Минулого року про творчість Марії Примаченко писали головні медіа світу – від The Guardian до The Times. На самому початку повномасштабного вторгнення, 28 лютого, російська ракета знищила музей видатної української художниці в Іванкові на Київщині. Невдовзі біля руїн провели виставку вцілілих полотен та картин її послідовників. Свої роботи там представив і художник Василь Шелігацький. З персональною виставкою митець завітав до Переяслава, повідомляє Proslav.
В експозиції галереї першого корпусу Переяславського центру культури і мистецтв експонували 28 картин Василя Шелігацького, на яких зображені дивовижні квітково-рослинні композиції та колоритні фантастичні істоти.
– Ці роботи я створив у перші дні війни, – показує автор серію з шести картин. – Відобразив усе, що тоді кипіло на душі. Оце я путіна намалював. Це російський герб із триколором – хоче захопити лапами квітучу Україну. Такою вийшла присвята жінкам на 8 березня – війна і тюльпан. Це материнські сльози течуть рікою. Салют перемоги. А після цього буде сонце і мир.
Нині Василю Івановичу 72 роки. Народився в селі Русаки – з Марією Примаченко вони земляки, обоє з Полісся. Малювати чоловік почав із раннього дитинства, відколи вперше йому до рук випадково потрапили фарби і пензлі – тоді для хлопчика це був справжній скарб.
– У нас у Русаках директором школи був приїжджий чоловік. Коли вони виїжджали, повикидали непотріб, я на смітнику знайшов фарби в тюбиках і пензлики. Я такого ще не бачив! Вперше я тримав у руках акварельні фарби. З тих пір почав малювати.
Василь Шелігацький згадав знайомство з всесвітньо відомою майстринею:
– У четвертому класі вчителька повела нас на екскурсію до Примаченко в село Болотня. Вона показала свої роботи. Я спитав: «А можна мені приходити?» Вона сказала: «Будь ласка». І я ходив до неї пішки 10 кілометрів. Вона потихеньку почала мене вчити, давала завдання. Казала: «Васю, ти не змальовуй, треба придумати». Отак і зараз, буває, прокидаюсь у два ночі й бігом замальовую образ, який прийшов, або хоч назву записую.
На створення однієї роботи йде близько тижня, розповідає художник. Щоб отримати соковитий, виразний, насичений колір, він кладе спочатку гуаш, а затим – акрилову фарбу. Зверху покриває картину лаком, аби надати блиску і вберегти від вологи.
Що ж до своєї геніальної вчительки, Василь Іванович каже, що Марія Примаченко творила свої шедеври на звичайному ватмані. Спочатку окреслювала контури олівцем, затим писала простою гуашшю. Щоб фарба не обсипалася, художниця поділилася з учнем трюком:
– Розводила у воді яєчний жовток, додавала до фарби і розмішувала. Тоді фарба блищала і не обсипалася.
Свою наставницю Василь Іванович згадує простою сільською жінкою, яка ніколи не вважала себе знаменитістю. Через хворобу вона пройшла лише чотири роки навчання і в підписах до картин практично не ставила розділових знаків. Зате однаково вправно малювала обома руками. Останні роки свого життя Примаченко малювала, не встаючи з ліжка.
Василь Іванович показав дорогу його серцю листівку від Марії Оксентіївни 1970 року: «Дару цо критку на щасця щоб вернувся здорови до дому і з нею ня погуляла на твоїй свальбі. Марія Примаченко Твоя учителька Досвиданя»
Василь Іванович усе життя пропрацював машиністом-механізатором бульдозера. Виростив двох доньок, має онучку. Його дружина померла п’ять років тому. Спеціальної художньої освіти він не здобував: «Від себе і від Примаченко – оце вся моя наука», – усміхається митець. «Як людина за 10 кілометрів ходить, значить вона чогось хоче навчитися».
Зараз художник мешкає у селі Розважів Іванківської громади. Місцеві пишаються своїм земляком. Його розписом прикрашені тамтешні зупинка і школа.
– Коли розписував зупинку, діти підбігали й питали мене: «А скільки Вам за це заплатять?» А я їм кажу: «А ви знаєте таке слово – «дякую»?»
Переглянути виставку Василя Шелігацького можна до 22 листопада (мистецька галерея КЗ «Переяславський ЦКМ» корпус №1). Вхід вільний.
Нагадаємо, Вихованці Переяславської художньої школи отримали подарунки від її випускників-військовослужбовців
