У п’ятницю, 13 листопада, Переяславська громада схилила голови в глибокій жалобі. Зі смутком і вдячністю містяни провели у засвіти вірного сина України, захисника Олександра Македона. Воїн поклав своє життя на вівтар за волю Батьківщини, залишивши по собі світлу пам’ять та невимовний біль у серцях кожного, хто його знав.
Олександр Македон народився 7 січня 1971 року в Переяславі. Після закінчення міської загальноосвітньої школи №5 здобув фах електромонтера у місцевому професійно-технічному училищі. Протягом життя працював на заводі «Точмаш», у рибколгоспі, а також водієм ремонтної бригади у селі Мирне.
У рідному місті Олександра Степановича знали як прекрасного майстра – він мав «золоті руки», чудово знався на техніці, міг полагодити будь-що. Дружина Наталія згадує, що чоловік був чуйним та безвідмовним.
«Навіть коли в сильні морози люди телефонували, бо в них гасли котли, він усе кидав і їхав на допомогу. Робота з технікою була його захопленням, але головне – він просто не міг нікому відмовити», – ділиться пані Наталія.
Трагедію війни Олександр сприймав дуже болісно. Його серце краялося, коли бачив, як молоді хлопці йдуть на фронт і гинуть за Батьківщину, тож намагався допомагати захисникам усім, чим міг.
«Він постійно підтримував військових фінансово. Якось я навіть сказала, що в нас самих ситуація зі грошима не найкраща, а він відповів: “Якщо буде треба – я все віддам”», – згадує дружина Героя.
Олександр Македон був призваний на військову службу з 12 червня 2024 року. Він виконував обов’язки командира відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки у складі взводу технічного забезпечення самохідного артилерійського дивізіону 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри.
Під постійними обстрілами Олександр возив побратимам на позиції зброю, провізію, необхідне забезпечення, брав участь в евакуації поранених. І при цьому ніколи не скаржився рідним на труднощі чи втому.
«Він ніколи не розповідав, як там важко, ніколи не попереджав, що їде на бойове завдання. Єдине, що я постійно чула в слухавці: “Не переживай”. Лише одного разу, під час короткого візиту додому, він обмовився: “Ти не уявляєш, як боляче, коли через обстріли неможливо забрати поранених хлопців з позицій”».
Згодом Олександра перевели до роти забезпечення, і він уже не мусив безпосередньо виїжджати на лінію зіткнення. Але його незламне прагнення бути корисним спонукало робити для побратимів усе можливе й неможливе.
«Зазвичай він телефонував пізно ввечері, спеціально виїжджав, щоб зловити зв’язок. А того дня, 17 липня, ми часто зідзвонювалися, вирішували якісь побутові справи. Ввечері він набрав близько 19-ї години. Я занепокоїлася: “Ти що, вже не подзвониш сьогодні?”. Він відповів: “Та ні, це ж треба знову шукати зв’язок, я вже буду відпочивати”. Я перепитала: “Ти завтра їдеш на завдання?”. Чоловік, як завжди, заспокоїв: “Та ні, просто відпочину”».
Вранці 18 липня дзвінка не було. Наталія заспокоювала себе думкою, що чоловік після важкого дня просто відпочиває. Але по обіді тривога почала наростати: вона знову і знову набирала його номер в надії почути рідний голос, проте Олександр не відповідав.
«З 18-го по 20-те липня я взагалі нічого не знала про його долю. Телефонувала всім знайомим, намагалася знайти контакти дружин його побратимів. Моя помилка була в тому, що я так і не взяла номери його товаришів по службі. Він усе відмахувався: “Хай потім”. Вже згодом я дізналася, що 18 липня багато хто у місті знав про його загибель, але люди просто боялися сказати мені…» – з болем згадує жінка.
Читайте також: В Україні працює Єдина ветеранська лінія 1528: як захисникам та їхнім родинам отримати допомогу
Життя Олександра Македона обірвалося 18 липня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Межова Синельниківського району на Дніпропетровщині. Без люблячого батька залишилися 31-річний син Роман та 19-річна донька Анна.
«Він був найкращим батьком у світі. Заради дітей був готовий на все. З донькою в них був особливий зв’язок. Вона – справжня татова доня, вони були нерозлучні, неймовірно любили одне одного. Це непоправна, невимовно важка втрата для всіх нас. Аня дуже страждає, адже втратила свою найбільшу життєву опору», – ділиться пані Наталія.
Провести Героя в останню путь прийшло багато людей: родина, друзі, колеги, представники міської влади, побратими та небайдужі переяславці. Розділити спільне горе приїхала й дружина захисника, який загинув того ж трагічного дня разом з Олександром. Знайомі згадують полеглого як неймовірно добру, спокійну та світлу людину, справжнього патріота, який безмежно любив свою родину та Україну.
Чин відспівування воїна відбувся у Храмі Воскресіння Христового. Під час церемонії прощання священнослужитель Свято-Покровського храму села Мирне Олексій Філюк, який особисто близько знав загиблого, звернувся до присутніх із щемливим словом.
«Сьогодні ми ховаємо Героя, але насамперед – це був чудовий син, батько, брат, надійний товариш. Людина з великим серцем, щира та мудра. Для нього не існувало слів “ні”, “не можу” чи “завтра”. Він умів розрадити, вмів підтримати. Олександр жив своєю родиною. Коли почалася ця страшна війна, його шлях на передову часто пролягав через наш храм у Мирному. Бувало й о третій ночі, і о дев’ятій ранку. Він ніколи не жалівся, що йому важко. Під час нашої останньої зустрічі я спитав: “Сашо, може, тобі вже час трохи відійти назад? Хай воюють молодші та здоровіші”. Він твердо відповів: “Ні, поки не виженемо ворога з нашої землі, я буду там”. У світі багато зла, і воїн Олександр пішов боротися проти нього. Віддав своє життя, аби наші діти, онуки і правнуки могли спокійно жити, вчитися та створювати власні сім’ї у вільній, квітучій країні. Ми не повернемо Олександра, але наш святий обов’язок – завжди пам’ятати, якою ціною дається нам цей мирний ранок. Вічна пам’ять і слава таким Героям, як він».
Після завершення богослужіння траурний кортеж із тілом Захисника востаннє проїхав вулицями рідного Переяслава. Вічний спочинок Олександр Македон знайшов на Андрушівському цвинтарі.
Світла пам’ять, честь і шана Захиснику України! Глибокі співчуття рідним та близьким Героя.
