Він збирає тисячні зали по всій Україні та за кордоном, його треки очолюють глобальні чарти, а щирість та простота підкорили мільйони сердець. Утім, за шаленим графіком гастролей та стрімкою популярністю ховається звичайний хлопець із Волині, який продовжує творити задля людей.

По завершенні свого виступу в Переяславі виконавець хітів, які співає вся країна, YAKTAK (Ярослав Карпук) поспілкувався з нашим журналістом. У відвертому і ексклюзивному інтерв’ю для видання Proslav артист розповів про залаштунки гастрольного життя, пошук творчого ресурсу в часи важких новин, важливість родинної підтримки та про те, яким він бачить перший день після нашої Перемоги.
Переяслав – місто з особливим історичним затишком та атмосферою. Чи вдалося тобі у своєму шаленому графіку бодай трохи відчути цей локальний вайб, побувати у якомусь з музеїв, оцінити місцевий сервіс і з яким настроєм ти вже вдруге виступатимеш перед нашою публікою?

Чесно? У турі графік такий, що міста я часто бачу лише з вікна авто та із залів. Менші містечка люблю: там якийсь інший вайб і люди, здається, відкритіші. Але цього разу, на жаль, не встиг познайомитись ближче. В Переяславі вже вдруге, тому їхав майже як до своїх!
У твоєму гастрольному графіку органічно поєднуються масштабні шоу у Палаці спорту та концерти у тому ж Переяславі. У чому для тебе головна відмінність між енергетикою великих стадіонних майданчиків і такими камернішими, затишними виступами у невеликих містах?
Я роблю музику для людей і дуже ціную кожного свого слухача. У Переяславі немає Палацу спорту. Якби був, ми б зробили концерт саме там (сміється)
Я бачу, як реагує зал. Палаючі очі людей у різних містах, від Харкова до Ужгорода, від Варшави до Нью-Йорка. Люди співають мої пісні і підтримують Україну. Поки ця творчість комусь потрібна і я відчуваю цей драйв, цю енергію, я буду їхати до наших людей. Київський Палац спорту чи зал у Переяславі, мені все одно.

Чи відчуваєш ти різницю в емоційному відгуку слухачів у різних куточках України та за кордоном? Чи сьогодні всі майданчики, незалежно від географії, звучать і проживають цей час на одному спільному емоційному нерві?
Різниця є, але не в тому, як люблять. Десь більше кричать, десь більш мовчки слухають. Але нерв один. Зараз усі живуть одним і тим самим, і на концерті це відчувається дуже сильно. Люди приходять не просто послухати, а видихнути разом.

Ти родом із невеликого містечка на Волині. Що б ти сьогодні сказав тому юному Ярославу Карпуку, який тільки робив перші кроки в музиці? І що порадив би тим, хто тільки починає йти твоїм шляхом і шукає себе в музиці чи якісь іншій сфері?
Сказав би: не поспішай і не бійся бути собою. Я в дитинстві дуже хотів, щоб усе вийшло швидко, а воно так не працює. І ще: не порівнюй себе з іншими, бо в кожного свій шлях. Тим, хто починає, раджу робити, а не думати «а раптом не вийде». Пробуй, пиши, співай, помилятися нормально. Головне, щоб тобі самому було не соромно за те, що робиш.

Твої треки котрий рік підкорюють глобальні чарти. Як у ритмі постійних переїздів, безпекових викликів та невпинного потоку важких новин тобі вдається знаходити ресурс для щирої, романтичної лірики? У чому секрет твоєї «творчої кухні» в нинішніх реаліях?
Секрет простий: я пишу про те, що справді відчуваю. Коли навколо стільки всього важкого, лірика про любов для мене не втеча, а навпаки, спосіб не втратити себе. Людям зараз потрібно теж щось тепле, щоб було за що триматися. Пишу переважно в дорозі, в машині, вночі, коли нарешті тихо.
Популярність національного масштабу прийшла до тебе в дуже молодому віці. Хто або що для тебе є головним «запобіжником», який не дає відірватися від землі та допомагає залишатися тим самим близьким і щирим хлопцем для своєї аудиторії?
Родина і друзі, які були поруч до всього цього. Вони мене не бачать «артистом», для них я просто Ярик.

Чи є у твоєму архіві матеріал, який кардинально відрізняється від звичного звучання YAKTAK – наприклад, щось важче, експериментальне, що ти досі вагаєшся показувати загалу і що б перевернуло сталі уявлення про тебе?

Є, звісно. Іноді пишу речі, які зовсім не схожі на те, що ви чуєте. Важчі, інакші по настрою. Чи покажу? Не знаю. Поки що вони мої. Але ніколи не кажу «ніколи». Можливо, колись прийде момент, коли захочеться.
Останні місяці видалися для тебе надзвичайно насиченими. Які події, зустрічі чи нові релізи стали для тебе найбільш значущими? І чи є роботи, які залишилися дещо недооціненими аудиторією і на яких ти б хотів акцентувати більшу увагу?
Місяці шалені, але класні. Тур «Вечорниці», а потім і сольний, реліз «Якби не було тебе», анонс концерту в Палаці спорту. Я не скажу прям «недооцінений», але мені здається, що ще не всі встигли почути «Якби не було тебе». Тому буду радий, якщо послухаєте!
Культура під час війни набула нових сенсів – це і терапія, і єднання, і засіб допомоги фронту. Як, на твою думку, трансформувалася місія українського артиста, і яким є твій особистий внесок у цей спільний стрій допомоги ЗСУ?
Мені здається, наша місія доволі проста: бути поруч із людьми. Давати їм емоцію, підтримку, нагадування, що ми живі і що в нас є що берегти. І, звісно, допомагати конкретно. Збори, благодійні аукціони, виступи для військових і їх сімей. Це не якась особлива заслуга, це просто те, що має робити кожен артист.




Яким буде перший день або перший трек YAKTAK після того, як ми здобудемо справедливе закінчення цієї війни та довгоочікувану Перемогу?
Перший день, думаю, буде тихим. Не про святкування, а про те, щоб видихнути і згадати тих, хто до нього не дожив. Ця перемога дістанеться нам надто дорогою ціною і забувати цього не можна.
Потім поїхав би додому, до рідних, просто обійняти всіх, хто поруч. А перший трек був би світлий і дуже простий. Для тих, хто повернувся, і для тих, завдяки кому ми взагалі можемо про це говорити.
І наостанок – філософське запитання від читачів «Proslav», яке безпосередньо перегукується з твоїм псевдонімом. «Як так?» – як так витримувати все, що відбувається довкола, і де знаходити внутрішнє світло, аби дарувати його іншим? Яким буде твій головний меседж до переяславців та молоді, яка залишається в Україні й творить її майбутнє у ці буремні часи?

Знаєте, я теж не завжди знаю, «як так». Іноді просто витримуєш, бо поруч люди, заради яких хочеться триматись. А світло береться саме з цього: з концертів, з вашої підтримки, з простих речей. Тому моє послання просте: не губіть себе, не відкладайте життя на потім, робіть те, що любите і підтримуйте одне одного. Бережіть себе і своїх. Побачимось на концертах!