Переяславський Будинок художньої творчості дітей, юнацтва та молоді виховав чималу плеяду людей, які обрали мистецтво своєю професією. Наша героїня – жінка, закохана у танець та свою роботу, керівниця акробатично-хореографічної студії «Фантазія» Тетяна Ковшун. Свого часу вона сама була випускницею цього закладу і вже 12 років у рідних стінах навчає хореографії юне покоління, розповідає Proslav.
«Мої перші вихованки досі ходять на заняття»
Володаркою Гран-прі – найвищої нагороди Міжнародного фестивалю-конкурсу творчості «ProFest», який відбувся нещодавно у Києві, стала акробатично-хореографічна студія «Фантазія». Також колектив отримав спеціальний приз – кубок від голови журі Сергія Костецького. Відомий хореограф, переможець проєкту «Танці із зірками» високо оцінив майстерність переяславських танцівниць.
Читайте також: Гуртки та творчі студії у Переяславі: куди записати дитину
Цією черговою перемогою колектив вкотре підтвердив свій відмінний рівень. Завітавши до Будинку художньої творчості, аби ближче познайомитися з Тетяною Ковшун та її вихованками, ми були вражені урожаєм нагород, які їм вдалося зібрати за роки діяльності.
На запитання, скільки їх, Тетяна Іванівна сміється – вона давно перестала рахувати трофеї. Стояти на п’єдесталі, звісно, дуже приємно, однак значно важливіше для неї щодня передавати дітям досвід і плекати у їхніх душах мистецтво.
Та все ж хореографка зізнається: щороку «Фантазія» привозила з різних конкурсів і фестивалів мінімум одне Гран-прі. А існує вона 12 років. Ось така математика, щоб зорієнтувати читачів.
– Ми часто беремо участь у конкурсах і фестивалях. До карантину могли їздити і 5 разів на рік, і возили не одну, а по три групи дітей з різними композиціями. І з кожного конкурсу поверталися з нагородами. Не було жодного разу, щоб нам не дали призового місця, – каже Тетяна Іванівна.
Найпам’ятніша перемога? Авжеж, перша. Тетяна Іванівна показує паперові світлини 10-річної давнини, які дбайливо зберігає. На них її маленькі зіроньки у жовтих східних костюмах. Тоді цей яскравий номер зі складними акробатичними трюками у виконанні дівчаток 6-7 років зачарував журі Всеукраїнського фестивалю-конкурсу танцю «Color Dance Fest». Вони завоювали Гран-прі – перше і для «Фантазії», і для Будинку художньої творчості.
Тетяна Іванівна прояснила ще одну цікаву деталь:
– Наше крайнє Гран-прі вибороли ті самі дівчатка, що й те перше. Просто тоді вони були малесенькі. Так, це мої перші вихованки і вони досі ходять на заняття.
Хореографка називає ім’я кожної крихітки на фото і розповідає, хто з них нині старшокласниці, а хто вже й студентки. Дві її вихованки, Альона Каменська та Ірина Голуб, вступили до Академії мистецтв на спеціальність «Хореографія», але у вільний час приїжджають на тренування до улюбленої наставниці.
Тетяна Ковшун вчилася на хореографа у цій же Академії. Але це було згодом. А за першою освітою вона… бухгалтер і викладач економічних дисциплін.
«Пішла вчитися на бухгалтера, але танці не покинула»
Пані Тетяна згадує, що з раннього дитинства не мислила себе без танцю. Навчаючись у 5 класі, прийшла до відомої в Переяславі хореографки Олени Левченко і стала учасницею студії «Міраж». Заняття тоді проходили у Будинку художньої творчості.
Після закінчення школи за порадою мами дівчина вирішила обрати більш «стабільну» професію і вступила до переяславського університету. Але танці не кидала. Вже студенткою виступала у шоу-балеті «Вольтаж» під керівництвом Людмили Бездольної. Її помітили й запросили викладати танці для діток у садочку «Сонечко».
Тож бухгалтером Тетяна Іванівна не попрацювала жодного дня. А до Будинку художньої творчості влаштувалася у 2012 році після доленосного випадку.
– Тут викладала хореографію Ірина Марченко – це моя кума. Якось вона мені зателефонувала й попросила зайти до неї на роботу. У коридорі я зустріла Ніну Іванівну Товкун, директорку БХТ. Вона запитала, чи не хотіла б я вести танцювальний гурток, бо є вакантне місце. Я зашарілася, адже не мала ні фахової освіти, ні великого досвіду, ще й молодшому сину був лише рік. Вона наполягла, щоб я спробувала і я ризикнула. Тоді ж вступила до Академії мистецтв на заочну форму.
У столичному виші допомогли відточити професіоналізм, але фундамент заклали саме переяславські наставниці – Олена Левченко і Людмила Бездольна, каже пані Тетяна. Зараз і вона знана у місті майстриня танцю.
Під крилом затребуваної тренерки 5 груп, у яких займаються близько 100 вихованців віком від 4 років. Кілька учениць зі старшої групи вже мають посвідчення інструктора і можуть вести заняття.
«Заходячи до залу, ми вже працюємо – тіло, як струна»
Пані Тетяна зауважує, що не проводить відбір дітей до студії, але може переводити до старшої групи більш досвідчених і вправних вихованців. Педагогиня не приховує: танець – це жорстке мистецтво, а особливо з акробатичним спрямуванням.
– Звісно, у нас навіть сльози бувають. Я завжди пояснюю, що це постійний труд. Заходячи до залу, ми вже працюємо – тіло напружене, як струна, тягнемо носок. Діти не люблять розтяжки, тому що це боляче. Але не можна прийти в зал посидіти, а потім вийти на сцену й бути зіркою. Вони конкурують, вони всі хочуть бути попереду. Я не виділяю кращих у групі, вони всі рівні, але ми працюємо тільки на найвищий результат. І якщо ми не перемогли, вмикаємо після конкурсу відео нашого виступу й проводимо роботу над помилками. Я націлюю, що друге місце – це добре, але наступного разу маємо постаратися й зайняти перше.
Попри шалену популярність хореографічного мистецтва, Тетяна Іванівна закликає батьків прислухатися до своїх дітей.
– Заняття танцями дійсно дуже позитивно впливають на поставу, фігуру, пластику. Але інколи батьки хочуть реалізувати свої бажання, а не дитячі. Приводять дітей на гурток, щоб вони мали хоч якусь активність. Але якщо дитина сама не прагне танцювати, не горить цим, нічого окрім стресу не отримає! Я після першого заняття вже розумію, ходитиме дитина чи ні. Чомусь так прийнято, що дівчинка має танцювати, бути на сцені. Та я переконана, що в кожної дитини є власний талант і його треба розкрити. У мене двоє синів і я даю їм можливість обрати хобі до душі.
«Хочу, щоб на прощальному концерті вони виконали переможні танці»
З сумною усмішкою Тетяна Іванівна розповідає, що наближається фініш навчального року, а отже деякі з її вихованок закінчать школу і більше не ходитимуть до студії. За роки проведені разом вони стали одним цілим, однією творчою родиною.
– У травні хочу зробити звітний прощальний концерт, щоб вони виконали свої переможні танці. Згадали наші подорожі, наші виступи, наші здобутки. І мами згадають, як зростали їхні талановиті донечки. Це буде дуже душевний зліт «Фантазії», – поділилася Тетяна Іванівна з тремтінням у голосі.
Але сумувати ніколи – колектив з трепетом готується до свого наступного виступу на родинному фестивалі, де юні танцівники демонструватимуть свої таланти разом з батьками. Тетяна Іванівна поспішає на репетицію до своїх вихованців. Ними вона живе, надихається, аби знов і знов творити.
