осіб, причетних до цього злочину, здійснення громадського контролю за діями владних структур в усіх куточках України, оголошення комерційного бойкоту бізнес-структурам, що належать бандитському клану, забезпечення правової допомоги учасникам масових протестів, проти яких порушено кримінальні і адміністративні справи, пікетування судів, на яких розглядаються справи активістів майдану. При невиконанні вимог громадські активісти планують провести 24 січня попереджувальний страйк.
Після брифінгу із цікавістю вивчаю життя штабу. Комендант Арсен Авеков дає інтерв’ю журналістам прямо в коридорі, на різних поверхах розмістилися місця для ночівлі, але скрізь, незважаючи на велике скупчення людей, досить чисто. В актовому залі для бажаючих безкоштовно проводять уроки з вивчення англійської мови. На першому поверсі мені запропонували чай і бутерброди. Виходжу із будинку профспілок на майдан. Мушу сказати, що людей на ньому досить багато. На небі спалахують зорі. Моя варта добігає кінця, шукаю білий намет «Громадська приймальня», де в нічну варту заступають козаки переяславської сотні. На сцені саме читають вірші Василя Симоненка, розповідають про його непросте життя і загибель. Серце переповнюється гордістю за народ, який має таких талановитих синів, і слова «Ти знаєш, що ти людина?» звучать по-новому.
19 січня 2014
БІЛЬШЕ ПОЛОВИНИ РОСІЯН НЕ ХОЧУТЬ БАЧИТИ УКРАЇНУ В ЄВРОСОЮЗІ
Таке враження, що у Росії більше немає проблем, як ситуація в Україні. Не уявлю, щоб у нас так широко обговорювалися проблеми іншої держави. Сьогодні мені натрапила на очі інформація про опитування, яке проводила одна «дєловая газета». На запитання: «Якої стратегії має дотримуватися Росія щодо України?» Лише 10% із 26 тисяч опитаних відповіли, що варто відпустити Україну назавжди без надії на повернення. Ще 6% прагнули б вирушити в ЄС за українцями. Інші відповіді, як і коментарі до них, не просто вражають, а шокують. 17 % опитаних бажають відпустити Україну на деякий час, щоб вона «обпеклась і попросилась назад». Кожен десятий радить не відпускати, а всіляко підтримувати владу діючого в Україні Президента. Хоча є й такі, які очікували від нього більш активної дружби з Росією. А більше 55 відсотків опитаних не лише не хочуть відпускати Україну, але й пропонують знаходити в Україні проросійські сили і активно підтримувати їх.
У коментарях лунали пропозиції викупити в України Крим, бо вона потребує коштів, відрізати газ і навіть скинути на Львів бомбу. Все це під соусом любові старшого брата до молодшої заблудної сестри. Часто зустрічалися коментарі розділити Україну на дві або й три частини, а багато хто взагалі стверджує, що немає такої країни, є Малоросія…
Про розгляд Югословського сценарію говорив під час святкування Переяславської Ради 18 січня 2014 року нардеп Олег Царьов. Він розповів, що тиждень депутати готували революційні закони, які порівняв із битвою за Москву. Не здивуюся, що через деякий час він і стане тією проросійською силою, яка потягне Україну… боюся навіть «накаркати» куди.
30 січня 2014
Сьогодні 30 січня 2014 року у Переяслав-Хмельницькому районному будинку культури влада провела «Діалог із громадою». У залі були присутні здебільшого освітяни, десятків зо два тітушок-тьотушок пенсійного віку, які постійно їздять на антимайдан за 200 грн, священики Московського патріархату і навіть пастор якоїсь євангельської секти. Міський голова, як медом мазав, розповідав, що жителі села Велика Каратуль з розумінням поставилися до проблем із вивозом сміття… Потім виступив тренер Орлов, який обурювався, що замість підтримки спорту, влада на носі у духовності (біля Троїцької церкви) дозволила поставити ресторан, засудив хаос, який, на його думку, робиться зараз на майдані і пішов виховувати майбутнє покоління (не дай Бог потрапити до такого вихователя). Валерій Мормель сказав, що причини того, що зараз відбувається, криються ще у перевороті 1917 року і неабияку роль у цьому відіграла відсутність люстрації. Олександр Голуб наголосив, що у ситуації, яка зараз склалася, винна діюча влада і перекладати відповідальність на опозицію немає жодних підстав. Він запитав у міського голови, чи засуджує він дії влади, яка застосовує насильницькі дії до народу, роздягає людей на холоді і знущається із них. На це міський голова Шкіра нічого не відповів. Зате активно кричали його вівчарки. Тьотушки-тітушки не могли всидіти на місці. Рвалися «рятувати» головного регіонала міста. Одна з них сказала: «У мене аж серце розболілося. Чесне слово. Не винуватий Янукович. Я приїхала із Чорнобиля, працювала вчителькою. Покійний Григорій Митрофанович Верба позичив мені 80 рублів, щоб я купила туфлі і юбку і прийшла на перше вересня у школу. Коли вибрали Януковича і нашого мера Олександра Григоровича у місті нашому і в нашій країні трошки стала стабілізуватися промисловість, почали виплачуватися пенсії. Правда?». У залі почулися вигуки: «Неправда!»
Ведучий Борис Демяненко закликав усіх прийти у цю СУБОТУ НА 11- У ГОДИНУ НА ВІЧЕ, аби висловити свою позицію: «Не будьте байдужими, вичавлюйте у собі раба. Бо всі злочини були і є від байдужості» – сказав він.
3 лютого 2014
Неділя 2 лютого 2014 року. Київ. Сонячно, морозно. Чергове віче, людей, як завжди у вихідний, дуже багато. У переході якась жінка роздає зв’язані шматочки голубої і жовтої стрічки. На сцені виступає Олег Ляшко, потім один із братів Капранових. Вверх по Інститутській піднімається колона жінок, які тримають плакати: «Не стріляй!» «У тебе теж є мати!». Ольга Богомолець, як завжди дає поради, що потрібно робити, аби не дуже потерпати від холоду, повідомляє, що багато країн у світі згодилися прийняти людей, які отримали поранення. Не дивлячись на те, що я не робила на цей день собі акредитації, охоронець пускає мене ближче до сцени. Так зручніше фотографувати. Якась жінка хоче прочитати свої вірші, роздає їх небайдужим, каже, що працює вчителькою у Києві, приходить щодня після роботи аби підтримати майдан. Зі сцени розповідають, що у Прибалтиці проходить телемарафон на підтримку майдану у Києві, показують запальні мелодії.
6 лютого 2014
Коли спілкуєшся з нашою владою, починаєш сумніватися, що Переяслав – це Європа. Після того як переяславці на народному віче 27 січня висловили свою недовіру міському голові Олександру Шкірі, депутати ініціювали проведення позачергової сесії. Учора він провів у себе в кабінеті засідання фракції ПР, не дивлячись на Закон «Про доступ до публічної інформації», нас туди не впустив, але пізніше погодився зустрітися. Мер повідомив, що сесія буде закрита. Переяславцям туди – зась. Жодної законної підстави на це немає! Крім того Шкіра повідомив, що 3 депутати відкликали свої підписи. Зрозуміло, що індивідуальна робота проведена із іншими місцевими обранцями. Як медом мазав, розповідав, що не бачить проблем в місті, що педагоги отримують зарплату (ніби це його особиста заслуга, а не зароблені ними кошти) Ще раз повідомив, що в злочинній і ворожій до України партії регіонів, яка дескредитувала себе в кровопролитті, він перебуває за власними переконаннями. Було смішно, як мер «щиро» закликав громадських активістів до співпраці, але не встигли ми переступити поріг міськради, як одному із активістів зателефонували із мерії і повідомили, що припиняють із ним будь-які ділові справи. От вам і співпраця по-шкірівські!!!
12 лютого 2014
Мій майдан. Понеділок 10.02.14. Погода дощова і неприємна. Пробираємося між барикадами. Із зацікавленістю читаю плакати, на які раніше не звертала особливої уваги. Даремно, вони розкривають життя майдану. На Грушевського серед барикад і згарища Руслана дає концерт. У книжковому магазині якась панночка морщить носика: «Знову на майдан налізло бомжів». Покришками позначено місце вбивства активіста. В Українському домі – капличка, медпункт, бібліотека, інформаційний центр. Скрізь чисто, чого не скажеш про Київ, де «прибирають» комунальні служби. Вдома мама каже: «По телевізору показували, що в Києві – бардак». Це в головах у нас – бардак, якщо ми віримо телевізору.
13 лютого 2014
Депутати Переяслав-Хмельницької міської ради зробили заяву, що обурені діями «Беркуту», вимагали притягнути до кримінальної відповідальності винних у побитті мирних студентів, висловлювали своє невдоволення росіянину Затуліну, який не тільки обзивав українців, але й розпалював ворожнечу у державі.
Де тут порушення закону? Не бачите? А Переяслав-Хмельницький міжрайонний прокурор Олександр Кардаш побачив. Або ж йому допомогли побачити. Бо влада, яку ще в середньовіччі розділили на три гілки: судову, виконавчу і законодавчу сьогодні в Україні зосереджена в одних руках. Руках – заплямованих кров’ю. Не звертаючись до міської ради з приводу рішення, яке йому не сподобалося, прокурор відразу звернувся до окружного адміністративного суду. Нібито міські депутати не мають права засуджувати чиїсь дії. Їх завдання – приймати спущений зверху бюджет, розбиратися у місцевих проблемах. Нібито вони не мають права на власну позицію. Невже не знає п’ятої статті Конституції, що джерелом влади є народ?
17 лютого 2014
ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ АКТИВІСТИ НЕ ДАЛИ ВИЇХАТИ ТІТУШКАМ НА АНТИМАЙДАН
17 лютого більше півсотні переяславців самоорганізувалися і завадили виїзду трьох автобусів із тітушками на анти майдан у Київ. Запроданці, злякавшись людського суду, збиралися цього разу не в місті, а на об’їзній біля АЗС. Біля четвертої ранку сюди ж приїхав і мікроавтобус червоного кольору із Гельмязова Золотоніського району Черкаської області. Гельмязівці були у нетверезому стані, зізналися, що за поїздку їм обіцяли заплатити по 140 гривень. Переяславці попросили їх вийти із автобуса, стали перед ними із плакатами: «Не продавайтесь!» «Не беріть бандитські гроші», «Банду геть!», просили не підтримувати злочинну владу, нагадали, яка доля спіткала Іуду.
В одному із організаторів поїздки переяславці впізнали Романа – брата депутатки районної ради від Партії регіонів Аліни Бояр. Він був у нетверезому стані і зізнався, що виконує партійне доручення. Сюди ж приїхала переяславка, яка мала розрахуватися із регіональними найманцями. Вона працює в ЕКОмаркеті і дуже ховала своє обличчя від фотокамер.
Переяславські тітушки злякалися і кинулися полями в розсипну. Люди нагадали перевізникам, що не допустять більше поїздок на підтримку кривавого режиму. Вирішили поїхати до очільників міського і районного осередків Партії Регіонів. При сусідах вони соромили голову РДА Андрія Недяка і сказали, що засуджують злочинні дії партії, яку він очолює.
21 лютого 2014
Вдень чергувала на першій (жіночій) барикаді. Чому жіночій? Бо зробили її – одні жінки. Висадили на трасі біля КП з десяток жіночок. Ми почали ходити по кущам. шукати якісь дошки, арматуру і шифер, потім нам підвезли шини. Назбирали скляних пляшок. Їх вдосталь. Подумала, що переяславці перетворили в’їзд у місто на смітник, а це стало в нагоді лише під час військових дій. Ми боронили місто. У чоловіків – інша задача. Вони охороняють під”їзди до Києва. А коли із шаленою швидкістю одна за одною пролетіли два спрінтери, а ми тільки й могли, що провести їх поглядом, вирішили, що потрібно городити і об’їзну. Пізніше очевидець подій розповідав, що ці маршрутки їхали у Київ, побачивши барикади у Борисполі, розвернулися і поїхали в бік Черкас, побачивши барикаду на 54 кілометрі, знову стрімко помчали назад. За ними мужньо кинулися кілька переяславців. Наздоганяти було дуже важко. Навіть даішник, махнувши палицею, швидко сховався. Буси не зреагували і помчали на Київ. Вони їхали на двох смугах, щоб не можливо було перегнати, а потім, коли на зустріч їхала машина, швидко перестраювалися, провокуючи аварію. На щастя, на першому світлофорі їх «зустріли» бориспільці. Принишклі «спритники» поверталися під конвоєм переяславських автомайданівців і берегли їх від народного гніву. Поряд виросли барикади на об’їздній і на дорогу в Борисівку. Пізніше підтягнулися люди зробили барикаду у Греблі. Переяслав нарешті встав…
***
Повернулася із барикад. Цього разу – місцевих. Що потрібно було трапитися, щоб усе місто повстало? Невже тільки тепер дійшло, що при владі – бандити? Найбільш прикро, що сьогодні вони тікають із цієї партії, щоб ми завтра за них знову проголосували…
***
Надвечір напросилася на 54-й кілометр. Там багато людей. Більшість – зіваки. Біля КЛО підігнали дві машини із крутими номерами 7777. Кажуть, вони належать Клюєву. Відразу посипалися дзвінки від високих чинів. Приїхав власник «Міленіуму» за сумісництвом ще й депутат місцевої ради, який був присутній лише на двох сесіях – на першій і на останній – вирішальній для міського голови. Кана почав розповідати, що він – за майдан, що возив туди людей і вклав багато своїх грошей. На уточнення: «На який майдан? В Мар”їнський парк?», принишк. А потім приїхали місцеві цигани із битами. Товклися біля машини. Сказали, що вони – «за наш український народ». Запропонувала їм йти на барикаду. «Нам сказали оцю машину охоронять», – проговорився один із них. Водії просилися додому, давили на жалість розповідали про дітей і онуків. Не відпустили. Стрілятимуть у нас, стрілятимуть і у них разом із нами. Ми захищаємо своє місто, а вони чому сюди приїхали?
23 лютого 2014
Мій майдан. 18 лютого я стала іншою. Ніби мене не стало. Ніби все це не зі мною, не з моїми друзями, не з Україною. На моїх очах убивали людей. Тупо знищували: чоловіків, жінок, молодих хлопчиків – першокурсників. Людей, які не мали зброї. Держак від лопати, фанерний щит, протигаз, каска. От і вся зброя і весь захист. Чи може це протистояти озброєним до зубів беркутівцям?
Вони йшли, тримаючи один одного на плече, йшли через натовп зівак аби виборювати право жити в державі, де правлять закони, а не бандитизм. «Зовсім діти», – зітхнула поряд жінка. Хтось стояв на безпечній відстані, хтось ліз через голови аби сфотографувати цікавий кадр, жінки били камінями у металевий стовп і від того бенькання ставало моторошно, хтось розбирав бруківку, хтось передавав її на передову. Від вибухів тенькало все всередині, а від диму першіло у горлі. Якісь жінки розносили шматочки лимонів, казали, що вони дещо нейтралізують дію диму, пропонували содову. Люди побачили на даху двох чоловіків, які тягли на дах ящик гранат, і почали кричати. Підпалили машину. Клубки чорного диму полетіли в бік Верховної Ради, прохід до якої загородили тисячі людей у чорній формі.
Я ніколи не забуду їх нахабних посмішок. Вони навіть не закривали забрала, впевнені у своїй всемогутності і безкарності. Жінки кричали їм, щоб не йшли проти власного народу, якийсь дідусь обурювався, що вони прийшли, аби захистити зека.
Василь Гречка, з яким ми приїхали, все запитував: «Чому? Хто розпочав? Адже планувалась мирна хода…»
Повертаємося на майдан, де жовтіє нова пірамідальна споруда – схожа на цьогорічну ялинку. Тиждень тому її не було. Людей на майдані небагато, вибухів не чути. Із сцени оголошують, що потрібні волонтери. Мене посилають у першу «Пекельну кухню», Василя – у будинок профспілок носити воду.
Спочатку разом із трьома жіночками чистимо картоплю, потім намащуємо бутерброди. Складаємо їх у картонну коробку, щоб потім віднести на барикади. Одній із дівчат по телефону повідомили, що наші захопили Маріїнський парк. Радіємо, навіть погоджуємося випити чаю і спробувати приготовані господарем «Пекельної кухні» макарони. А в цей час… Приходять дві дівчини і розповідають, що зараз хлопцям – не до бутербродів. Одну із них, рятуючи від кулі, винесли на щиті за ріг будинку. Кажуть, що є поранені. Приходить Василь і каже, що поранені є і серед переяславців. Телефоную, у Тараса – поранення у ногу, розірвало одяг і розлилося багато крові. Сказав, що у Валентина – пошкоджено руку. Йдемо до нашого намету, там стоїть Валік із перемотаною рукою, пальці якось дивно скручені. Все обличчя – у крові… А потім був Петро із Донецька – першокурсник переяславського вузу. Він говорив, говорив, говорив, величезні карі очі, і якась сумна, як на іконі, посмішка. Віктору Дмитровичу осколки гранати пошкодили ногу. У Сергія – помітні ознаки контузії. Метушливий, дезорієнтований у просторі, він поривався знову у бій «Запишіть, мене звати Сергій, я народився 15 квітня, я йду на смерть…» Артем не може підняти руку, просить допомогти зняти бронежилет… Розповідає, що Андрій і Сергій потрапили в оточення… Багато незнайомих людей із скривавленими ранами на обличчі, когось несуть на руках, хтось просто йде, від шоку ще не відчуваючи болю. Якийсь молоденький хлопчик розповідає незнайомцю, що вчиться на лікаря, хоче бути педіатром, тому й прийшов допомагати пораненим…
Коли беркутівці погнали людей від Жовтневого і по Грушевського, коли залишилася тільки одна барикада по периметру майдану, я не могла поворухнутися. За що? Чому у наш час людей просто вбивають у центрі міста? За те, що просто хочуть жити краще? Щоб країна була багата, щоб люди не злидарювали, щоб закони діяли для всіх, щоб діти жили щасливо, щоб Україна дійсно була вільною? По обличчю текли сльози, а я їх не бачила. Такі ж сльози текли у мене, коли дісталися додому. Просто сиділа, дивилася в нікуди, а вони самі котилися… Одна донька гладила мене по мокрому обличчю, все принюхувалася, запитуючи, чим я пахну, інша – намагалася розвеселити, намалювала купу кумедних малюнків з квітами, сердечками і смайликами. А потім – безсонна ніч… Не одна… Вони допомогли зрозуміти, хто чого вартий. Інна, Мар’яна, Наталія, які залишивши, сім’ю, дітей, роботу поїхали туди, де потрібна була їх допомога, всю ніч допомагали пораненим у шпиталі, яким став Михайлівський собор. Таня, Наташа, які били бруківку, яка б давала можливість відбиватися чоловікам. Лєна, яка в ту страшну ніч, підносила каміння, стягувала колеса на барикади і була прямо на лінії вогню. Священики, один із яких тримав прапор і щит, інший ікону. Їх голови не були прикриті шоломами, але вони стояли на передовій, а люди підходили, обнімали і дякували їм, що своєю молитвою додають віри у перемогу.
24 лютого 2014
Мій майдан. Переяславські барикади. День другий. Вранці 21 лютого повертаюся на свою «бабську» барикаду. Дівчата вже тут. Скрізь – порядок. Не встигли обговорити заяви про вихід із партії регіонів голови РДА Андрія Недяка, мера Олександра Шкіри і затримані увечері «клюївські машини із крутими номерами», як приходить інша новина: «На барикаді, що на 54-км автодороги Бориспіль-Дніпропетровськ» затримали кілера.
Добираюсь на попутці. Людно. Красивий чорний «мерс-кубік» – мов вітрина. На ньому акуратно викладені ікони в різьблених рамках, зброя, багато номерів до машин. Після жорстокого розстрілу на майдані людей, кожна зброя – вогнепальна чи пневматична викликає напругу. Господар поводиться спокійно, навіть занадто. На людей поглядає зверхньо, каже, що все це багатство заробив або подарували хороші друзі. Із броньованого мікроавтобуса, який належить теж йому, повільно і демонстративно витягує речі, дитячу коляску, гойдалку, кілька пляшок дорогої горілки, якісь картонні коробки, спершу здається, що дорогі книги, але через мить розумію, що то – коньяк, вартість кожної пляшки удвічі перевищує місячну зарплату вчителя. За припущеннями чоловіків машини коштують до 5 мільйонів. Олексій (у зеленій куртці) невдоволено сказав: «Всьо, что сейчас долається – із-за майдана. Киевские смєнят донєцкіх». Почувши це, присутні жіночки не втрималися, звинувативши його у смерті людей у Києві. Про себе розповів,що працює підприємцем у Вінниці. Має свою фірму таксі. Сказав, що гвинтівка вже два роки не стріляла, зареєстрована на дружину. Питання про віру викликало у його мертвих очах ледь вловиму іскру. Сказав, що у 2010 році після втрати двомісячної доньки Каті, яка померла від пороку серця, переглянув своє життя. Відповів, що став глибоко віруючим, показав мені на мобільному фотографію другої маленької доньки. Священик, який був присутній, почав пояснювати, що ікони і зброя – несумісні, але схоже, Олексій не зрозумів. Водій «кубика» представився Бисланом, сказав, що за національністю «руській», більше випитати не вдалося. Він поводився ще спокійніше, пив чай, байдуже спостерігаючи за цікавими.
Набігло багато зівак, а чоловік, що зупинив машини, особливо не світився. Він сказав, що це не він, а свята вода зупинила автомобілі. Показав пляшку «Почаївської», яка й відчула ікони.
Марудилися кілька годин, а потім приїхали автомайданівці. За іронією долі разом із ними біля поста КП прослизнув «Фольксваген» із номерним знаком «7900», але на 54-му кілометрі він не зміг цього зробити, став петляти, чим і викликав підозру. Саме в цій машині і була знайдена зброя і 71 тисяча гривень. Кілери кинулися навтьоки, але переяславці їх наздогнали. Здорованя оточили присутні, запитували, куди і чому їхав. «Качок» злякано белькотів, що віз зарплату людям, бо банки не працюють. На запитання, де взяв каску сказав: «На вашем майданє дают» Коли сказав, що рушниця у нього для відстрілювання кроликів, навіть у мене стиснулися кулаки.
Його звати Паньков Сергій Іванович, народився 10 серпня 1978 року у Запоріжжі. Більш відомий як «Сергій Хортиця». При ньому знайшли схему, на якій найймовірніше розміщувалися позначення місцезнаходження кілерів і списки, в яких попарно стояли прізвиська бандитів.
26 лютого 2014
Мій майдан. Сьогодні майдан – суцільна могила. Із горами живих квітів і тисяч свічок. Над ними чорним пам’ятником – згорілий будинок профспілок. Майдан ще пахне паленою гумою, ще харчується в наметах бутербродами. Ще скрізь ходять хлопці у касках, ще пишуться лозунги і малюються плакати. Але серце майдану зупинилося разом із серцями загиблих за Україну.
2 березня 2014
Учора 1 березня о 20.00 більше сотні переяславців прийшли на центральну площу міста, аби вшанувати пам”ять полеглих Героїв небесної сотні. Акція була організована студентами Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григоорія Сковороди. Вони запалили сотні свічок, вишикувалися у формі тризуба. Не дивлячись на пізній час, було багато дітей, це маленький, але дуже дієвий для всіх нас урок справжнього патріотизму. Герої не вмирають, ми маємо бути гідними їхньої пам”яті
Фото – з фейсбуку Світлани Шевченко